Фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

Прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

1. Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інте­
реси інших осіб — це особи, які беруть участь у справі, з метою захисту прав інших
осіб — сторін у справі.

До цих осіб належать Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

У постанові Пленуму ВС України «Про застосування норм цивільного процесуаль­ного законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 р. № 2 вказано, що у випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або дер­жавні чи суспільні інтереси та брати участь у цих справах. Такі випадки передбачені, зокрема, в законах України від 23 грудня 1997 року «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», від 5 листопада 1991 року «Про прокуратуру», від 25 червня 1991 року «Про охорону навколишнього природного середовища», від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів» (у редакції Закону від 1 груд­ня 2005 року) від 3 липня 1996 року «Про рекламу» (у редакції Закону від 11 липня 2003 року).

Звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб у випадках, не передбачених законом, розгляду не підлягають. У разі надходження такого звер­нення суддя повертає заяву на підставі пункту 3 частини третьої статті 121 ЦПК, а якщо такий характер звернення встановлено у попередньому судовому засіданні або під час судового розгляду — суд залишає заяву без розгляду з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 207 ЦПК.

2. За Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав лю­
дини» Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією
України, цим Законом, Законом України «Про державну службу». Діяльність Упо­
вноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини
і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які
забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.

Відповідно до ст. 13 цього Закону Уповноважений має право, зокрема:

— на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від фор­ми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах. До­ступ до інформації, пов'язаної із службовою та державною таємницями, здійснюється в порядку, визначеному законодавчими актами України;

— бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих

168

Стаття 45

гудових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим;

- звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, і також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у ви­падках та порядку, встановлених законом.

3. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про об'єднання громадян» для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян мають право представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах. Порядок реалізації цього права доцільно передбачати в статуті відповідного об'єднання.

4. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових, гоціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян.

У питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об'єднання здійс­нюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у* профспілках. У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами.

Профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнарод­них судових установ.

5. У порядку позовного провадження у справі про захист прав споживачів може
звернутись до суду Державний комітет України у справах захисту прав споживачів
і його органи, а також громадські організації (об'єднання) споживачів, які відповід­
но до п. 10 ч. 1 ст. 5 та ст. 26 Закону України «Про захист прав споживачів» мають
право представляти й захищати в суді інтереси споживачів.

Об'єднання споживачів мають право, зокрема звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій. При задо­воленні такого позову суд зобов'язує порушника довести рішення суду у встановлений ним строк через засоби масової інформації або іншим способом до відома споживачів. Рішення суду, що набрало законної сили, про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначе­ного кола споживачів є обов'язковим для суду, що розглядає позов споживача щодо цивільно-правових наслідків їх дій з питань, чи мали місце ці дії і чи були здійснені вони цими особами. Об'єднання споживачів мають право відповідно до законодавства захищати у суді права споживачів, які не є членами громадських організацій спожи­вачів (об'єднань споживачів) (ст. 25 Закону «Про захист прав споживачів).

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням зако­нодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів (п. 10. ч. 1 ст. 26 Закону «Про захист прав споживачів»).

Органи місцевого самоврядування з метою захисту прав споживачів мають пра-

169

РОЗДІЛ І. Глава 4

во створювати при їх виконавчих органах структурні підрозділи з питань захисту прав споживачів, які вправі подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів (п. 6 ст. 28 «Про захист прав споживачів»).

6. Відповідно до статті 45 Закону «Про авторське право і суміжні права»
від 23.12.1993 р. суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти
своїми правами особисто, через свого повіреного, через організацію колективного
управління.

Згідно з підпунктом «г» частини першої статті 49 Закону організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права та (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень, зокрема, таку функцію: звертатися до суду за захистом прав суб'єктів авторського права та (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб'єктів. При цьому окреме доручення для представництва в суді не є обов'язковим.

Разом з тим, така організація, пред'явивши позов, не є позивачем, оскільки вона звертається до суду в порядку, передбаченому статтею 45 ЦПК, за захистом прав суб'єктів авторського та (або) суміжних прав, а не своїх прав. Позивачем у таких випадках буде суб'єкт авторського права та (або) суміжних прав, на захист інтересів якого звернулася організація.

У випадку, якщо організація колективного управління звертається на захист прав фізичних осіб, такий спір розглядається в порядку цивільного судочинства. Якщо ж вона звертається на захист юридичних осіб, то, залежно від суб'єктного складу спір розглядається в порядку господарського судочинства. При цьому відповідно до статті 16 ЦПК не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають роз­гляду за правилами різних видів судочинства.

Документами, які підтверджують право організації на звернення до суду за захистом авторського та (або) суміжних прав, є свідоцтво про облік організації колективного управління; Статут; договір із суб'єктом авторського права та (або) суміжних прав на управління майновими правами на колективній основі; у певних випадках — до­говір з аналогічними іноземними організаціями, що управляють такими ж правами, чи довіреність (п. 7 постанови Пленуму ВС України від 04.06.2010 р. № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав»).

7. Формами участі у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати
права, свободи та інтереси інших осіб у справі, є:

— подання позовної заяви в інтересах позивача. У такому випадку відповідний
орган виступає ініціатором справи замість позивача;

— вступ у справу для захисту інтересів особи сторони або третьої особи як з власної
ініціативи, так і за ухвалою суду;

— участь у справі для подання висновків на виконання своїх повноважень.
Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є
обов'язковою у випадках, установлених законом (наприклад, у справах про усиновлен­
ня обов'язковим є висновок органу опіки та піклування про відповідність усиновлення
інтересам дитини — ч. 2 ст. 253 ЦПК) або якщо суд визнає це за необхідне.

8. Відповідно до ст. 19 СК при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків
у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та пбновлення батьків­
ських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав,
відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення
суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його
недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

170

Стаття 45

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхід­не. Зокрема, участь представників органів опіки та піклування є обов'язковою при розгляді справ про: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною (стаття 240 ЦПК); надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (стаття 244 ЦПК), усиновлення дитини (частина перша статті 254 ЦПК) тощо.

Органи опіки та піклування згідно із СК мають право пред'явити позов про ви­знання шлюбу недійсним (ст. 42), про позбавлення батьківських прав (ст. 165), про скасування чи визнання усиновлення недійсним (ст. 240), про відібрання дитини від батьків (ст. 170).

При зверненні до суду особи, на утриманні якої перебуває дитина і яка не є опікуном (піклувальником), або чоловіка, котрий не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, яка (матір) померла чи оголошена померлою, визнана недієздатною, безвісно відсутньою, позбавлена батьківських прав або не проживає з дитиною не менше шести місяців і не виявляє про неї материнської турботи й піклування, для захисту інтересів дити­ни до участі у справі необхідно залучити орган опіки та піклування (п, 5 постанови Пленуму ВС України № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

9. Виконання житлово-комунальними органами функцій управління житловим
фондом України зумовлює можливу і необхідну їх участь у цивільному процесі щодо
справ, пов'язаних зі зміною юридичного, технічного, комунального стану споруд і бу­
дівель. Для подання висновку про придатність жилого приміщення для проживання
суди повинні залучати до участі у справі органи санітарно-епідеміологічної служби,
а також місцеві житлові органи, якщо рішення у справі може вплинути на їхні інте­
реси. Невиконання цього обов'язку призводить до порушення прав зазначених органів
і може бути підставою для скасування судового рішення, ухваленого у таких справах
без їхньої участі.

10. Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці здійснюють: Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки, Комітет по нагляду за охороною праці, органи державного пожежного на­гляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України, органи та заклади санітарно-епідемічної служби Міністерства охорони здоров'я України (ст. 44 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХП, ст. 260 КЗпП України). У справах за позовами до власників про відшкодування шкоди, збитків працівникам, іншим громадянам, підприємствам і державі зазначені державні органи можуть брати участь для подання висновку у справі.

11. Оскільки повноважними органами щодо захисту прав споживачів є Державний комітет України у справах захисту прав споживачів, Державний комітет по стан­дартизації, метрології та сертифікації, їх територіальні органи, органи й установи державного санітарного нагляду України, Ради, їх виконавчі та розпорядчі органи, місцева державна адміністрація, інші відповідні органи державної виконавчої вла­ди — їх представники можуть у необхідних випадках залучатися до участі у справі для надання висновку з питань, віднесених до відання цих органів (п. 24 постанови

171

РОЗДІЛІ. Глава 4

Пленуму ВС України № 5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»).

12. Коментована стаття окремо виділяє прокурора та зазначає, що він здійснює
представництво (а не захист) громадянина або держави. Правовий статус прокурора
в цивільному процесі визначається також спеціальним законодавством - ■ главою З
Закону України «Про прокуратуру».

Право прокурора подати позов в інтересах держави не пов'язане з наявністю відпо­відного письмового звернення органу влади чи місцевого самоврядування до органів прокуратури про виявлене правопорушення.

Прокурор, який бере участь в розгляді справ у судах, додержуючи принцип неза­лежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі (ст. 34 Закону).

Прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов'язаний своєчасно ВЖ4ІТИ передбачених законом заходів до усунення порушень закону, незва-жаЕочи на те від кого воші виходять. Прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання. Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судо­вому процесі, визначаються цим Законом та процесуальним законодавством України (ст. 35 Закону «Про прокуратуру).

Верховний Суд України зазначає, що згідно зі статтею 121 Конституції України, частиною другою статті 45 ЦПК і статтями 35, 361^і, 56 Закону України «Про проку­ратуру» прокурором, який може шляхом пред'явлення позову в суді першої інстанції або на будь-якій стадії цивільного процесу здійснювати представництво громадян у ви­падках, передбачених законом, і представництво держави, підстави якого обґрунтовує сам, є: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори та прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.

Повноваження такого прокурора на участь у судовому засіданні, коли він діє на виконання конституційної функції представництва, підтверджуються службовим посвідченням.

У справах, в яких прокурор не виконує функції представництва, а прокуратура виступає як сторона в цивільному процесі, повноваження їх представника, крім ке­рівника прокуратури, повинні підтверджуватися документами, визначеними статтею 42 ЦПК.

13. Поняття «інтерес держави», яке використовується в Законі «Про прокурату­
ру» та процесуальному законодавстві, було предметом тлумачення КС України. КС
розтлумачив, що положення абзацу четвертого частини першої статті 2 Арбітражного
процесуального кодексу України в контексті пункту 2 статті 121 Конституції України
треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду
позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій
незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній за­яві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Під представництвом прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді за змістом пункту 2 статті 121 Конституції України та статей 2 і 29 Арбітражного

172

Стаття 45

процесуального кодексу України треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчи­няє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави. Ці дії включають по­дання прокурором до арбітражного суду позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 р.).

14. Відповідно до ст. 36^і Закону України «Про прокуратуру» представництво про­куратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від Імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих па захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин са­мостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави — наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів унаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Практика виробила три критерії, коли прокурор пред'являє позов:

а) заінтересована особа не може або для неї украй важко захистити свої права (за­
яви в інтересах неповнолітніх, недієздатних, старих, важко хворих громадян);

б) якщо заінтересована особа не вживає заходів для захисту свого права, але інте­
реси інших громадян, державні, суспільні інтереси вимагають такого захисту (регресні
позови в інтересах підприємства);

в) якщо позов має сприятливу перспективу.
Формами представництва є:

— звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

— участь у розгляді судами справ;

— внесення апеляційної, касаційної скарги на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право ознайомлюватися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в по­рядку, передбаченому процесуальним законом.

Право внесення апеляційної касаційної скарги на вироки, рішення, ухвали і поста­нови судів надається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, неза­лежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні, касаційні скарги тільки у справах, у розгляді яких вони брали участь (ст. 37 Закону «Про прокуратуру»).

173

РОЗДІЛ І. Глава 4

Апеляційна, касаційна скарга на вирок, рішення, ухвалу і постанову суду можуть бути доповнені або змінені прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня до початку розгляду справи судом. Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступники мають право відкликати із суду кримінальну справу, по якій обвинувачений не відданий до суду (ст. 40 Закону «Про прокуратуру»).

Згідно з п. ЗО ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р №7/93-ВР «Про державне мито» Генеральна прокуратура України та її органи звільняються від сплати державного мита у справах за позовами в інтересах громадян і держави (державних підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб, щодо яких є державний інтерес у зв'язку із вкладенням державної власності в їх створення й ді­яльність, належністю державі частини акцій тощо). В інших випадках, зокрема, при пред'явленні позову прокуратурою від свого імені як юридичної особи, за участі її у справі як відповідача, питання про сплату нею державного мита або про розподіл судових витрат між сторонами вирішується на загальних підставах.

15. У практичній роботі працівники прокуратури керуються наказом Генерального прокурора України від 29.11.2006 № бгн «Про організацію представництва прокуро­ром в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» (із змінами, внесеними згідно з наказом Генеральної прокуратури № 10гн-1 від 11.12.2009 р.).

Найбільш істотними у цьому наказі є наступні положення:

— основними завданнями представництва в суді є реальний захист прав і законних інтересів осіб, які не спроможні з будь-яких причин самостійно захистити свої права або реалізувати процесуальні повноваження, невизначеного кола осіб, права яких од­ночасно порушуються, а також захист інтересів держави, що порушуються чи можуть бути порушені внаслідок протиправних діянь фізичних або юридичних осіб (п. 2);

— представницькі функції здійснюються шляхом: підготовки та звернення до суду з позовами, заявами, адміністративними позовами; участі у розгляді судами справ; ініціювання перегляду незаконних судових рішень; захисту прав громадянина або інтересів держави при виконанні судових рішень; вжиття передбачених законом за­ходів щодо усунення порушень закону при здійсненні судочинства, відповідальності винних у цьому осіб (п. 3);

— пріоритетними напрямками є захист соціальних і майнових прав неповнолітніх, інвалідів, людей похилого віку, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської ка­тастрофи, а також захист державних інтересів, що стосуються оподаткування, стяг­нення сум до бюджету, відчуження державного майна, у тому числі через процедуру банкрутства, земельних відносин, усунення порушень, пов'язаних з корупційними діяннями (п. 4);

— звертаючись із позовом, заявою до суду не за місцем знаходження прокуратури, копію позову, заяви негайно надсилати відповідному прокурору для забезпечення його участі у розгляді справи та письмово інформувати про це суд, до якого направлено матеріали. Прокурору, що забезпечував участь у суді, негайно повідомляти прокурора, який направив позов, про результати його розгляду (п. 6.4.);

— брати участь у розгляді судами справ у випадках, передбачених законом, або коли суд визнає це за необхідне (п. 7);

— участь у розгляді цивільних і адміністративних справ за позовами, заявами про­курора у місцевих загальних судах забезпечують, як правило, прокурори за місцем розташування суду. Організацію участі прокурорів у розгляді справ в апеляційних, місцевих господарських та окружних адміністративних судах здійснюють підрозділи

174

Стаття 46

представництва інтересів громадян і держави в судах прокуратур областей і прирів­няних до них за місцем знаходження зазначених судів. Природоохоронні, транспортні прокурори, прокурори з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рі­шень у кримінальних справах беруть участь у розгляді справ за їх позовами, заявами г місцевих загальних судах за місцем знаходження прокуратур. Організацію участі прокурора в розгляді справ у касаційній інстанції у Вищому господарському суді Укра­їни, Вищому адміністративному суді України, Верховному Суді України покладено на Головне управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Генеральної прокуратури України (пп. 7.1 — 7.5);

— рішення про вступ у справу приймають керівники прокуратур або їх заступники, керівники самостійних галузевих підрозділів Генеральної прокуратури України, про­куратур обласного рівня. Про намір вступити у розгляд справи, порушеної з ініціативи інших осіб, суд повідомляється письмово (п. 8.1);

— обов'язковою є участь прокурорів за своєю ініціативою при розгляді судами справ про: усиновлення дітей іноземцями; позбавлення батьківських прав; стягнення коштів за рахунок державного бюджету; звільнення від арешту майна, яке стягується в доход держави (п. 8.2).

Прокурори повинні не лише обґрунтовувати підстави для представництва, але й по­давати докази, які свідчать про наявність таких підстав. В іншому випадку суд праві відмовити у прийнятті позовної заяви.

Стаття 46. Процесуальні права органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб

1. Органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають про­цесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

2. Відмова органів та інших осіб, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі.

3. Якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду.

4. Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про на­явність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення Верховним Судом України, заяви про перегляд рішення у зв'язку з ново-виявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.

(Частина четверта статті 46 із змінами, внесеними згідно із Законом Л£ 2453- VI від 07.07.2010)

5. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які беруть участь
у справі для подання висновку, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені
статтею 27 цього Кодексу, а також мають право висловити свою думку щодо ви­
рішення справи по суті.

1. Процесуальні права органів та осіб, яким законом надано право захищати пра­ва, свободи та інтереси інших осіб, мають певні особливості, які залежать від форм участі у справі.

Особи, які звернутися до суду в інтересах інших осіб, мають загальні права, перед-

175

РОЗДІЛ І. Глава 4

бачені ст. 27 ЦПК України, а також спеціальні права, що їх має особа, в інтересах якої вони діють, окрім права укладати мирову угоду. Це обмеження викликано тим, що мирова угода є способом розпорядження предметом спору, а ця дія може бути вчинена виключно самою стороною.

Розгляд справи всупереч бажанню позивача є неможливий. Тому якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду. У свою чергу, думка недієздатної особи, якщо вона присутня в судовому засіданні, враховується судом, але не може бути підставою для залишення заяви без розгляду.

Зазначені особи можуть відмовитися від поданої ними заяви або змінити вимоги. Це питання може вирішувати навіть без узгодження із особою, в інтересах якої по­дано позов.

Відмова від позову не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у пер­вісному обсязі. Це право може бути реалізовано позивачем у цьому ж провадженні шляхом подання суду заяви від свого імені про розгляд первісних вимог або шляхом пред'явлення нового позову в загальному порядку, після закриття провадження у по­передній справі.

2. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, мають лише загальні процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 ЦПК, а також мають право висловити свою думку щодо ви­рішення справи по суті.

3. Прокурор, який не брав участі у справі, має право ознайомлюватися з матеріалами справи в суді з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеля­ційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення Верховним Судом України. заяви про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.

§ 2. ІНШІ УЧАСНИКИ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Стаття 47. Особи, які є іншими учасниками цивільного процесу

1. Учасниками цивільного процесу, крім осіб, які беруть участь у справі, є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу.

1. Інші учасники цивільного процесу — це особи, які надають суду та особам, які
беруть участь у справі, організаційну, інформаційну та інші допомогу, чим сприяють
належному судовому розгляду та вирішенню справи.

Перелік цих осіб, зазначений у ст. 47 ЦПК, не є вичерпний. До інших учасників процесу належать, наприклад, педагоги та лікарі.

2. Зазначені особи не беруть участь у справі, але є її «іншими» учасниками. Та­
ким чином, поняття «учасник процесу» є ширшим, аніж «особи, які беруть участь
у справі».

Стаття 48. Секретар судового засідання

1. Секретар судового засідання:

1) здійснює судові виклики і повідомлення;

176

Стаття 48

2) перевіряє наявність та з'ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому;

3) забезпечує фіксування судового засідання технічними засобами;

4) веде журнал судового засідання;

⇐ Предыдущая567891011121314Следующая ⇒

Поделиться: