Стаття 19. Порядок вирішення питань колегією суддів

Питання, що виникають під час розгляду справи колегією суддів, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім.

2. При' прийнятті рішень з кожного питання жоден із суддів не має права утри­ муватися від голосування та підписання рішення чи ухвали.

3. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні, приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення.

1. Під час розгляду справи в порядку цивільного судочинства на будь-якій із стадій цивільного процесу чи то в суді першої інстанцій, апеляційній чи касаційні інстанції перед судом постає необхідність у вирішенні поточних питань, пов'язаних з рухом та зрештою вирішенням справи, що зумовлено як законодавством (кожна стадія ци­вільного процесу повинна закінчуватися винесенням відповідного процесуального судового рішення), так і реалізацією суб'єктами процесу (зокрема, сторонами) своїх процесуальних прав та обов'язків.

Саме тому передбачений процесуальним законом у цій статті порядок вирішення итань, що виникають при розгляді справи, з однієї сторони, є гарантією незалеж-юсті суддів, рівноправності всіх членів суду з максимальним забезпеченням умов

103

РОЗДІЛ І. Глава З

для виявлення особистої думки кожного члена суду, а з другої — забезпечуваль­ним механізмом реалізації сторонами та іншими учасниками процесу своїх прав та засобом забезпечення швидкого та правильного руху справи, шляхом усунення та вирішення питань, що виникають у будь-якій справі і можуть перешкоджати реалізації основних завдань цивільного судочинства, передбачених ст. 1 цього Ко­дексу щодо справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ.

Закон наділяє всіх суддів, які входять до складу суду, що розглядає справу, одна­ковими повноваженнями при вирішенні будь-яких питань, що виникають під час судо­вого засідання. Усі питання, що виникають під час розгляду справи, колегією суддів вирішуються більшістю голосів. Законодавець використав найбільш справедливий та універсальний спосіб вирішення питань, пов'язаних з розглядом цивільної справи, який використовується ще з найдавніших часів і впливає на об'єктивність прийнятого з конкретному питання рішення. Це правило голосування зумовлює непарну кількість суддів при колегіальному складі суду для того, щоб прийняття рішень не блокувалося рівною кількістю голосів, а самі рішення були прийняті.

Принцип прийняття рішення більшістю голосів у разі розбіжності думо, к суддів з приводу питання, винесеного на розгляд, поширюється і на вирішення питань судами вищих рівнів. Однак з цього загального правила є винятки. Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 332 ЦПК у суді касаційної інстанції справа призначається до судового роз­гляду, якщо хоч один суддя із складу суду, що складається з трьох суддів, дійшов такого висновку. Відповідно до ст. 356 ЦПК питання про допуск скарги до прова­дження у зв'язку з винятковими обставинами і витребування справи вирішується ко­легією у складі семи суддів. Скарга вважається допущеною до провадження у зв'язку з винятковими обставинами і справа витребовується, якщо хоча б три судді дійшли висновку про необхідність цього.

Установлено також правило, що головуючий голосує останнім. Це правило є ви­правданим, оскільки інший порядок голосування, ніж це передбачено ч. З коментова­ної статті, в окремих випадках міг би призвести до того, що авторитет головуючого впливав би на думку інших членів суду при розгляді конкретної справи.

2. Судді виконують важливу функцію державної влади щодо здійснення право­суддя і не можуть ухилятися від виконання покладених на них обов'язків. Одним з таких обов'язків є вирішення питань, пов'язаних з розглядом та вирішенням цивільних справ. Тому в ч. 2 коментованої статті передбачено, що ніхто із суддів при вирішенні кожного питання не може утримуватися від голосування. Рішення та ухвали у справі підписуються всіма суддями колегії суду, що розглядала спра­ву, що певною мірою є свідченням того, що суддя в голосуванні мав не пасивну, а активну роль.

3. Суддя, який не згодний з думкою більшості, вираженою в прийнятому з питання рішенні, може письмово викласти свою окрему думку у справі. У судовому засіданні така думка не оголошується, однак відповідно до процесуального закону додається до справи. Суддя, який висловив окрему думку, повинен зазначити, з чим конкретно він не згоден. При цьому він вправі запропонувати своє вирішення спірного питання.

Особи, які беруть участь у справі, мають право ознайомитися з усіма без винятку матеріалами справи, а отже, і з доданою до справи окремою думкою судді.

Наявність окремої думки не є підставою для перевірки законності та обґрунтованості рішення суду у апеляційному чи касаційному порядку. Однак у разі оскарження да­ного рішення-суд вищого рівня, ознайомлюючись з окремою думкою, може врахувати її зміст при винесенні своєї ухвали.

104

V

Стаття 20

Право викладення окремої думки поширюється на всі випадки колегіального рішення судом будь-якого питання, а не лише винесення рішення.

Якщо з того чи іншого питання (наприклад щодо задоволення або відхилення кло­потання про забезпечення позову, прийняття доказів, виклику та допиту свідків тощо) між суддями виникають розбіжності, то доцільним є вихід до нарадчої кімнати з тим, щоб не узгоджувати спірні питання на очах сторін та інших осіб, що беруть участь у справі, що не буде порушенням процесуального закону.

Стаття 20. Підстави для відводу судді

1. Суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідво­
ду), якщо:

1) під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання;

2) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

3) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі;

 

4) якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупере­дженості судді;

5) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений частиною третьою статті 11^і цього Кодексу.

(Частину першу статті 20 доповнено пунктом 5 згідно із Законом А6 2453-УІ від 07.07.2010)

2. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї або близькими
родичами між собою.

1. Відповідно до ст. 2, 8 ЦПК цивільні справи вирішуються на основі закону,
за умов, що виключають сторонній вплив на них. Процесуальною гарантією забезпе­
чення безсторонності та об'єктивності суду є право відводу. Можливість заявити від­
від суду має забезпечити надійний захист процесу від імовірного негативного впливу
з боку упередженого суду. Метою відводу судді є недопущення до вирішення справи
упередженого судді.

2. Підстави для відмову судді можуть мати об'єктивний чи суб'єктивний характер.
Об'єктивною підставою для відводу судді є його попередня участь у справі, а саме те,
що під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь у процесі як свідок,
експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання.

Зазначена обставина є безумовною підставою для відводу, і у разі її наявності суд­дя повинен заявити самовідвід. Під попереднім вирішення справи слід розуміти усі випадки, коли справа розглядалася в судовому засіданні незалежно від того, чи за­вершився її розгляд постановленням рішення суду. Підставою для відводу може бути лише безпосередня участь судді, про відвід якого йдеться у цій справі.

3. Об'єктивною підставою для відводу є родинні стосунки з особами, які беруть
участь у справі. Зокрема, суддя підлягає відводу, якщо він є членом сім'ї або близь­
ким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок,
падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун
чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які
беруть участь у справі.

105

РОЗДІЛ І. Глава З

З цих підстав суддя підлягає відводу і тоді, коли зазначені вище особи вступили або залучені у справі після початку розгляду справи.

Перелік родичів є виключний. Не має правового значення та не може бути підста­вою для відводу за п. 2 ч. 2 коментованої статті кумівство та інші форми соціальної спорідненості осіб. Водночас, є інші обставини, які викликають сумнів у об'єктивності та неупередженості судді та є самостійною підставою відводу судді.

4. Пряма чи побічна заінтересованість судді у результаті розгляду справи може
підставою як для відводу, так і для самовідводу. Заінтересованість може мати юри­
дичний або побутовий характер. Юридична заінтересованість судді має місце, якщо
від результату вирішення спору у нього виникнуть, зміняться або припиняться певні
права або обов'язки. Побутова або фактична заінтересованість полягає в тому, що
рішення суду може мати вплив на особисті стосунки судді з оточуючими. Наприклад,
суддя може заявити самовідвід з цієї підстави, якщо він або його близькі родичі у тій
чи іншій мірі залежні від однієї зі сторін.

Якщо заяву про відвід з цієї підстави подає особа, яка бере участь у справі, під­стави відводу потребують доказування. Чинним законодавством не передбачено, яки­ми саме засобами доказування можуть бути доведені підстави для відводу, зокрема, чи допускається доведення обґрунтованості відводу показаннями свідків. Виходячи із сутності судового доказування, яке має на меті переконати суд в існуванні певних фактів, вважаємо, що доказування підстав для відводу, який вирішується самим суд­дею, не має практичного сенсу, оскільки докази оцінює суддя, якому заявлено відвід. Саме з цієї причини більшість заяв про відвід відхиляється саме через недоведеність. Натомість, якщо з підстав, передбачених пп. 2 або 4 частини 1 коментованої статті відвід заявляють іншим учасникам процесу, то доказування підстав для відводу здійс­нюється в загальному порядку.

До предмету доказування у справі можуть входити обставини, які мають значення для правильного її вирішення, зокрема й ті, що стосуються об'єктивності суду. Тому, заявляючи відвід з підстав, які можуть бути доказані іншими засобами доказування, ніж письмові докази, заявник вправі заявити клопотання про виклик свідків, витре­бування письмових доказів або призначення експертизи.

Для мотивування заяви про відвід з цих підстав заявник повинен володіти досто­вірною інформацією про особисте життя судді. Це практично неможливо, тому й ця підстава застосовується в реальній судовій практиці нечасто. Якщо відвід з цих під­став все ж заявлено, то він, швидше за все, буде відхилений.

5. Обставинами, що викликають сумнів у об'єктивності та неупередженості судді.
можуть бути незаконні дії судді під час розгляду справи, ігнорування законних вимог
сторони, створення перешкод для реалізації процесуальних прав, нерівне ставлення до
сторін, нетактовна поведінка судді тощо. Для того щоб ці обставини були покладені
в основу заяви про відвід, вони повинні бути доведеними.

Ця підстава може бути підставою для відводу лише з ініціативи осіб, які беруть участь у справі. Самовідвід з цієї підстави суддя заявити не може, адже у нього не може бути сумнівів у власній об'єктивності чи неупередженості.

Формулювання п. 4 ст. 20 ЦПК України свідчить про те, що підстави для заявлення клопотання про відвід не носять вичерпного характеру.

6. Спеціальною підставою для відводу судді є порушення порядку визначення судді
для розгляду справи, який встановлений частиною третьою статті 11^{; |} цього Кодексу.
Отже, якщо суддя чи колегія суддів сформована без дотримання встановленого по­
рядку, відвід підлягає задоволенню. Відхилення заяви про відвід, якщо для цього
були підстави, може мати наслідком скасування судового рішення.¹

106

Стаття 21

7. Відвід може застосовуватися як тактичний прийом затягування процесу, оскільки заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті з постановленням ухвали, яка оформ­ляється окремим документом. Окрім того, після задоволення заяви про відвід справа підлягає розгляду новим скл.адом суду.

Стаття 21. Недопустимість повторної участі судді в розгляді справи

1. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може
брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій,
у перегляді справи Верховним Судом України, а так само у новому розгляді її судом
першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття
провадження у справі.

(Частина перша статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2453-УІ від 07.07.2010)

2. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції,
не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної і першої ін­
станцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а також у новому розгляді
справи після скасування ухвали чи нового рішення апеляційного суду.

(Частина друга статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом Л« 2453-УІ від 07.07.2010)

3. Суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може
брати участі в розгляді цієї самої справи в суді першої чи апеляційної інстанції,
у перегляді справи Верховним Судом України, а також у новому її розгляді після
скасування рішення або ухвали суду касаційної інстанції.

(Частина третя статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2453-УІ від 07.07.2010)

4. Суддя, який брав участь у перегляді справи Верховним Судом України, не може
брати участі у розгляді цієї самої справи в суді першої, апеляційної чи касаційної
інстанції.

(Частина четверта статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2453-УІ від 07.07.2010)

1. Заборона повторної участі судді в розгляді тієї самої справи забезпечує немож­ливість розгляду справи тим самим судом двічі.

Під тією самою справою слід розуміти справу між тими ж сторонами, про той са­мий предмет і з тих самих підстав. При цьому номер справи може бути інший. Тією самою справою слід вважати й справу, яка була виділена в окреме провадження, або об'єднана з іншою.

Правило, зазначене в коментовані статті, вказує на те, що суддя не може входити до складу суду інстанції вищого рівня, яка перевіряє правильність винесеного за його участі судового рішення. І навпаки, суддя, який входив до складу суду вищого рівня, що повернув справу на повторний розгляд, не може брати участі в новому розгляді тієї ж самої справи в суді нижчого рівня. Інакше кажучи, не можна ні здійснювати нагляд за своїми власними діями, ні виконувати свої ж вказівки.

Положення даної статті встановлені для того, щоб виключити повторну участь суд­дів у розгляді справи. Це пов'язано з можливістю формування у судді, який раніше вирішував справу, вже визначеної чіткої позиції щодо суті справи, що, у свою чергу, може обумовити його упереджене ставлення і вплинути на результат справи при по­вторній участі у її розгляді. Разом з тим виконання вказівок інстанції вищого рівня

107

РОЗДІЛ І. Глава З

нерідко призводить до необхідності винесення рішення, протилежного винесеному при попередньому розгляді справи, а це може створити передумови для сумніву в не­упередженості судді. Крім того, дані правила служать гарантією особам, які беруть участь при повторному розгляді справи, у їх неупередженості до нового складу суду.

2. Положення частини першої коментованої статті містять заборону участі судді у новому розгляді тільки після скасування рішення, прийнятого ним же. Не виключена можливість повторної участі судді у розгляді справи у першій інстанції в разі скасу­вання прийнятої з його участю ухвали, якою не закінчувалось провадження у справі. Таким чином, визначальним юридичним фактом, що унеможливлює повторну участь судді у новому розгляді справи, є скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження у справі.

Коли, наприклад, скасовано ухвалу про повернення заяви в порядку ст. 121 ЦПК, ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі чи ухвалу про залишення заяви без розгляду, то таке скасування цих ухвал не є перешкодою для розгляду справи тим же суддею.

Стаття 22. Підстави для відводу секретаря судового засідання, експерта, спе­ціаліста, перекладача

1. Секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі у розгляді справи та підлягають відводу з підстав, зазначених у статті 20 цього Кодексу.

2. Експерт або спеціаліст, крім того, не може брати участі у розгляді справи, якщо:

 

1) він перебував або перебуває в службовій або іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі;

2) з'ясування обставин, які мають значення для справи, виходять за межі сфери його спеціальних знань.

3. Участь секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача у су­
довому засіданні при попередньому розгляді даної справи відповідно як секретаря
судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача не є підставою для їх від­
воду.

1. Дія норми, яка регулює інститут відводу суддів, аналогічна, за винятком деяких
відмінностей, за змістом дії статті, що передбачає підстави відводу для інших суб'єктів
цивільного процесу, перелічених у коментованій статті, за правилами якої відводу
підлягають також секретар судового засідання, експерт, спеціаліст та перекладач.

Хоча зазначені в статті, що коментується, суб'єкти цивільного процесу не беруть участі в ухваленні рішення, однак їх особиста зацікавленість, необ'єктивність може справити несприятливий вплив на хід судового розгляду і його результат. Незаін­тересованість у справі секретаря судового засідання має таке ж велике значення, як і незаінтересованість судді. Водночас, законодавець ввів норму, якою зазначив, що попередня участь секретаря як секретаря у попередньому судовому засіданні не є під­ставою для відводу останнього.

2. Секретар судового засідання веде журнал судового засідання. Тому його необ'єктивність чи упередженість до осіб, які беруть участь у справі, може виявитися у внесені до журналу неповних, неточних або завідомо спотворених.даних.

3. Перекладач виконує допоміжну функцію в процесі — забезпечує спілкування суду з особами, які не володіють мовою, якою відбувається судочинство. Він повинен

108

Стаття 23

іравильно вести переклад з найбільшим ступенем точності, сприяти суду у здійсненні:? авосуддя у конкретній цивільній справі, коли її учасники не володіють мовою, якою здійснюється судове провадження.

Дотримання принципу національної мови судочинства є однією з гарантій всебічно-з та об'єктивного розгляду справи, винесення законного та обґрунтованого рішення, б'єктивність і неупередженість перекладача суттєво впливають на повноту реалізації гчасниками процесу своїх прав так само, як і на правильне дослідження багатьох до­казів у справі.

Від точного та правильного перекладу залежить і виконання учасниками процесу

твоїх обов'язків, вчинення процесуальних дій відповідно до вимог закону. Перекладач,

їкіій заінтересований будь-яким чином у результаті справи, може свідомо перекрути-

переклад, допустити неточність в інтересах однієї із сторін. Тому якщо є сумніви

об'єктивності перекладу, особа вправі заявити відвід перекладачу.

На нашу думку, для перекладача слід було б встановити додаткову підставу для

зідводу — недостатнє для правильного перекладу знання мови.

4. Одним із суб'єктів цивільного процесу, який також може бути відведений, є.екс-
рт. оскільки він також безпосередньо сприяє здійсненню правосуддя. Крім загальних

підстав у для відводу, передбачених у ч. 1 ст. 20, що встановлює підстави відводу

судді, законодавець у коментованій статті встановлює додаткові підстави відводу

^сперта та спеціаліста, які обумовлені специфікою їх процесуального становища, як

іб, котрі є носіями спеціальних знань у певній галузі. Тому висновок експерта чи

гехнічна допомога спеціаліста може істотно вплинути на результат справи. Залежність

зазначених суб'єктів (службова чи інша, в тому числі і наявність родинних відносин)

від будь-кого із заінтересованих осіб процесу є підставою для відводу так само, як

І для інших учасників процесу.

Ще однією безпосередньою підставою для відводу як експерта, так і спеціаліста,

юже бути їх некомпетентність, що проявляється в тому, що з'ясування обставин, які

мають значення для справи, виходить за межі сфери їх спеціальних знань. Питання

о відвід вищезазначених учасників процесу вирішує суд, що розглядає справу, керу­ючись своїм внутрішнім переконанням та обставинами справи. Для вирішення питання

з відвід суд виходить до нарадчої кімнати та постановляє ухвалу. З огляду на те,

шо часто думка судді може не збігатися з думкою інших учасників процесу (зокрема,

горін у процесі) суд, відмовляючи у клопотанні про відвід з підстави некомпетент-

юсті, зобов'язаний мотивувати своє рішення і пояснити, чому вони (судді) не згодні

з думкою особи, яка подала клопотання про відвід.

Попередня участь у справі як перекладача, спеціаліста або експерта не може бути визнана підставою для їх відводу, а щодо експерта та спеціаліста -- бути підставою, шо підтверджує їх некомпетентність.

5. Згідно з ч. З статті, що коментується усі наведені в ній особи мають право вдруге
ґрати участь у розгляді справи, але тільки в тій самій процесуальній якості. Тобто

гоба, яка раніше виступала в справі як експерт, не може брати участі в новому роз-іяді справи як перекладач або як інший суб'єкт цивільного процесу і навпаки. Додатково див. коментар до ст. 20 ЦПК.

Стаття 23. Заяви про самовідвід та відводи

і. За наявності підстав, зазначених у статтях 20, 21 І 22 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.

109

РОЗДІЛ І. Глава З

2. На підставах, зазначених у статтях 20, 21 і 22 цього Кодексу, судді, секретарю
судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід
особами, які беруть участь у справі.

3. Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим до початку
з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами.

Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) стало відомо після початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами.

1. Інститут самовідводу має важливе значення для реалізації демократичних прин­
ципів цивільного процесу, сприяє ефективному розгляду справи, перешкоджає затя­
гуванню процесу і забезпечує правильне вирішення спору. Самовідвід — це обов'язок
судді, секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача за наявності
підстав для відводу заявити самовідвід.

Установлюючи правило про самовідвід, законодавець виходив із того, що є випадки, коли вказаним учасникам процесу відомі підстави для відводу, передбачені законом. Норма про самовідвід гарантує неупередженість у здійсненні правосуддя, попереджає можливість скасування рішень за мотивами незаконності складу суду, заінтересова­ності певних суб'єктів, що з'ясувалися під час перевірки справи інстанціями вищого рівня.

Серед передбачених законом підстав до відводу (самовідводу) деякі мають без­умовний (об'єктивний або очевидний) характер: участь судді у попередньому розгляді справи як свідка, перекладача, експерта, спеціаліста, секретаря судового засідання; родинні відносини між суддями або між суддею та однією із сторін, третьою особою, представником чи іншими особами, які беруть участь у справі.

Якщо заява про відвід обґрунтовується іншими обставинами, суд має з'ясувати, чи достатні вони для того, щоб поставити під сумнів об'єктивність особи, якій заявлено відвід. Такі мотиви має шукати заінтересована особа.

2. Питання про відвід (самовідвід) вирішується після відкриття провадження
у справі. Це правило діє навіть тоді, коли суддя, котрий одержав справу в порядку
черговості, вбачає підстави для самовідводу до порушення провадження у справі. Суддя
не має право повернути справу до канцелярії чи передати її голові суду з покликан­
ням на самовідвід, оскільки в такому випадку буде порушено черговість в розподілі
справ. За законом, у цьому випадку суддя повинен спочатку порушити провадження
у справі, а потім постановляти ухвалу про самовідвід.

3. Заява про самовідвід оформляється ухвалою суду. Ухвала повинна бути мотиво­
ваною. Суддя сам встановлює підстави для відводу, тому на практиці може мати місце
самовідвід із суб'єктивних причин, які мають переважно емоційний характер. Так,
в одній із справ суддя заявив самовідвід, оскільки одна із сторін почала скаржитися
на нього у різні інстанції. В ухвалі як підстава для відводу було зазначено, що суд
бажає уникнути звинувачень в упередженості судового розгляду.

Фактично за чинним законодавством суддя вправі заявити самовідвід і тоді, коли він не бажає розглядати справу з тих чи інше причин, формально пославшись на за­гальні підстави, передбачені коментованою статтею. Обґрунтованість ухвали все одно ніхто не перевіряє.

Ухвала про самовідвід або відвід не може бути оскаржена в апеляційному порядку.

4. Відповідно до ч. 2 коментованої статті з підстав, передбачених статтями 20, 21
і 22, відвід вказаним особам мають право заявити особи, які беруть участь у справі
усно і зміст такої заяви про відвід заноситься до протоколу судового засідання, або

110

Стаття 24

г формі заяви, поданої до суду, яка додається до матеріалів цивільної справи. Заяв­ляти клопотання про відвід можуть тільки юридично заінтересовані особи, які беруть гчасть у справі: сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб, органи та оби, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

5. Право заявляти відвід повинно реалізовуватися відповідно до порядку, встанов­леного законом. У ч. З коментованої статті є законодавча вимога про те, що заява про з: двід (самовідвід) має бути вмотивованою. Нічим не підтверджена вимога відводу гудді, експерта, спеціаліста, перекладача чи секретаря судового засідання не може бути задоволена.

Вмотивованою можна вважати заяву про відвід, у якій міститься:

— правильний виклад та аналіз фактичних підстав, що вказують на упередженість гудді (суддів), секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста чи перекладача;

— якомога більша деталізація цих фактів;

— зазначення того, що підстави для заявленого відводу викликають сумнів у без-торонності вищезазначених суб'єктів та зазначити чому;

— посилання на засоби доказування та докази, які в них містяться (наприклад, до-; ит та показання свідків, письмових доказів тощо), якими підтверджуються наведені обставини, що свідчать про юридичні підстави для відводу;

— додатки, на які проводиться посилання в заяві про відвід;

— чітко сформульована вимога до суду.

Відвід (самовідвід) повинен бути заявленим до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами (тобто, як правило, на підготовчому етапі судового розгляду). [кщо це зроблено пізніше, заява про відвід розглядається в тому випадку, коли особі, іка його заявила, підстави для відводу стали відомі після початку розгляду справи, > бто після початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами. Суд може і повинен задовольнити відвід, хоча і заявлений пізніше, якщо заявник є знав і не міг знати про обставини — підстави для відводу. Коли це не буде дове­дено, суд відмовляє у задоволенні клопотання.

Стаття 24. Порядок вирішення заяви про відвід

1. У разі заявлений відводу суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку осіб, які беруть участь у справі.

2. Заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується про­стою більшістю голосів.

1. Згідно з чинним законодавством питання про задоволення заявленого відводу або відмову в його.задоволенні в багатьох випадках вирішуються самим суддею, якому заявлено відвід, оскільки більшість цивільних справ вирішуються в одноособовому складі суду.

Заява про відвід розглядається тим же судом, який розглядає справу. У разі, якщо

оба бажає дати пояснення суду, суд зобов'язаний вислухати її, а також думку осіб,

: і беруть участь у справі. Однак на практиці судом презюмується, що всі пояснення

що стосуються відводу, сторона виклала у своїй заяві. Тому, подаючи заяву про відвід,

обхідно деталізувати всі факти, які свідчать про мотиви відводу судді, адже ухвала

з відмову у задоволенні повинна містити обгрунтування та мотиви такої відмови.

Суддя, якому.заявлено відвід, пояснення з приводу підстав відводу не надає,

оскільки за змістом ч. 1 коментованої статті, «...суд повинен вислухати особу, якій

Ні

РОЗДІЛІ. Глава З

заявлено відвід». Зрозуміло, що суд, якому заявлено відвід, знає думку судді, який буде заяву про відвід вирішуватися, оскільки це одна особа.

Однак суд повинен заслухати думку інших осіб, які беруть участь у справі, у будь-якому випадку.

2. Питання про відвід вирішується судом у нарадчій кімнаті. Питання про відвід одного судді вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду. Якщо слідувати логіці за­конодавця, суддя, що одержав заяву про відвід, повинен вийти до нарадчої кімнати і там вирішити питання про те, чи дійсно він безсторонній і жодним чином не зацікав­лений у результаті розгляду справи. Тому при такому підході законодавця, у більшості випадків виходить так, що особі необхідно лише формально чекати, коли ж суддя винесе своє рішення, щоб надалі його оскаржувати. У разі, якщо відвід заявлений декільком суддям чи колегії суду в цілому, заява про відвід вирішується простою більшістю голосів.

Вважаємо, що така процедура вирішення питання відводу невиправдана, адже ЦПК України не містить в переліку ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рі­шення суду, ухвалу про відмову у задоволенні заяви про відвід. З огляду на викладене, можна зробити висновок, що діючий механізм відводу суддів носить декларативний характер і є неефективним. Вважаємо за доцільне вирішення такого питання судом вищого рівня, а саме апеляційним судом, що створить ефективний механізм реалізації даного інституту,

Право судді вирішувати питання про відвід самого себе не є виправданим. Як мож­ливий вихід із ситуації в літературі пропонується закріпити право особи заявити один раз невмотивований відвід до початку судового розгляду.

Стаття 25. Наслідки відводу суду (судді)

1. У разі задоволення заяви про відвід суді, який розглядає справу одноособово,
справа розглядається в тому самому суді іншим суддею, який визначається у по­
рядку, встановленому частиною третьою статті 11^і цього Кодексу.

(Частина перша статті 25 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2453УІ від 07.07.2010)

2. У разі задоволення заяви про відвід комусь із суддів або всьому складу суду,
якщо справа розглядається колегією суддів, справа розглядається в тому самому
суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або
іншим складом суддів, який визначається у порядку, встановленому частиною тре­
тьою статті 11' цього Кодексу.

(Частина друга статті 25 із змінами, внесеними згідно із Законом № 245З VI від 07.07.2010)

3. Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за наявності підстав,
зазначених у статті 21 цього Кодексу, неможливо утворити новий склад суду для
розгляду справи, суд постановляє ухвалу про визначення підсудності справи в по­
рядку, встановленому цим Кодексом.

1. Після того, як вирішено питання про відвід або самовідвід судді, виникає необхід­ність призначення нового складу суду. У разі задоволення клопотання судом про відвід судді, який одноособово розглядає справу, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею. У такому разі справа підлягає відкладенню до вирішення питання про заміну відведеного судді іншим суддею цього суду, про що виноситься ухвала суду.

Як правило, у зв'язку з відводом судді вирішення справи відкладається з таким

112

Стаття 26

розрахунком, щоб знову призначений суддя чи склад суддів мали змогу ознай­омитися з матеріалами справи. Коли суддя відводиться після початку судового розгляду, заміна його без відкладення справи можлива за умови, що новий член суду був присутній у залі судового засідання і знає, що відбувалося до відводу судді.

2. Якщо справа розглядається колегією суддів, у разі задоволення заяви про відвід комусь із суддів або всьому складу суду, справа розглядається тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді, який повинен бути замінений на іншого суддю, або іншим складом суддів.

3. Якщо в суді, де відбулася заміна відведеного судді чи всього складу суду, не­можливо утворити новий склад суду, то справа передається в інший суд за правила­ми ст. 116 ЦПК, без звернення до суду вищого рівня про передачу справи в інший суд. Така справа на підставі ухвали суду після закінчення строку на ЇЇ оскарження, а в разі подання скарги — після залишення її без задоволення передається до суду, найбільш територіально наближеного до цього суду.

4. Оскільки коментована стаття передбачає тільки наслідки відводу суддів, то при вирішенні клопотань про відвід секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста та перекладача суд діє на свій власний розсуд, відкладаючи розгляд справи чи оголо­шуючи перерву для заміни цих осіб.

5. В усіх випадках відводу судді новий суддя призначається в порядку автоматичного розподілу за загальними правилами, передбаченими у ч. З ст. 11^і ЦПК. Порушення цього порядку дає підстави для повторного відводу.

Глава 4 УЧАСНИКИ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

§ 1. ОСОБИ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У СПРАВІ

Стаття 26. Склад осіб, які беруть участь у справі

1. У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сто­рони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.

2. У справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники.

3. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

 

1. Усіх суб'єктів (учасників) цивільних процесуальних правовідносин (крім суду) ЦПК поділяє на дві групи: 1) осіб, які беруть участь у справі та 2) інших учасників цивільного процесу. Це різні за правовим статусом суб'єкти, тому чітке їх розмеж­ування має важливе значення для правильного застосування цивільного процесуального законодавства. В основу такого поділу покладено критерій юридичної зацікавленості.

2. Особи, які беруть участь у справі — це суб'єкти цивільних процесуальних право­відносин, які наділені юридичною заінтересованістю, що визначає їх правовий статус при розгляді й вирішенні цивільної справи.

Критерієм виділення даних суб'єктів в окрему групу є наявність у них юридичної зацікавленості (інтересу) у результаті розгляду справи. Вона полягає у тому, що особи, які беруть участь у справі, є учасниками спірних матеріально-правових відносин або

113

РОЗДІЛІ. Глава 4

захищають у процесі права та інтереси інших осіб, державні чи громадські інтереси.

3. Характер і ступінь юридичної зацікавленості осіб, які беруть участь у справі,
не однакові. За таким критерієм цю групу розподіляють на дві підгрупи.

До першої належать особи, яка мають матеріально-правовий і процесуальний ін­терес у справі, захищають свої інтереси.

Матеріально-правова заінтересованість полягає у прагненні домогтися для себе поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного права, законного інтересу, тобто отримати певне майно, благо, встановити певний стан, обставини, або навпаки, не допустити їх порушення.

Матеріально-правову заінтересованість у справі мають сторони та треті особи, за­явники у справах наказного та окремого провадження. Рішення суду створює, змінює або припиняє певні права або обов'язки цих осіб.

Процесуальна заінтересованість полягає у прагненні досягти певного процесуального результату у формі відповідної судової постанови (про задоволення позову або відмову у позові). Процесуальною заінтересованістю наділені як суб'єкти спірних матеріальних правовідносин, так і інші учасники цивільного процесу, які беруть участь у справі для виконання покладених на них функцій в силу закону чи договору.

Другу підгрупу становлять ті учасники процесу, які захищають інтереси інших осіб, мають тільки процесуальний інтерес, що зумовлюється характером їхньої за­цікавленості у справі: виконуваними функціями в галузі державного управління, компетенцією, обов'язками та іншими обставинами.

До другої групи входять представники сторін і третіх осіб, прокурор, Уповноваже­ний Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, що звернулися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів у випадках, установлених законом. Такі особи, які захищають інтереси держави, громади, групи осіб або конкретної особи, не мають і, як правило, не повинні мати матеріально-правової зацікавленості у справі. Якщо ж вони мають таку зацікавленість, то виконували відповідну процесуальну функцію не можуть, а повинні бути залучені як сторона чи третя особа.

4. Щодо органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб — див. коментар до ст. 45 ЦПК.

5. Склад осіб, які беруть участь у справі, залежить від виду провадження. Так, у справах наказного та окремого провадження це заявник, заінтересовані особи та їх представники. Сторони та треті особи у цьому провадженні участі не беруть.

Коментована стаття містить вичерпний перелік осіб, які беруть у справі позовного, наказного (ст. 95 — 106 ЦПК) і окремого провадження (ст. 234 — 290 ЦПК).

6. Слід звернути увагу на певну суперечність між назвою та змістом коментованої
статті. Назва статті «Склад осіб, які беруть участь у справі» дає підстави думати, що
усі, хто в ній зазначений, належать до осіб, які беруть участь у справі, у тому числі
й органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси
інших осіб.

З іншого боку, ч. 1 цієї статті у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. Жодних «тощо». Тому можна припустити, що інші суб'єкти до осіб, які беруть участь у справі, не належать. У ч. З зазначено, що у справах можуть також бра­ти участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, однак не зазначено, чи є вони особами, які беруть участь у справі.

114

Стаття 27

Стаття 27. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі

1. Особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одер­ жувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, мірку­вання щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскар­жувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

2. Особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження
своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під
час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі
■ є проводиться — до початку розгляду справи по суті.

(Частина друга статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом Л& 2453-УІ від 07.07.2010)

3. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої
процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

1. Стаття, що коментується, встановлює цивільні процесуальні права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі. Перелік цих прав та обов'язків не вичерпується лише тими, які зазначені у ст. 27 ЦПК.

Процесуальні права — це права, які має суб'єкт цивільних процесуальних право­відносин і які визначають його правові та фактичні можливості у справі.

Процесуальним правам осіб, які беруть участь у справі, кореспондує відповідний обов'язок суду чи інших учасників цивільного процесу, оскільки без такого зв'язку прав і відповідних їм обов'язків реалізація процесуальних прав не мала 6 відповідного забезпечення. Наприклад, право заявляти клопотання забезпечується обов'язком суду розглянути і вирішити заявлене клопотання по суті.

Процесуальні права, наведені у ст. 27 ЦПК, є загальними, оскільки їх має кожна особа, яка бере участь у справі. Разом із цими загальними правами, кожна з осіб, яка бере участь у справі, має спеціальні права, зумовлені їх процесуальним статусом у справі. Ці права передбачені у тих нормах, які стосуються конкретного виду осіб, які беруть участь у справі. Так, ст. 31 ЦПК установлює спеціальні права, зокрема для сторін (право позивача змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, право відповідача визнати позов по­вністю або частково, пред'явити зустрічний позов, право сторін укласти мирову угоду, передати справу на розгляд третейського суду тощо).

Усі процесуальні права є рівними для всіх осіб, які беруть участь у справі.

Одним із найважливіших обов'язків суду є обов'язок роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки, попередити про наслідки вчинення або невчи-нення процесуальних дій, сприяти особам, які беруть участь у справі, в здійсненні їх прав і виконанні ними обов'язків.

115

РОЗДІЛІ. Глава 4

2. Процесуальні права забезпечують можливість для активної участі особи у ци­вільній справі. Реалізація процесуальних прав залежить від багатьох обставин, на­самперед, від їх змісту, суб'єкта, стадії процесу, часу та форми здійснення права. Від ефективності реалізації окремих процесуальних прав залежить хід процесу, що безпосередньо впливає й на його результат.

Зупинимося на цьому більш докладно.

Право знайомитися з матеріалами справи. Це право має на меті надати особам, які беруть участь у справі, можливість одержати повну та достовірну інформацію про матеріали, що знаходяться у справі.

Матеріали справи — це усі документи, які подані суду всіма учасниками процесу та складені в процесу розгляду справи (протоколи, ухвали, електронні носії інформації, журнал судового засідання) та сформовані у справу. У справі знаходяться, насамперед, письмові докази. Однак до матеріалів справи належать і інші докази, зокрема речові докази, висновки експертів. Тому якщо речові докази зберігаються окремо, особа має право ознайомлюватися і з ними.

Особа має право ознайомлюватися з матеріалами справи стільки часу, скільки їй потрібно, у зручний для неї час (з урахуванням режиму роботи суду), і в тому обсязі, в якому вона бажає. Тому не відповідає закону встановлення граничного часу (напри­клад, ЗО хвилин) або визначення певного дня (години) для здійснення цього права.

Ознайомлення з матеріалами справи відбувається в приміщенні суду.

Особа має право також і на повторне ознайомлення із матеріалами справи. Разом з тим, якщо право на ознайомлення із матеріалами справи використовується особою недобросовісно, наприклад, з метою створення підстав для відкладення судового роз­гляду, то суд вправі відмовити у такому клопотанні, якщо особа, котра заявляє таке клопотання, вже ознайомлювалася із матеріалами справи, про що у справі є відпо­відні докази.

Порядок видачі для ознайомлення судових справ та копій документів визначається Інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженою наказом Держав­ної судової адміністрації України від 27.06.2006 № 68, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 24 липня 2006 р. за № 860/12734 (опубліковано: «Офіційний вісник України» від 16.08.2006 р. № 31, с. 207).

Справи для ознайомлення видаються апаратом суду:

— прокурору (після пред'явлення службового посвідчення);

— адвокатам, які беруть участь у розгляді справ (після пред'явлення Свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю та ордера, виданого відповідним адво­катським об'єднанням, або угоди чи доручення юридичної особи, виданого адвокату, який не є членом адвокатського об'єднання);

— іншим учасникам кримінального, адміністративного і цивільного процесу, а та­кож особам, які брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки (після пред'явлення документа, що посвідчує особу: паспорта, службового посвідчення, пенсійного посвідчення тощо, та в необхідних випадках доручення пред­ставника).

Особам, які мають право витребування справ за службовим становищем, але не пов'язаним'з розглядом справи (для проведення аналізів, узагальнень чи з іншою метою), останні видаються тільки на підставі письмової вимоги відповідної установи, на яку накладається резолюція голови суду, після пред'явлення службового посвід­чення.

Інструкція не передбачає подання письмового клопотання про ознайомлення з ма­теріалами справи, тому для видачі справи достатньо й усного клопотання. Якщо

116

Стаття 11

права перебуває в провадженні судді, то справу видає для ознайомлення цей суддя (а не працівник апарату суду) або секретар суду.

При видачі справи для ознайомлення працівник суду встановлює особу та перевіряє Т процесуальний статус. Встановлення особи відбувається за паспортом (внутрішнім о закордонним), службовим посвідченням. Вважаємо, що цю норму не можна тлума-ііти як таку, яка встановлює вичерпний перелік документів, за якими встановлюється соба. Важливо не те, щоб було пред'явлено паспорт або службове посвідчення, а те, об було встановлено особу. Тому, окрім паспорта та службового посвідчення, особа юже бути встановлена також за посвідченням водія, пенсійним посвідченням або ін­шім документом, що має фотокартку та виключає сумнів у особі заявника. Натомість, юручення представника не може вважатися документом, що посвідчує особу, оскільки оно лише визначає його повноваження. Тому представнику, окрім доручення, слід [ред'являти й інші документи* що посвідчують особу.

Факт ознайомлення зі справою фіксується працівником апарату суду вчиненням і третій сторінці обкладинки справи (у довідковому листі) запису про те, хто і коли знайомлювався зі справою. Інші відомості зазначаються в Журналі обліку видачі гудових справ для ознайомлення.

Інструкція не передбачає строку видачі справи. На нашу думку, справа повинна бути шдана негайно, оскільки в іншому випадку матиме місце порушення процесуальних ірав осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка одержує справу для ознайомлення, розписується в Журналі обліку видачі

прав для ознайомлення, де вказуються число, місяць, рік, час видачі, а також номер

ірави, особа, стосовно якої вона оформлена, суть справи, кількість аркушів справи.

При поверненні справи після ознайомлення керівник апарату суду чи працівник шарату суду повинен ретельно перевірити наявність усіх матеріалів у справі, за-начити в Журналі обліку видачі справ для ознайомлення час повернення справи і розписатися про її отримання. У разі виявлення нестачі документів, аркушів, їх > шкодження складається акт у двох примірниках, один з яких передається голові: уду для вжиття відповідних заходів, другий додається до справи. Тому для уник-ення звинувачень щодо нестачі чи псуття документів, у разі прийняття справи для знайомлення, її слід переглянути в присутності працівника апарату, і у разі ви­явлення недоліків заявити про це.

Право ознайомлюватися із матеріалами справи може бути реалізовано на будь-якій галії процесу. Це право забезпечує той суд, в провадженні якого перебуває справа.

Право робити витяги з матеріалів справи. Регламентація порядку реалізації цього ірава в законодавстві відсутня. Закон навіть не визначає, що таке витяг і чим він відрізняється від копії. На наш погляд, витяг з матеріалів справи — це документ, які витворює частину змісту документа, який знаходиться у справі.

Оскільки законом передбачено право робити витяги, а не одержувати їх, можна

обити висновок, що суд не зобов'язаний давати витяги з матеріалів справи заці-івленин особам. Якщо цим особам необхідний витяг, вони виготовляють (роблять)

го самі, а суд лише може засвідчити вірність цього витягу. При цьому він керується іравилами, які передбачені для засвідчення копій документів, що знаходяться у справі (за аналогією закону).

Право знімати копії з документів, долучених до справи. Якщо матеріалів справи агато або ознайомлення із ними потребує багато часу, то зацікавленій особі варто

яти копії з необхідних документів. Це доцільно робити з кількох причин: для фор-іування досьє; для огляду документів іншими особами (наприклад, фахівцями); для

(рівняння тотожності документів; для відновлення судового провадження у разі його

117

РОЗДІЛ І. Глава 4

втрати тощо. Окрім того, зняття копій економить час, необхідний для ознайомлення із справою, оскільки не потрібно переписувати зміст документів.

Стаття 27 ЦПК передбачає зняття копій з документів, а не одержання копій матері­алів справи. Тому коментована норма не надає права на одержання копій звукозапису або іншого речового доказу, який є у справі.

У коментованій статті йдеться не про усі документи, які є у справі, а про доку­менти, додані до справи. Поняття документа, доданого до справи, можна тлумачити у вузькому та в широкому значенні. У вузькому - це письмовий доказ, який є у матеріалах справи, який було подано суду сторонам та іншими особа, які беруть участь у справі, і які ухвалою суду долучені до справи як докази. Прихильник та­кого тлумачення, Я. Зейкан, вважає, що знімати копії з документів, направлених суду поштою або зданих до канцелярії, але не доданих до справи рішенням суду, підстав немає*.

У широкому значенні — це будь-які документи, що є у справі, в тому числі про­токоли судових засідань, ухвали, письмові заперечення, клопотання та пояснення.

На наш погляд, пріоритетним має бути розширене тлумачення, оскільки в такому разі зацікавленій особі забезпечується право одержати копії практично усіх докумен­тів, що є у справі, а отже, достовірну та повну інформацію, а це сприятиме реалізації її прав якнайбільше.

Відповідно до п. 23.6 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді копії до­кументів, доданих до справи, завірені гербовою печаткою суду, копії судових рішень, що набрали законної сили, та письмові довідки у справах видаються працівниками апарату суду або архіваріусами за письмовою заявою відповідно до процесуального законодавства після реєстрації копій у Журналі видачі копій судових документів, та в разі потреби, після сплати судового збору.

Копія виготовляється з допомогою копіювальною техніки в приміщенні суду. Од­нак не всі суди забезпечені копіювальною технікою. Тому допускається зняття копії документа працівником апарату або архіваріусом не в приміщенні суду або на копію­вальному обладнанні замовника.

Плати за виготовлення копії законом не передбачено, а тому можна дійти висновку, що копіювання відбувається безкоштовно для заявника, а витрати, пов'язані із цим. покриваються з кошторису відповідного суду. Відповідно до п. и) ч. 1 ст. З Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» державне мито сплачується лише у разі повторної видачі копії рішення або ухвали суду.

Видача копій реєструється в Журналі видачі копій судових документів. Особа, яка одержала копію, повинна розписатись в її одержанні. У разі надіслання копії доку­мента поштою про це зазначається в справі та у відповідному журналі.

Право одержувати копії рішень, ухвал. Особа має право знати про те, які судові рішення постановлялися у справі. Це право забезпечується обов'язком суду надси­лати копії рішень та ухвал особі, яка не брала участі в судовому засіданні, а також обов'язком надавати копії цих документів за заявою зацікавленої особи.

Відповідно до ст. 222 ЦПК копії повного рішення суду видаються особам, які брали участь у справі, негайно після проголошення такого рішення. У разі проголошення тільки вступної та резолютивної частин судового рішення, особам, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні, негайно після його проголошення ви­даються копії судового рішення із викладом вступної та резолютивної частин. Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії повного судового рішення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручен-

* Зейкан Я. П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. — /< ".: Юридична практика, 2006. — С. 47.

118

Стаття 27

ня протягом двох днів з дня його складання або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо в суді.

Відповідно до п. 23.7. Інструкції з діловодства, копії рішень, ухвал, постанов у справах повинні бути підписані та скріплені гербовою печаткою. У разі, якщо судове рішення не набрало законної сили, про це зазначається на копії, що вида­ється. На вимогу нотаріальних органів, Бюро технічної інвентаризації, Державної автомобільної інспекції МВС на копії рішення зазначається інформація про те, що оригінал судового рішення знаходиться в матеріалах судової справи. Фотокопії з документів, на яких вже є підпис судді, підписуються працівником апарату суду, суддею та завіряються «мокрою» гербовою печаткою, якщо рішення суду набрало законної сили.

Копії судових рішень видаються особам, які відповідно до законодавства мають право на їх одержання. Якщо копія викладена на кількох аркушах, вони повинні бути прошнуровані і скріплені підписом працівника апарату суду та печаткою суду із зазначенням кількості зшитих аркушів. До копії судового рішення, у яке внесено зміни, обов'язково додається копія ухвали апеляційного (касаційного) суду, яким судове рішення змінено. Видача копій судових рішень, вироків, ухвал, постанов, що не відповідають зазначеним вимогам, забороняється.

Особа, яка одержала копію, повинна розписатись в її одержанні. У разі надіслання копії документа поштою про це зазначається в справі та у відповідному журналі.

Право брати участь у судових засіданнях. Особа, яка бере участь у справі, обов'язково повідомляться про час та місце розгляду справи саме для того, щоб вона могла взяти участь у справі. її участь у справі сприяє повному та всебічному розгля­ду справи, встановленню дійсних взаємовідносин сторін та правильному вирішенню спору.

Окремі процесуальні права, зокрема, право ставити запитання, давати пояснення, наводити доводи та міркування, можуть бути реалізовані лише в судовому засіданні, тому порушення права особи на участь в судовому засіданні є істотним порушенням процесуального законодавства та принципу змагальності сторін. Саме тому неповідом­лення особи про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку, вна­слідок чого вона не змогла взяти участь у розгляді справі, є безумовною підставою для скасування рішення.

Право подавати докази. Це право безпосередньо випливає з принципу змагальності, який покладає обов'язок доказування на сторони. Подання доказів — це одночасно і право, і обов'язок сторони. Однак інші особи, які беруть участь у справі, обов'язку подавати докази не мають, а мають лише таке право.

Право подавати докази забезпечується обов'язком суду ці докази приймати. Суд може не прийняти подані йому докази лише у випадках, прямо передбачених законом, зокрема у разі їх неналежності або порушення строку їх подання.

Право брати участь у дослідженні доказів. Це право реалізується шляхом надання можливості особам, які беруть участь у справі, оглядати докази, наводити суду свої міркування та доводи щодо цих доказів, ставити питання іншим особам з приводу доказів. Дослідження доказів відбувається в судовому засіданні, тому це право може бути реалізовано у судовому засіданні.

Право задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свід­ кам, експертам, спеціалістам. Це право є формою дослідження доказів, реалізується в судовому засіданні. Кількість питань, які може поставити особа, законом не об­межується. Закон не передбачає права ставити запитання суду, секретарю судового засідання, перекладачу.

119

РОЗДІЛ І. Глава 4

Право заявляти клопотання та відводи. Клопотання — це усне або письмове звер­нення до суду з проханням вчинити певну дію або утриматися від вчинення певної процесуальної дії. Клопотання вирішується судом після з'ясування думки інших учасників процесу негайно, про що постановляється ухвала.

Вирішення клопотання не позбавляє особу права заявляти аналогічні клопотання повторно. Однак якщо обставини, якими обґрунтовується клопотання, залишаються незмінними, суд може дійти до висновку про недобросовісне користування проце­суальними правами. У цьому випадку суд може залишити повторне клопотання без розгляду з посиланням у мотивувальній частині ухвали на зловживання особою про­цесуальними правами.

З тотожними клопотаннями можуть звертатися різні особи, які беруть участь у спра­ві. У цьому випадку суд повинен вирішувати кожне з них окремо, оскільки законом не передбачено можливості об'єднання клопотань.

Право на відвід спрямоване на усунення від процесу вирішення справи судді, се­кретаря судового засідання, прокурора, експерта або перекладача, з підстав, прямо передбачених законом, або у разі, якщо є сумніви у їх безсторонності. Відвід повинен бути вмотивованим і заявленим до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами. Заявляти відвід після цього дозволяється лише у випадках, коли про підставу відводу стало відомо після початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами.

Право на відвід реалізується шляхом подання письмової заяви про відвід. Заява про відвід може бути подана кілька разів упродовж розгляду справи. Більш докладно див. коментар до ст. 18 — 25 ЦПК.

Право давати усні та письмові пояснення суду. Пояснення осіб, які беруть участь у справі — це важливий елемент процесу, з допомогою якого зацікавлені особи до­водять суду свою правову позицію у справі. Пояснення можуть бути усні та письмові. Усні пояснення даються в судовому засіданні. Письмові пояснення можуть бути подані суду до судового засідання і додаються до матеріалів справи.

Письмові пояснення дозволяють достатньо повно, послідовно та логічно викласти фактичні обставини справи та їх оцінку. їх доцільно подавати у складних справах, оскільки це полегшує аналітичну роботу суду під час вирішення справи. Якщо правова позиція ще не визначилася або передбачається, що вона може бути змінена, з тактичної точки зору, письмові пояснення краще не подавати, бо їх важко буде змінити.

У письмових поясненнях доцільно наводити основні аргументи, які відображають правову позицію, докази, які підтверджують вимоги або заперечення, правове обґрун­тування вимог (заперечень) з посиланням на норми матеріального закону.

Подання до суду письмових пояснень не позбавляє особу права давати усні по­яснення.

Пояснення даються суду, а не іншим учасникам процесу. З цього випливає, зокрема, те, що особа, яка надає письмові пояснення, не зобов'язана надавати їх копію іншим особам, які беруть участь у справі.

Право наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Юридично значимої різниці між доводами та міркуваннями немає. Але якщо закон застосовує два поняття, висловимо припущення, що доводи — це логічно обґрунтовані пояснення особи щодо певних процесуальних питань, спрямовані на переконування (доведення) суду, що йому слід зробити, в той час, як міркування — це думка особи щодо певного.процесуального питання.

За змістом коментованої норми, це право може бути реалізовано лише на стадії

120

Стаття 27

гудового розгляду. Припускаємо, що законодавець не мав наміру обмежувати це пра-

вдтпе стадією судового розгляду. Жодних логічних передумов для такого рішення

емає. Швидше за все, має місце термінологічна помилка, а саме ототожнення понять

судовий розгляд» і «судове засідання». Свої доводи та міркування особи можуть ви-

ювлюватияк під час досудового розгляду, так і після судового розгляду, наприклад,

під час розгляду зауважень на протокол судового засідання. Однак спільним є те, що

води, міркування та заперечення проти них подаються суду в судовому засіданні.

Право користуватися правовою допомогою. Це процесуальне право випливає

ст. 59 Конституції України і може бути реалізовано на будь-якій стадії процесу.

[равову допомогу у цивільних справах можуть надавати адвокати та інші фахівці

галузі права. Правова допомога у цивільній справі полягає у консультаціях, визна-

енні правової позиції, зборі доказів, підготовці проектів процесуальних документів,

представництві в суді.

Право на правову допомогу мають, насамперед, сторони та треті особи. Однак закон ї забороняє користуватися правовою допомогою органам та особам, яким законом іадано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Більш докладно див. коментар до ст. 12 ЦПК.

Право знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та по­давати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти. Право ознайомлюватися з журналом судового засідання є окремим випадком ознайомлення з матеріалами справи. Порядок реалізації права на подання зауважень з приводу його іеправильності чи неповноти передбачено ст. 199 ЦПК України. Письмові зауваження юдаються протягом трьох днів з дня проголошення рішення у справі. Головуючий розглядає зауваження щодо технічного запису судового засідання та журналу судового засідання, про що постановляє відповідну ухвалу. Зауваження щодо технічного запису гудового засідання чи журналу судового засідання повинні бути розглянуті не пізніше рьох днів з дня їх подання. Більш докладно див. коментар до ст. 199 ЦПК.

Право прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти. Відповідно до ст. 197 ЦПК повне або часткове відтворення технічного запису судового засідання здійснюється на вимогу особи, яка бере участь у справі, або за ініціативою суду.

Носій інформації, на який здійснювався технічний запис судового засідання (касета, дискета тощо), є додатком до журналу судового засідання і після закінчення судового засідання приєднується до матеріалів справи.

За клопотанням особи, яка бере участь у справі, може бути за плату здійснено повне або часткове роздрукування технічного запису судового засідання за розпорядженням головуючого. Особа, яка бере участь у справі, має право отримати копію інформації з носія, на який здійснювався технічний запис цивільного процесу. Більш докладно див. коментар до ст. 197 ЦПК.

Право оскаржувати рішення і ухвали суду. Див. коментар до ст. 13 ЦПК. Процесуальні права осіб, які беруть участь у справі, не обмежуються тими, які передбачені у ст. 27 ЦПК.

3. Серед обов'язків осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, ко­ментована стаття виділяє обов'язок подати для підтвердження своїх вимог або запере­чень усі наявні у них докази або повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться — до початку розгляду справи по суті. Тим самим законодавець обмежує строки подання доказів.

121

РОЗДІЛ І. Глава 4

Відповідальність за невиконання цього обов'язку встановлена лише для сторін: від­повідно до ч. 2 ст. 131 ЦПК докази, подані з порушенням цих строків, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

4. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок -добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за при­значенням, здійснення обов'язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Недобросовісним користуванням процесуальними правами вважається, зокрема заявлення численних необгрунтованих відводів суддям, нез'явлення представни­ків учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідом-лення причин, подання необгрунтованих клопотань про вчинення судом процесуальних дій, подання зустрічних позовів без дотримання вимог ЦПК, одно­часного оскарження судових рішень у різних видах проваджень, подання апеля­ційних та касаційних скарг на судові акти, які не можуть бути оскаржені, тощо. Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

У разі вчинення цих дій постає питання про заходи реагування, які має право вжи­ти суд. На нашу думку, суд може ухвалою обмежити право представника заявляти клопотання, оскільки вони, на думку суду, були спрямовані на затягування розгляду справи. Такі дії суду законом не передбачені. Разом з тим, ЦПК передбачає спеціаль­ні способи реагування на окремі види порушень, як-от право суду зняти запитання (ст. 180), зупинити промовця, коли він виходить за межі справи, що розглядається судом, або повторюється (ст. 193).

Стаття 27^і. Забезпечення захисту прав малолітніх або неповнолітніх осіб під час розгляду справи

1. Під час розгляду справи, крім прав та обов'язків, визначених статтею 27 цього
Кодексу, малолітня або неповнолітня особа має також такі процесуальні права:

безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки;

отримувати через представника чи законного представника інформацію про су­довий розгляд;

здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, перед­бачені міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

2. Суд роз'яснює малолітній або неповнолітній особі її права та можливі наслідки
дій її представника чи законного представника, у разі якщо цього потребують інте­
реси цієї особи і за віком та станом здоров'я вона може усвідомити їх значення.

3. Суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або не­
повнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним
договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

(Кодекс доповнено статтею 27' згідно із Законом № 1397-УІ'від 21.05.2009)

122

Стаття 28

1. Коментована стаття спрямована на забезпечення захисту дітей. Малолітньою є
фізична особа до досягнення 14 років. Неповнолітньою є фізична особа, що не досягла
18 років. Статус неповнолітньої особи не змінюється, якщо настають обставини, з якими
закон пов'язує виникнення повної цивільної дієздатності неповнолітньої особи.

Малолітні та неповнолітні особи мають додаткові процесуальні права, зазначені у цій статті, якщо є особами, які беруть участь у справі.

2. Відповідно до ст. 12 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р. держави-
учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно
висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам
дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині,
зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміні­
стративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи
відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного
законодавства.

Право безпосередньо або через представника чи законного представника висловлю­вати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки має на меті створення умов, за яких суд може вислухати і врахувати думку дитини під час ви­рішення справи.

Зазначену норму слід розуміти так, що суд зобов'язаний надати можливість дитині ви­ступити в судовому засіданні, якщо вона цього бажає. Це право дитини не залежить від її віку. Водночас, не вирішено, як саме суд може дізнатися, що дитина бажає висловити свою думку. Про це може заявити сама дитина, її представник, представник органу опіки та піклування, адміністрація за місцем навчання чи перебування дитини, представники громадськості. Вважаємо, що в усіх випадках, коли суд отримав інформацію про бажання дитини висловити свою думку у справі, суд повинен забезпечити таке право.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. під час вчинення дій, пов'язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.

3. Право отримувати через представника чи законного представника інформацію про
судовий розгляд реалізується не безпосередньо дитиною, а через представника. Відтак,
зазначена інформація (про час та місце судового розгляду, про прийняте рішення, про
рух справи тощо) надається не безпосередньо дитині, а її представнику.

Право здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, не є правом лише дитини. Такі права мають і інші особи, які беруть участь у справі.

4. Право висловити свою думку дитина реалізує в судовому засіданні. Перед по­
ясненнями дитини суд роз'яснює ЇЇ права та можливі наслідки дій її представника
чи законного представника. Фактично, суд повинен пояснити дитині, якщо вона це
розуміє, суть спору та позицію, яку висловлюють її представники, щоб з'ясувати, чи
підтримує дитина дії представників, а також чи відповідають вони інтересам дитини,
як вона їх сама розуміє.

Стаття 28. Цивільна процесуальна правоздатність

1. Здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої осо­би, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

123

РОЗДІЛ І. Глава А

1. Цивільна процесуальна правоздатність відрізняється від цивільної право­здатності. Так, згідно ч. 1 ст. 25 ЦК здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) є в усіх фізичних осіб. Цивільна правоздатність виникає у фізичної особи у момент її народження, а припиняється у момент її смерті. Юри­дична особа наділяється цивільною правоздатністю з моменту її створення (ст. 80 ЦК). Натомість, цивільна процесуальна правоздатність виникає в особи з моменту виникнення цивільних процесуальних правовідносин. До виникнення процесуальних правовідносин у особи існує лише право звернення до суду за захистом своїх по­рушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ст. 55 Конституції України, ст. З ЦПК).

2. Коментована стаття дає поняття цивільної процесуальної правоздатності як здатності мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, за­явника, заінтересованої особиЛЦивільна процесуальна правоздатність — абстрактна умова володіння всіма передбаченими цивільним процесуальним правом процесуаль­ними правами і обов'язками. Вона передбачає можливість конкретної особи стати суб'єктом конкретних процесуальних правовідносин, стати персоніфікованим носієм прав і обов'язків, передбачених законом для цього суб'єкта і цих правовідносин|_Тому особою, що бере участь у справі, можуть бути лише особи, які володіють цивільною процесуальною правоздатністю.) Для того щоб особа стала носієм цивільної процесу­альної правоздатності, необхідний юридичний факт, який би обумовив виникнення цивільного процесу. Цивільна процесуальна правоздатність поза межами цивільних процесуальних правовідносин не існує.

3. Коментована стаття вказує, що цивільну процесуальну правоздатність мають усі
фізичні і юридичні особи. Виходячи з такого формулювання статті, судді не доводиться
перевіряти наявність процесуальної правоздатності у особи, що звертається до суду,
чи юридичної особи, яка подала позов, — достатньо лише з'ясувати, чи дійсно даний
суб'єкт зареєстрований як юридична особа.

Правоздатність юридичних осіб є елементом їх правового статусу. Тобто кожна юридична особа має правоздатність як в матеріальних, так і у процесуальних цивіль­них правовідносинах.ІСтатус юридичної особи засвідчується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичною особи або витягом (довідкою чи випискою) з Єдиного держав­ного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

Якщо під час судового розгляду буде встановлено, що сторона (позивач чи відпо­відач) не мають статусу юридичної особи, провадження у справі закривається на під­ставі п. 7 ч. 1 ст. 205 ЦПК (за аналогією закону).

Стаття 29. Цивільна процесуальна дієздатність

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

3. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона на­ буває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної

124

Стаття 29

процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому цим Кодексом, надано повну цивільну дієздатність.

1. Для особистої участі в цивільній справі недостатньо володіти тільки правоздат­ністю, необхідна ще й цивільних процесуальна дієздатність, тобто здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді. Таким чином, змістом цивільної процесуальної дієздатності є здатність особисто здійснювати процесуальну діяльність, яка породжує відповідні юридичні наслідки. Це означає, що наявність цивільної процесуальної дієздатності необхідна лише для самостійного ведення процесу. Вона визнається за фізичними особами, які досяглії повноліття, а також юридичними особамиГ

2. Особа вважається повнолітньою, якщо вона досягла вісімнадцятії років (ч. 1 ст. 34 ЦК). Проте це не єдина підстава, з якою пов'язується виникнення повної цивільної процесуальної дієздатності у фізичної особи. Коментована стаття передбачає, що у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. У разі розірвання шлюбу на­бута дієздатність зберігається, а у випадку визнання шлюбу недійсним з підстав, які пов'язані з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею дієздатність не зберігається (ст. 34 ЦК).

Також цивільної процесуальної дієздатності набуває неповнолітня особа, якій у по­рядку, встановленому ЦК, надано повну цивільну дієздатність^ Матеріальні підстави надання повної цивільної дієздатності передбачено у ст. 35 ЦК України) Зокрема, таке надання може мати місце щодо фізичної особи, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також щодо неповнолітньої особи, яка записана матір'ю або батьком дитини. Також повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Крім того, матеріальна норма, яка передбачає право на особисте звернення до суду за захистом свого права або інтересу, закріплена у ст. 18 СК України. Зокрема, у цій статті вказується, що кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Коментуючи цю норму, професор 3. В. Ромовська зазначає: «Новелою цієї статті є надання дитині, якій виповнилося чотирнадцять років, цивільної процесуальної дієздат­ності. Така дитина має право самостійно подати позовну заяву на захист свого права або інтересу, зокрема позовну заяву про розірвання шлюбу чи визнання шлюбу недійсним, визнання батьківства, стягнення аліментів, скасування усиновлення чи визнання уси­новлення недійсним. Така дитина має усі процесуальні права позивача в процесі. Вона може бути позивачем і відповідачем. Дитина, якій виповнилося чотирнадцять років, може сама звернутися до суду з заявою про надання їй права на шлюб (ст. 23 СК)»*.

Відповідно до ст. 156 СК неповнолітні батьки, які досягли чотирнадцяти років, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини.

3. Цивільна процесуальна дієздатність тісно пов'язана з цивільною дієздатністю.
Так, відповідно до ст. 32 ЦК особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років
мають неповну цивільну дієздатність, ст. 36 ЦК України регулює питання обмеження
цивільної дієздатності фізичної особи, а згідно з коментованою статтею (ч. 2) непов­
нолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна
дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права
та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони
особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом.

" Ромовська 3. В. Сімейний кодекс України. Науково-практичний коментар.- К., 2003. — С. 58.

125

РОЗДІЛ І. Глава 4

Це означає, що особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, згідно зі ст. 32 ЦКумають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або інши­ми/доходами, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої Діяльності, що охороняються законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документахми юридичної осо­би, самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я. Отже, щодо досить широкого кола відносин ця вікова категорія може самостійно виступати в судді. У решті випадків інтереси такої особи представляють у суді законні представники.

Що ж до осіб, обмежених у цивільній дієздатності, то такі фізичні особи можуть самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини (ч. 2 ст. 37 ЦЮ. Крім того. відповідно до ч. 2 ст. 241 ЦПК поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки чи піклування. Тобто лише у спорах, що виникають з дрібних побутових правочинів, та у справах окремого провадження щодо поновлення у дієздатності, ця категорія осіб може ви­ступати у суді самостійно.

4. Проте навіть якщо неповнолітні віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років
і особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто виступати в суді, суд
може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої осо­
би або особи, цивільна дієздатність якої обмежена. У цьому випадку участь законних
представників є необов'язкова, питання про їх залучення вирішується судом на власний
розсуд ураховуючи обставини справи, а саме ЇЇ складність, важливість, значимість для
неповнолітнього, стосунки з батьками.

З огляду на необхідність посилення правової охорони прав та інтересів неповно­літніх слід визнати доцільним залучення законних представників в усіх справах, які стосуються неповнолітніх. Залучення законних представників неповнолітніх відбува­ється за ухвалою суду.

5. Законними представниками неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісім­
надцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, є відповідно їхні
батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом (ч. 2 ст. 39
ЦПК).

Особи віком до чотирнадцяти років, а також недієздатні фізичні особи не володіють цивільною процесуальною дієздатністю, а тому їх права і законні інтереси захища­ють в суді законні представники чи опікуни. Законними представниками таких осіб є відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом (ч. 1 ст. 39 ЦПК).

Для забезпечення представництва малолітнього до участі у справі достатньо за­лучити одного з батьків. Однак можливі випадки, коли позиція батька і матері, як законних представників, істотно відрізняється. Тому суду доцільно з'ясовувати по­зицію обидвох батьків.

З моменту набуття малолітнім цивільної процесуальної дієздатності функції за­конного представника припиняються, а отже, він втрачає свій процесуальний статус. Подальше представництво його інтересів можливе лише за згодою неповнолітнього.

6. Особа, яка не досягла чотирнадцятирічного віку, не має цивільної процесуальної
дієздатності, однак якщо спір стосується її прав чи інтересів, то вона має цивільну
процесуальну правоздатність і саме вона є особою, яка бере участь у справі. Тому
стороною у таких справах слід зазначати малолітнього.

Наприклад, якщо малолітній успадкував нерухоме майно, то у разі виникнення спо-

126

Стаття ЗО

ру щодо цього майна відповідачем буде малолітній власник, а його інтереси в процесі буде представляти законний представник.

7. Опіка і піклування створюються з метою забезпечення особистих немайнових
і майнових прав та інтересів малолітніх (до 14 років), неповнолітніх осіб, а також
ювнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права

та виконувати обов'язки (ст. 55 ЦК). Опіка і піклування встановлюються також над дітьми, які залишилися без батьківського піклування (ст. 243 СК).

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклу­вання, та фізичними особами, які визнані недієздатними (ст. 58 ЦК). Опікун виступає ювним представником підопічного в силу закону і бере участь в цивільному процесі зід імені та в інтересах підопічного.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьків­ського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (ст. 59 ЦК).

Крім того, орган опіки та піклування згідно з ч. 1 ст. 252 СК може за договором ро патронат передати дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена бать­ківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронажного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату.

8. Цивільною процесуальною дієздатністю наділені усі юридичні особи з моменту
їх реєстрації до припинення юридичної особи. Юридичних осіб у суді представляють
" хні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи поло­
женням, або їх представники.

Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 28.07.1994 р. *Про участь в арбітражному процесі відособлених підрозділів юридичних осіб» у ви­падках, коли відокремленими підрозділам, створеним юридичними особами, статутом, юложенням або дорученням надане право здійснювати в суді повноваження сторони г справі, такі відокремлені підрозділи мають право від імені юридичної особи вживати заходи доарбітражного врегулювання спору, подавати в суд позови, надсилати відзиви на позовні заяви, звертатись із заявою про перевірку рішення, ухвали, постанови суду у порядку нагляду, здійснювати інші процесуальні дії. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ,

стягнення здійснюється арбітражним судом з юридичної особи або на її користь.

)тже, відокремлений підрозділ не має цивільної процесуальної дієздатності, він діє зід імені юридичної особи, якою він створений.

Стаття ЗО. Сторони

1. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

2. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

із                                                                               .г

1. Згідно зі ст. 124 Конституції України та ч. 1, 2 ст. З ЦПК кожна особа має
право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом сво-

і порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, становлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право

іахищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Угже, таке право є абсолютним, виражає демократичні засади суспільства, спрямоване

на всебічний захист прав людини і громадянина.

2. Традиційно сторонами вважаються особи, які є учасниками спірного матеріального
[равовідношення. Однак така думка піддається критиці, оскільки можливі випадки,

127

РОЗДІЛІ. Глава 4

коли матеріально-правові відносини між сторонами відсутні, зокрема, коли позивач не має права вимоги або відповідач у даній справі не має відповідного обов'язок перед позивачем (неналежність сторони). Суд зобов'язаний розглядати і цей спір, оскільки чинне цивільне процесуальне законодавство не вимагає з'ясування наявності матеріальних правовідносин між сторонами при пред'явленні позову. Лише під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин (п. З ч. 1 ст. 214 ЦПК). _и Спором визнаються будь-які непорозуміння між суб'єктами права і достатньою підставою для вступу у процес, і набуття правового статусу позивача є суб'єктивна впевненість, що права особи порушені, оспорені чи невизнані. ^Наявність чи відсут­ність між сторонами правовідносин жодною мірою не позначається на їх правовому становищі. Навіть при очевидній відсутності матеріальних правовідносин між такими суб'єктами їх слід визнавати позивачем та відповідачем із наділенням усіма процесу­альними правами та обов'язками.

3. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивач — це особа, на захист прав та інтересів якої відкрито провадження у справі. З цього випливає, що позовна заява подається для захисту порушених прав, а саме порушення в часі повинно існувати до відкриття провадження у справі. Однак буває, що позивач помиляється, його права не порушені або ті права, які порушені, йом\ не належать, а тому суд у позові відмовить. Тому, коли позивач звертається до суду з позовом до конкретного відповідача, то на цей час існує лише припущення щодо порушення прав позивача, яке підтверджується (або спростовується) під час розгляду справи в суді.

Як правило, саме позивач ініціює процес шляхом подання позовної заяви. Однак не лише позивач може це зробити. Провадження відкривається за заявою представник^ або осіб, яким за законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, с цієї причини невірним є твердження про те, що позивач — це особа, яка звертається до суду.

Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтересі інших осіб, не є позивачами, а тому якщо особа, яка має повну цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, то суд залишає заяву без розгляду.

Позивач першим з'являється у справі, він атакує, тому він має певні переваги по рівняно із стороною, яка захищається (відповідачем). Позивач розпочинає процес Він перший з'являється на арені. Це багато в чому визначає його тактичні переваги Позивач має можливість вибору: 1) способу порушення справи (самостійно чи чере інших осіб); 2) відповідача; 3) часу для пред'явлення позову; 4) підсудності; 5) під­став та предмету позову, а отже, і меж судового розгляду. Ці обставини мають важлив тактичне значення. _

4. Відповідач — це особа, на яку вказує позивач, як на порушника своїх прав. То
саме позивач визначає до кого пред'явити позов. Якщо позивач помилково і притягн
відповідача особу, яка його прав не порушила або не повинна відповідати за позово;
з інших причин, суд у позові відмовитьД

Відповідач з'являється в процесі другим. Його основне завдання у справі — захис проти позову та відмова у задоволенні позову. Відповідач, на відміну від позивач* не звертається до суду, а його притягують до відповіді за пред'явленому позовом, оскіж ки позивач вказує у позовній заяві на відповідача як на порушника свого права.

5. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держа
ва. Правами сторін наділяються також особи, які беруть участь у справах наказної

128

Стаття 31

і окремого провадження, за винятками встановленими відповідними нормами щодо цих видів провадження у цивільному процесі.

6. Цивільно-процесуального статусу позивача і відповідача особи набувають з мо­
менту відкриття провадження у справі.

7. Ознаками сторін, які відрізняють їх від інших суб'єктів цивільних процесуальних
'правовідносин взагалі та осіб, які беруть участь у справі, зокрема, є такі:

1) сторони — це обов'язкові суб'єкти цивільного процесу;

2) сторони — це особи, між якими виник спір про право, який є предметом роз­гляду та вирішення судом;

3) юридична заінтересованість сторін носить особистий характер, тобто вони на­ділені і матеріально-правовою, і процесуальною заінтересованістю (див. коментар до ст. 26 ЦПК);

4) справа (процес) ведеться від імені сторін;

5) сторони несуть судові витрати у справі;

6) на сторони поширюються усі наслідки та властивості судового рішення;

7) правосуб'єктність сторін допускає правонаступництво (див. коментар до ст. 37 ЦПК)*.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: