Збір та оформлення основних наукових літературних джерел для дослідження

4. Форми та вимоги до написання наукових звітів

 1 питання. Етапи написання курсової, дипломної роботи. В найбільш загальному вигляді дослідження включає в себе наступні етапи:

1. Аналіз теми:

• сформулювати тему роботи;

• окреслити коло питань з даної проблематики;

• визначити об'єкт, предме­т, гіпотезу дослідження;

• відмітити, яке значення може мати результат (для виробництва, науки, вузу).

2. Початок рішення проблеми:

• фіксування мети, завдань дослідження і структури роботи;

• складання списку необхідної літератури;

• вибір підходящих методів дослідження і експериментів.

3. Огляд матеріалу:

• підготовка виписок з наукової літератури до теми;

• проведення експериментів з фіксуванням їх результатів;

• переробка зібраного матеріалу.

4. Робота над змістом:

• перший запис результатів роботи у формі тез з урахування розробленої структури;

• розподіл всього матеріалу за розділами;

• оцінка результатів проведеного дослідження для обґрунтування;

• перший варіант всіх розділів.

5. Оформлення роботи в цілому:

• прикінцеве формулювання усіх назв розділів;

• перевірка повноти опису;  

• кінцевий опис результатів роботи у формі тез;

• складання кінцевого списку літератури і джерел, які використані в роботі;

• технічне оформлення роботи.

6. Завершення роботи:

• прикінцевий огляд роботи в цілому;

• кінцеве оформлення роботи.

2 питання. Структура курсової та дип­ломної роботи. Незалежно від обраної теми структура курсової та дип­ломної роботи ідентична і має бути такою:

• Титульний аркуш

• Завдання на виконання дипломної роботи

• Зміст

• Перелік умовних позначень (при необхідності)

• Вступ

• Основна частина з декількома підрозділами

• Загальні висновки

• Список використаних джерел

• Додатки (при необхідності)

Перед вступом при потребі необхідно дати перелік умовних позначень, термінів, скорочень, символів, вико­ристаних у науковій роботі. Перелік треба друкувати дво­ма колонками, в яких зліва за абеткою наводять - визна­чення, скорочення; справа - детальну розшифровку.

Вступ. У вступі слід коротко викласти оцінку сучасного стану наукової проблеми, новизну та актуальність досліджуваної теми, сформулювати актуальність, зв'язок з науковими програмами, планами, а також вказати мету роботи, об'єкт і предмет, гіпотезу дослідження, обрані методи, розкрити сутність даної роботи та значущість отриманих результатів.

В основній частині, поділеній на окремі розділи, викла­дають зміст теми дослідження. В кожному розділі повинна бути завершеність змісту, головна ідея, а також тези підтвер­джені фактами, думками різних авторів, результатами анке­тування, експерименту, аналітичних даних практичного досвіду. Думки мають бути пов'язані між собою логічно, увесь текст має бути підпорядкований одній головній ідеї. Кожний висновок повинен логічно підкріпляти попередній, один до­каз випливати з іншого. Інакше текст втратить свою єдність. До кожного розділу роботи необхідно зробити висновки, a пo закінченні роботи - формулюються загальні висновки до всієї роботи в цілому.

Висновки. У висновках потрібно наголосити на якісних та кількісних показниках здобутих результатів, обгрунтува­ти достовірність результатів дослідження, викласти реко­мендації щодо їх використання. В стислій формі, в логічній послідовності викладаються зроблені автором узагальнення, пропозиції та їх значимість. Такий висновок повинен бути покладений в основу доповіді при захисті курсової, дипломної роботи.

3 питання. Збір та оформлення основних наукових літературних джерел для дослідження. Для опрацювання джерел з обраної теми використовують інформаційно-пошуковий апарат бібліотеки.

Масові бібліотеки в Україні мають універсальні фонди. Вони задовольняють широкі читацькі запити - від художньої літератури до навчальної, науково-популярної і навіть спеціальної з усіх основних галузей знань.

Наукові бібліотеки забезпечують вчених і спеціалістів літературою з відповідних галузей знань, виконують роботи, спрямовані на підготовку та підвищення кваліфікації кадрів науково-дослідного фаху. В умовах швидкого розвитку електронних мереж та комп’ютерізації знань отримали розвиток електронні бібліотеки. Використання електронних мереж типу ІНТЕРНЕТ розширило доступ наукових працівників до джерел інформації та можливості комунікації вчених.

Основою інформацій­но-пошукового апарату бібліотек є каталоги. Це розта­шовані в порядку алфавіту картки з описом видань. В алфавітному каталозі - за прізвищами авторів та назва­ми публікацій незалежно від їх змісту; в предметному - картки з описом літературних джерел згруповані за предметними рубриками теж в алфавітному порядку.

Основні каталоги формуються за принципом алфавіту або за принципом систематизації знань. Крім основних каталогів створюються допоміжні: каталог періодики, картотеки статей і рецензій. Основними каталогами є систематичний і алфавітний.

Алфавітні каталоги містять картки на книги, роз­ташовані в алфавітному порядку прізвищ авторів чи назв, при цьому береться спочатку перша буква слова, за яким іде опис, потім - друга і т.д.

Систематичні каталоги містять картки на книги, в яких назви робіт розташовані за галузями знань, згідно з діючою класифікацією науки.

Предметні каталоги містять картки з назвами творів з конкретних проблем і питань одного змісту.

Щоб користуватись каталогами, потрібно добре зна­ти принцип їх побудови.

Провідне місце належить алфавітним каталогам. По них можна встановити, які твори того чи іншого ав­тора є в бібліотеці. Картки каталогу розставлені за пер­шим словом бібліографічного опису книги: прізвища автора або назви книги, яка не має автора. Якщо перші слова співпадають, картки розставляються за другим словом. Картки авторів з однаковим прізвищем - за ал­фавітом їх ініціалів тощо.

В систематичних каталогах картки згруповані в логічному порядку за галузями знань. Послідовність розміщення карток відповідає визначеній бібліог­рафічній класифікації - УДК чи ББК.

Довідковий апарат систематичного каталогу включає посилання, відправлення, довідкові картки та алфавіт­но-предметний покажчик. Посилання вказує, де знахо­диться література з близького чи суміжного питання («див.також»), відправні карточки («див.») показують в якому відділі знаходиться література з даного питання.

Предметний каталог концентрує близькі за змістом матеріали в одному місці, що дуже зручно для дослідника.

Ключем до каталогів бібліотеки є бібліографічні по­кажчики. Вони можуть бути різними за своїм завданням, змістом і формою. Для визначення стану вивченості теми потрібно звернутись до інформаційних видань, які випус­кають інститути та служби науково-технічної інформації, центри інформації, бібліотеки і охоплюють всі галузі на­родного господарства. Тут можна ознайомитись не лише з відомостями про надруковані праці, а й з вміщеними ідеями та фактами, їх характеризує новизна поданої інформації, повнота охоплення джерел і наявність довід­кового апарату, що полегшує пошук і систематизацію літератури.

Збір та обробку цих матеріалів в Україні здійснюють Книжкова палата України, Український інститут нау­ково-технічної і економічної інформації (УкрІНТЕІ), На­ціональна бібліотека України ім. В. І. Вернадського та інші бібліотечно-інформаційні установи загальнодер­жавного або регіонального рівня.

Основна маса видань названих установ поділяється на три види:

• бібліографічні;

• реферативні.

Бібліографічні видання показують, що видано з пи­тання, яке цікавить дослідника; часто це сигнальні по­кажчики без анотацій і рефератів. Цінність їх - у опера­тивності інформації про вихід у світ вітчизняної і зарубіжної літератури.

Реферативні видання містять публікації рефератів з коротким викладом змісту первинного документа, фактич­ними даними і висновками (експрес інформаційні, рефе­ративні журнали, збірники та ін.), наприклад: РЖ «Еко­номіка. Економічні науки». Виданням Книжкової палати України є бібліографічні покажчики: «Літопис книг», «Літопис газетних статей», «Нові видання України» тощо.

Для пошуку та аналізу літератури, що видана в ми­нулі роки, має ретроспективна бібліографія, призна­чення якої є підготовка і розповсюдження бібліографіч­ної інформації про видання за певний період часу в минулому. Це можуть бути: тематичні огляди, прайс-листи видавництв, пристаттєві списки літератури тощо.

Поряд з інформаційними виданнями органів НТІ для інформаційного пошуку слід використовувати автома­тизовані інформаційно-пошукові системи, бази і банки даних, Internet. Через службу Internet можна отримати різноманітну інформацію. Не випадково говорять, що Internet знає все.

За останні роки широко розвивається державна сис­тема збору, обробки, зберігання, ефективного пошуку та передачі інформації з використанням сучасної обчислю­вальної техніки. Розробкою методології створення ефективних інформаційних систем займається наука інфор­матика, яка має ряд специфічних напрямків розвитку:

• технічне створення автоматизованих інформацій­но-пошукових систем;

• програмний - забезпечення обчислювальних ма­шин програмами для користувачів;

• алгоритмічний - розробка алгоритмів змісту баз і банків даних.

Сукупність уніфікованих інформацій та послуг поданих в стандартизованому вигляді називається інформаційним продуктом - це спеціалізовані нормативні видання, дер­жавні стандарти, будівельні норми і правила тощо.

Накопичення і зберігання великих інформаційних масивів - баз даних, дозволяє систематизувати докумен­ти за ознаками певної тематики, а також формувати бан­ки даних, для оперативного багатоцільового використан­ня відповідної інформації.

Досить популярним за останні роки стало викорис­тання інформаційної WEB-сторінки комп'ютерів. Чи не є мережа WEB противагою бібліотеці?

Ця мережа дає можливість змінити найбільш важ­ливі основи створення, розповсюдження і застосування знань у світі - в короткі терміни. Мільйони людей кори­стуються мережею WEB для оперативного пошуку інформації, перевірки та дискусії.

Інтернет і WEB стають інформаційним джерелом для мільйонів людей. До того ж це найчастіше діти шкільно­го віку. Ці майбутні дорослі отримують уміння і навич­ки накопичення інформації та роботи з нею, і для більшості з них ця мережа є більш привабливою аніж бібліотека чи вчитель. Чому? Її привабливість в тому, що користувачі мають дос­туп до інформації без будь-якої допомоги, участі чи кер­івництва другої особи (викладача, бібліотекаря) і мож­на використати в будь-який час доби, не потрібно нікуди їхати, тим більше, що інформація може отримуватись за потребою.

І все ж мережа WEB не є універсальною заміною біб­ліотеки.

В чому ж недоліки WEB?

1. Не вся інформація розміщена на сторінках WEB, а та, що є дуже коротка за обсягом, зміст який міститься в цифровій формі дуже обмежений порівняно з друко­ваними матеріалами.

2. WEB - не завжди відповідає стандартам достовір­ності. Більшість матеріалів публікована без рецензій, без перевірки, гарантій (наприклад, з медицини, це думки і бачення окремих авторів).

3. WEB - не має каталогізації (описання змісту, форми) є лише мінімальна структура інформаційних матеріалів.

4. Не забезпечується ефективний пошук інформації фундаментальних наукових знань, і вона більше підхо­дить для обміну свіжою інформацією і спілкування.

В майбутньому бібліотека буде існувати як:

• спеціально встановлені фонди документів, які по­винні знаходитись в приміщенні бібліотек;

• як фізичний простір для матеріалів в нецифровій формі і як пункт доступу для тих, хто не може дозволи­ти собі мати необхідні засоби для отримання інформації;

• накопичення мета-даних або опису змісту матері­алів, для посилання та полегшення пошуку інформації;

• збереження документів і пов'язаних з ними мета-даних;

• сфера доступу та послуги по інструктуванню.

Функціонування автоматизованих систем обробки інформації (АСОІ) грунтується на машинному перетво­ренні інформації з відповідної проблеми. АСОІ викори­стовується у науково-дослідному процесі в зв'язку із зро­станням обсягів інформації до таких меж, коли досліджувати будь-яку проблему без ЕОМ неможливо. Структура інформаційної системи включає в себе банк даних: файл, секцію файла, набір файлів, згрупованих у банку даних.

Банк даних є сукупністю наборів файлів, згрупова­них у масивах даних.

Відомо, що в практиці міжнародних організацій у процесі обміну інформацією та при вирішенні завдань міжнародних економічних, науково-технічних, куль­турних, спортивних та інших зв'язків використовують­ся скорочені назви країн - блоки буквеної та цифрової ідентифікації країн.

Міжнародна організація з стандартизації (ICO) роз­робила коди для кожної країни.

Щодо України традиційно вживають такі блоки буквеної та цифрової ідентифікації:

• двобуквений алфавітний код України -UA- реко­мендований Міжнародною організацією з стандартизації (ІСО) для міжнародних обмінів, який дає змогу утворю­вати візуальну асоціацію із загальноприйнятою назвою України без будь-якого посилання на її географічне по­ложення або статус;

• трибуквений порядковий код - 804 – присвоєний статистичним бюро Організації об'єднаних націй і ви­користовується для статистичних розрахунків.

Ці блоки ідентифікації України зафіксовані для ви­користання Міжнародною організацією з стандартизації у стандарті НСО 3166-88 «Коды для представления на­званий стран».

ООН у своїй роботі також користується цими трьома блоками ідентифікації України.

В процесі опрацювання джерел слід відбирати лише наукові факти.

Науковий факт - це елемент, який лежить в основі нау­кового пізнання, відображає об'єктивні властивості процесів та явищ: новизну, точність та об'єктивність і достовірність. Слід відбирати найавторитетніші джерела, що містять ос­танні дані, точно вказувати, звідки взято матеріал.

Особливою формою фактичного матеріалу є цита­ти - це дослівний уривок твору, чийсь вислів, що органічно вписуються в текст наукової роботи як підтвердження чи заперечення певної думки. Тут по­трібна особлива старанність, бо будь-яка недбалість у виписках даних повертається втратою додаткового часу на уточнення думки автора. Часто буває так, що окремі думки передаються своїми словами без дослів­ного виписування цитат.

Виходячи з їх змісту, автор здійснює аналіз і синтез, будує систему обґрунтованих доказів.

Цитати використовуються і для підтвердження окре­мих суджень, які висловлює дослідник. При цитуванні джерел слід дотримуватись правил:

• текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського на­писання. Наукові терміни, запропоновані іншими авто­рами не виділяються лапками, за винятком тих, що вик­ликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;

• цитування повинно бути повним, без скорочення авторського тексту і без перекручення думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні до­пускається і позначається трьома крапками. Вони став­ляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

• кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело, ставиться порядковий номер за переліком літературних джерел з виділенням у квадратних дужках;

• при непрямому цитуванні (переказі думки), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, конкретним щодо оцінюван­ня його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

• цитати мають органічно «вписуватись» в контекст наукової роботи.

Досить складною роботою при виконанні наукового дос­лідження є огляд літератури з проблем. Щоб уникнути при­мітивності і помилок в аналізі літератури слід уважно сис­тематизувати погляди вчених в такому порядку:

• сутність даного явища, процесу (позиція декількох авторів збігається в такому то аспекті);

• що становить зміст даного процесу чи явища (його компоненти, ланцюги, стадії, етапи розвитку);

• погляди вчених з приводу шляхів вирішення даної проблеми на практиці (хто і що пропонує);

• які труднощі, виявлені в попередніх дослідженнях, трапляються в практиці;

• які чинники, умови ефективного розвитку проце­су чи явища в даній галузі виділені вченими.

Огляд джерел дає змогу визначити новий напрям на­укового дослідження, його значення для розвитку науки і практики, актуальність теми.

Залежно від цільового призначення бібліографічні літературні джерела поділяють на такі види: праці відомих представників наукової думки; статистичні матеріали; науково-дослідна література; навчальна література; науково-популярна література; практичні посібники; довідкова література.

Статистичні матеріали - подані у вигляді таблиць, узагальнених у щорічних статистичних збірниках, що видаються Державним комітетом статистики України. Крім вітчизняних, розрізняють і статистичні видання інших країн.

Науково-дослідна література видається у вигляді монографій, збірників статей, збірників наукових праць, авторефератів дисертацій тощо.

Навчальна література - це видання призначені для підготовки спеціалістів в певній сфері. За видами її поділяють на підручники, навчальні посібники, програмно-методичні матеріали.

Науково-популярна література - брошури і книги, призначені для реклами серед широкого кола читачів.

Практичні посібники - це видання, розраховані на задоволення потреб окремих категорій спеціалістів в їх повсякденній практичній діяльності.

Довідкова література призначена для різних фактографічних довідок. Вона поділяється на дві групи. До першої належить довідкова література, призначена для широкого кола спеціалістів, незалежно від виробничих функцій (енциклопедії, словники, довідники, хроніки подій). Другу групу складає література для певних категорій спеціалістів (довідники та різні нормативні документи, необхідні конкретним спеціалістам).

⇐ Предыдущая123456789Следующая ⇒

Поделиться: