Стаття 48. Обов'язки і права захисника ⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 30Следующая ⇒ Захисник зобов'язаний використовувати передбачені в цьому Кодексі та в інших законодавчих актах засоби за­хисту з метою з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинува­ченого, підсудного, засудженого та надавати їм необхідну юридичну допомогу. З моменту допуску до участі у справі захисник мас право: 1) до першого допиту підозрюваного чи обвинувачено­го мати з ним конфіденційне побачення, а після першого допиту — такі ж побачення без обмеження їх кількості та тривалості; 2) мати побачення з засудженим чи з особою, до якої застосовано примусові заходи медичного чи виховного характеру; 3) ознайомлюватися з матеріалами, якими обґрунто­вується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред'явлення обвинувачення, а після закінчення досудового слідства — з усіма матеріалами справи; Стаття 48 4) бути присутнім на допитах підозрюваного, обвину­ваченого та при виконанні інших слідчих дій, виконува­них з їх участю або за їх клопотанням чи клопотанням самого захисника, а при виконанні інших слідчих дій — з дозволу дізнавача, слідчого; 5) застосовувати науково-технічні засоби при провад­женні тих слідчих дій, у яких бере участь захисник, а також при ознайомленні з матеріалами справи — з дозво­лу особи, яка провадить дізнання, чи слідчого, а у суді, якщо справа розглядається у відкритому судовому засіданні, — з дозволу судді чи суду; 6) брати участь у судових засіданнях; 7) ставити в судовому засіданні питання підсудним, потерпілому, свідкам, експерту, спеціалісту, позивачу і відповідачу, брати участь у дослідженні інших доказів;   8) подавати докази, заявляти клопотання і відводи, висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо кло­потань інших учасників судового розгляду, оскаржувати дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, про­курора і суду; 9) виступати в судових дебатах;   10) знайомитися з протоколом судового засідання та подавати на нього зауваження; 11) знати про принесені в справі подання прокурора, апеляції, подавати на них заперечення; 12) брати участь в засіданнях суду при апеляційному розгляді справи; 13) збирати відомості про факти, що можуть викорис­товуватися як докази в справі, в тому числі запитувати й одержувати документи чи їх копії від громадян та юри­дичних осіб, знайомитися на підприємствах, в установах, організаціях, об'єднаннях громадян з необхідними доку­ментами, крім тих, таємниця яких охороняється законом, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що ви­магають спеціальних знань, опитувати громадян. Захисник зобов'язаний з'являтися для участі у вико­нанні процесуальних дій, в яких його участь є обов'язковою. У разі неможливості з'явитися у призначе­ний строк, захисник зобов'язаний заздалегідь повідомити про це та про причини неможливості явки дізнавачу, слідчому, прокурору, суду. У разі неявки захисника слідча дія, участь в якій за­хисника не є обов'язковою, виконується без нього. Захисник не вправі розголошувати дані, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням його обов'язків. Захисник зобов'язаний не перешкоджати встановлен­ню істини в справі шляхом вчинення дій, спрямованих на те, щоб схилити свідка чи потерпілого до відмови від по­казань або до дачі завідомо неправдивих показань, схи­лити експерта до відмови від дачі висновку чи дачі завідомо неправдивого висновку, іншим чином сфаль­сифікувати докази у справі або затягнути розслідування чи судовий розгляд справи. Він також повинен дотриму­ватися встановленого порядку при розслідуванні та судо­вому розгляді справи. Після допуску до участі в справі захисник — адвокат вправі відмовитися від виконання своїх обов'язків лише у випадках:   213

Стаття 48

1) коли є обставини, які згідно зі статтею 61 цього Ко­дексу виключають його участь у справі;

2) коли він свою відмову мотивує недостатніми знан­нями чи некомпетентністю.

Документи, пов'язані з виконанням захисником його обов'язків, при участі в справі не підлягають огляду, роз­голошенню чи вилученню дізнавачем, слідчим, прокуро­ром чи судом без його згоди.

(Стаття 48 в редакції Закону № 3780-12 від 23.12.93; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1381-X1V (1381-14) від 13.01.2000, б ре­дакції Закону № 2533-Ш (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності 3 29.06.2001)

З моменту допуску до участі у справі окрім усього захисник має права, передбачені ст. 48 КПК України, а в судовому розгляді спра­ви використовує свої повноваження з урахуванням положень ст. 266 КПК України. Важливо, що до першого допиту підозрюва­ного або обвинуваченого захисник має право на побачення з ним віч-на-віч, а після першого допиту — без обмеження їх кількості і тривалості, а також мати побачення з засудженим чи з особою, щодо якої здійснюється провадження чи застосовано примусові за­ходи медичного чи виховного характеру.

Захисник вправі бути присутнім при допитах підозрюваного і обвинуваченого, а також при провадженні слідчих дій, що прово­дяться за їх участі або за клопотанням підозрюваного, обвиїгуваче-ного або його самого, а при провадженні інших слідчих дій з до­зволу слідчого, або особи що провадить розслідування — дізнавача чи прокурора.

Особа, яка провадить дізнання, і слідчий повинні своєчасно повідомляти захисника про час і місце провадження слідчих дій, що проводяться за участю підозрюваного або обвинуваченого чи за клопотанням захисника. У разі нез'явлення захисника слідчі дії, в яких участь захисника не є обов'язковою, проводяться без нього.

Якщо захисник присутній при провадженні слідчих дій, він має право ставити запитання допитуваним особам, подавати письмові зауваження з приводу неправильності або неповноти запису у про­токолі відомостей про слідчі дії. Особа, яка провадить дізнання, і слідчий можуть відхилити поставлене захисником запитання, але вони зобов'язані занести його у протокол. У суді захисник має право брати участь у дослідженні доказів, подавати докази, заявля­ти клопотання, викладати суду свої доводи. Беручи участь у судових дебатах, він може давати оцінку доказам, робити свої заяви про їх належність до справи, допустимість, достсвірність і достатність, висловлювати свої судження щодо сумнівів у винності підсудного або вказувати на факти, що підтверджують його невинність.

захисник має право на забезпечення своєї безпеки.

Основний принцип захисника, якого він має дотримуватись, бе­ручи участь у справі, — презумпція невинуватості обвинуваченого. Захисник повинен керуватися принципом невинуватості підзахис­ного і зробити все для його реалізації у кри «нальному процесі.

Водночас захисник не слуга свого підзахисного, не його інтелек­туальний помічник у досягненні ним бажаної для нього мети будь-

Стаття 48

якими засобами і не повинен перетворюватись на засіб протидії намірам слідчого встановити істину, дозволяти собі втягуватись в брудну гру. ^в співучасть по приховуванню злочину.

У Загальному кодексі правил для адвокатів країн Європейського співтовариства, прийнятому в Страсбурзі в жовтні 1988 року, слуш­но зазначається, що захисник повинен дотримуватись принципу чесного проведення судового розгляду. Він ні за яких обставин не повинен повідомляти суду явно неймовірну або недостовірну інформацію.

Захисник безумовний учасник судових дебатів. Обмеження три­валості судових дебатів при викладенні підсудним або його захис­ником доводів з пред'явленого обвинувачення не допускається. Бе­ручи участь у судових дебатах, він може давати оцінку доказам, ро­бити свої заяви про їх належність до справи, допустимість, до­стовірність і достатність, висловлювати свої судження щодо сумнівів у винності підсудного або вказувати на факти, що підтвер­джують його невинуватість, викладати суду свої доводи.

Захисник має право на ознайомлення з протоколом судового засідання і на подання ним письмових зауважень на його непра­вильність або неповноту. Про дату підписання протоколу, виготов­леного після встановленого ст. 87 КПК України строку, захисник повинен бути своєчасно повідомлений.

Клопотання про ознайомлення з протоколом судового засідання може бути заявлено відразу ж після проголошення вироку чи іншого судового рішення, але не пізніше ніж на третю добу з дня складання протоколу.

Правильною буде вважатись практика тих судів, які при мож­ливості вручають для ознайомлення і подання письмових заува­жень належно засвідчену копію протоколу судового засідання. Необхідно також мати на увазі, що відповідно до закону ознайоми­тися з протоколом судового засідання і подати на нього письмові зауваження можна лише в межах трьох діб з дня його складення.

Захисник не вправі:

— розголошувати дані, які стали відомі йому у зв'язку з вико­нанням його обов'язків;

— використовувати свої повноваження на шкоду особи, яку захищає.

Якщо захисник не згоден з позицією підзахисного, він не пови­нен діяти всупереч його інтересам, не має права висловлювати своє переконання у винності підзахисного, якщо той себе таким не визнає. " Не зашкодь" — основна етична засада діяльності адвоката.

Захисник не вправі розголошувати дані, що стали відомі йому у зв'язку з виконанням професійних обов'язків. Через цю обставину він не може бути допитаний. Відповідно до ст. 9 Закону України " Про адвокатуру" адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом якої є всі дані, отримані ним при здійсненні своїх фахових обов'язків.

Захисник не повинен відмовлятись від виконання взятих на себе повноважень і функцій захисту. Лише в виняткових випадках за­хисник вправі відмовитись від виконання своїх обов'язків:

 

214

Стаття 48

1) коли є обставини, які згідно зі статтею 61 цього Кодексу вик­лючають його участь у справі;

2) коли він свою відмову мотивує недостатніми знаннями чи не­компетентністю.

Це правило розповсюджується як на адвокатів, так і на інших юристів, що запрошені чи призначені судом виконувати функцію захисту. Але воно не може застосовуватись до близьких родичів обвинуваченого. Вони не завжди мають необхідні знання, достатню юридичну підготовку та досвід а тому можуть виконувати функцію захисту лише за своїм бажанням. Вони не можуть примушуватись виконувати функцію захисту або виконувати її за призначенням.

Захисник зобов'язаний:

— надавати підзахисному необхідну юридичну допомогу;

— використовувати передбачені в цьому Кодексі та в інших за­конодавчих актах засоби захисту з метою з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виклю­чають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинувачено­го, підсудного, засудженого;

— не перешкоджати встановленню істини в справі шляхом вчи­нення дій, спрямованих на те, щоб схилити свідка чи потерпілого до відмови від показань або до давання завідомо неправдивих по­казань, схилити експерта до відмови від давання висновку чи да­вання заздалегідь неправдивого висновку, іншим чином сфаль­сифікувати докази у справі або затягнути розслідування чи судовий розгляд справи;

— дотримуватись встановленого порядку при розслідуванні та судовому розгляді справи.

Якщо захисник не згоден з позицією підзахисного, він не пови­нен діяти всупереч його інтересам, не має права висловлювати своє переконання у винності підзахисного, якщо той себе таким не визнає. " Не зашкодь" — основна етична засада діяльності адвоката.

Захисник повинен використовувати всі передбачені в законі за­соби захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують підо­зрюваного, обвинуваченого і підсудного або пом'якшують чи ви­ключають їх відповідальність, і надавати їм необхідну юридичну до­помогу, своєчасно з'являтися для участі у провадженні тих проце­суальних дій, в яких його участь є обов'язковою.

У судовому розгляді захисник, будучи самостійним учасником процесу, представляє і захищає права і законні інтереси підсудного, по суті будучи представником підзахисного, залишаючись са­мостійним суб'єктом кримінального процесу. Він діє в інтересах підсудного, за згодою підсудного, за дорученням підсудного, сприяє підсудному у здійсненні його прав, використовує свої права на за­хист його інтересів, не повинен вживати ніяких заходів, які можуть зашкодити підсудному.

Якщо підсудний заперечує свою винність у суді, захисник не вправі будувати захист на своєму суб'єктивному переконанні про його винність або на визнанні підзахисним своєї вини на попе­редньому слідстві або під час побачень з адвокатом віч-на-віч. Він зобов'язаний аналізувати докази і відшукувати все, що може

Гтаття 48

посіяти сумнів у винності підсудного або послужити його виправ­данню.

Захисник у суді захищає підсудного перед судом, робить усе, щоб полегшити його становище. Захисник може оспорювати обви­нувачення, спростовувати покладені в основу обвинувачення дока­зи і подавати докази на користь підсудного.

Захисник не вправі розголошувати дані, що стали відомі йому у зв'язку з виконанням професійних обов'язків. Через цю обставину він не може бути допитаний. Відповідно до ст. 9 Закону України " Про адвокатуру" адвокат зобов'язаний берегти адвокатську таємницю, предметом якої є всі дані, отримані їм при здійсненні своїх фахових обов'язків.

Захисник несе кримінальну відповідальність нарівні з іншими учасниками процесу за розголошення без дозволу слідчого даних попереднього слідства.

Гарантії діяльності захисника в достатній мірі відповідають його функції. Права захисника, його честь і гідність охороняються законом. Забороняється прослуховування телефонних розмов ад­вокатів у зв'язку з перевіркою їх діяльності без дозволу суду. Кримінальну справу проти адвоката може бути порушено тільки прокурором області чи прокурором відповідного рівня і вище. До­кументи, пов'язані з виконанням адвокатом обов'язків захисника у кримінальній справі, не підлягають огляду, розголошенню чи вилу­ченню особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, суд­дею або судом без згоди захисника.

Не може бути винесено окрему постанову судді або ухвалу суду щодо правової позиції захисника у справі. Адвокат не підлягає кримінальній, цивільній чи іншій відповідальності у зв'язку з по­данням згідно з законом юридичної допомоги громадянам.

Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність і діяльність захисника в кримінальному процесі. Не припустимо ви­магати від адвоката інформацію, яка становить його адвокатську таємницю.

У параграфі 6 Основних положень про роль адвокатів, прийня­тих 8 Конгресом ООН у серпні 1990 року, визначається, що уряди повинні забезпечувати: можливість здійснювати адвокатом свою фахову діяльність без залякувань, перешкод і необгрунтованих втручань; можливість вільно пересуватися по країні і консультувати клієнта; імунітет адвоката від переслідувань за заяви в справі при сумлінному виконанні своїх обов'язків відповідно до закону; мож­ливість знайомитися з матеріалами кримінальної справи не пізніше закінчення слідства — до судового розгляду.

Адвокати не повинні ідентифікуватись з клієнтами і їхніми справами.

Новим Кримінальним кодексом України встановлена криміналь­на відповідальність за порушення права на захист та втручання в діяльність захисника. Зокрема, згідно зі статтею 374 КК України недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, про­курором або суддею, — карається штрафом від трьохсот до п'ятисот

 

216

Стаття 49

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними ро­ботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Ті самі дії, які призвели до засудження невинної у вчиненні злочину особи або вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що по­тягли інші тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні поса­ди чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Відповідно до ст. 397 КК України вчинення в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи пред­ставника особи з надання правової допомоги або порушення вста­новлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємни­ці — карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмежен­ням волі на строк до трьох років. Ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, — карають­ся штрафом бід трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади, або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Особливість діяльності захисника в кримінальному процесі по­лягає в тому, що він може одержувати від підзахисного відомості, які той ні за яких обставин не повідомив би іншій людині. Адвокат узагалі, як і захисник зокрема, зобов'язаний однаковою мірою зберігати в таємниці як відомості, отримані від клієнта, так і інфор­мацію про самого клієнта. На обов'язок дотримання конфіденційності не поширюється термін давності.

Керуючись законом і правилами фахової етики, адвокат завжди зобов'язаний діяти в інтересах підзахисного, які для нього повинні бути пріоритетними.

Реалізація ідеї правової держави, безумовно, потребує, з одного боку, зміцнення самого інституту захисту, а з другого — підвищу­вати ефективність діяльності захисників у кримінальному процесі.

Стаття 49. Потерпілий

Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

Громадянин, визнаний потерпілим від злочину, вправі давати показання у справі. Потерпілий і його представ­ник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досу-дове слідство не провадилося, — після призначення спра­ви до судового розгляду; брати участь у судовому роз­гляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду і постанови

гтаття 49_____________________________ _____________ 217

народного судді, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.

У випадках, визначених цим Кодексом, потерпілий має право під час судового розгляду особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення. Потерпілий може брати участь у судових дебатах.

У справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права, передбачені цією статтею, мають його близькі родичі.

(Стаття 49 із змінами, внесеними згідноз Указом ПВР№ 6834-10 від 16.04.84, Законами № 1381-XIV (1381-14) від 13.01.2000, № 2533-111 (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Потерпілий — це особа, якій злочином завдано моральної, фізичної або матеріальної шкоди і яка відповідно до закону визнана потерпілим мотивованим рішенням особи, в провадженні якої зна­ходиться справа.

Надання особі правового статусу потерпілого є способом кримінально-процесуального захисту його прав.

Питання про те, хто є потерпілим, вирішується в кожному кон­кретному випадку залежно від обставин даної справи.

Про визнання громадянина потерпілим або про відмову в цьому слідчий, особа, яка провадить дізнання, та суддя виносять постано­ву, а суд — ухвалу (ч. 2 ст. 49 КПК України).

Потерпілий має право: давати показання у справі або відмови­тись від давання показань; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилося, — після віддання обвинуваченого до суду^-брати участь у судовому розгляді: заявляти відводи; подавати скар­ги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду та постанову судді, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпе­ки. У випадках, коли внаслідок злочину настала смерть потерпілого, брати участь у справі можуть його близькі родичі, яким закон надає права потерпілого (ч. 5 ст. 49 КПК України). Такими близькими ро­дичами є: батьки, чоловік або дружина, діти, рідні брати, дід, бабуся, онуки (п. 11 ст. 32 КПК України). Зазначимо принагідно, що Кримінально-процесуальний кодекс Російської Федерації (п. 9 ст. 34) відносить до числа близьких родичів також усиновителів або всиновлених. До участі у справі допускаються не всі близькі родичі потерпілого, а один із них, про що особа, яка провадить розсліду­вання, виносить постанову, а суд — ухвалу.

Право давати показання в справі і подавати докази. Давання показань — право, а не обов'язок потерпілого. Він має можливість відмовитися від давання показань — відповідальності за відмову від давання показань не несе. Проте він несе кримінальну відповідальність за давання заздалегідь явно неправдивих показань за ст. 384 КК України. Відповідно до ст. 19 УПК України потерпілий має право давати показання рідною мовою або користуватися пос­лугами перекладача. Оплата праці перекладача здійснюється за ра­хунок держави.

 

218

Стаття 49

Потерпілий має право надати слідчому або суду наявні в його розпорядженні доказові матеріали (документи відеозапису матеріали звукозапису або кінознімання, речові докази тощо)! Особа, в провадженні якої знаходиться кримінальна справа зобов'язана прийняти подані докази, склавши протокол, копія якого надається потерпілому. Якщо докази представлені в ході судового розгляду, цей факт відзначається в протоколі судового розгляду.

Право заявляти клопотання потерпілий може реалізувати на будь-якій стадії процесу. Заявлені потерпілим клопотання розгля­даються слідчим у добовий термін. Про результати їхнього розгляду потерпілий повинний бути своєчасно повідомлений.

Право заявляти відводи. Відвід може бути заявлений по­терпілому слідчому, дізнавачу, прокурору, судді, захиснику, експер­ту, спеціалісту, перекладачу, секретарю судового засідання, тобто практично будь-кому з учасників процесу, крім тих, хто має і відстоює в процесі свої інтереси. Закон надає можливість слідчому, дізнавачу, прокурору, судді, захиснику, експерту, спеціалісту, пе­рекладачу, секретарю судового засідання, обвинувачу брати участь у справі за умови їхньої об'єктивності, неупередженості і тільки у випадку, коли вони не зацікавлені у розв'язанні справи. Стосовно експерта важливою вимогою є його компетентність. За наявності невідповідності зазначених осіб даним вимогам потерпілий має право заявити їм відвід. Відвід розглядається в порядку ст. 54 — 62 КПК України.

Право подавати скарги. Дії і рішення вказаних вище осіб мо­жуть бути оскаржені потерпілим: дії і рішення слідчого та органу дізнання — прокурору і суду, а дії і рішення слідчого, крім того, — начальнику слідчого відділу; дії і рішення прокурора — вищому прокурору або в суд; дії і рішення суду — у вищу судову інстанцію. Будь-які дії і рішення можуть бути оскаржені в суді. Поряд із цим потерпілий, як і будь-який інший громадянин України, може оскар­жити здійснювані дії або прийняті рішення, що торкаються його інтересів, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.

Забезпечення прав потерпілого здійснюється покладанням на осіб, що ведуть процес, обов'язку повідомляти потерпілого про при­йняті рішення, роз'яснювати виникаючі з цього права потерпілого, не припускати порушень його прав, сприяти їх реалізації. Напри­клад, у випадку закриття справи потерпілому, відповідно до вимоги ст. 215 КПК України, повинна бути надана копія постанови про за­криття справи або направлено повідомлення з роз'ясненням про­цедури оскарження прийнятого рішення.

Вирок оскаржується в апеляційну інстанцію.

Право на ознайомлення з кримінальною справою по закінченні попереднього слідства реалізується пред'явленням слідчим по­терпілому всіх матеріалів справи в підшитому і пронумерованому виді разом із речовими доказами і матеріалами технічного докумен­тування. Про ознайомлення потерпілого зі справою складається протокол, у якому вказуються всі зроблені ним заяви і клопотання.

Право брати участь у судовому розгляді служить основною га­рантією захисту прав і свобод потерпілого. Тут, в умовах гласності

Стахптя_49_________________________________________________ 2J9

ового процесу, він може брати участь у судовому слідстві і ^ лілжувати всі докази в справі, заявляти клопотання, брати Счасть у допитах свідків і здійснювати інші дії відповідно до закону Гвстановленого судом порядку.

Право особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення потерпілий має по справах приватного обвинува­чення. Більше того, коли в результаті судового розгляду прокурор переконається, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення і відмовляється від обви­нувачення, суд роз'яснює потерпілому та його представнику право вимагати продовження розгляду справи. У цьому випадку по­терпілий самостійно підтримує обвинувачення.

Потерпілий вправі користуватись рідною мовою, тобто давати показання і заявляти відводи і клопотання та задавати запитання і здійснювати промови в судових дебатах рідною мовою, а в необхідних випадках безкоштовно користуватись допомогою пере­кладача.

Потерпілий вправі вимагати відшкодування заподіяної йому майнової шкоди та компенсації матеріальної шкоди, а також вима­гати забезпечення його безпеки передбаченими законом засобами.

Потерпілий має право брати участь в судових дебатах, тобто після закінчення судового слідства виступати з судовою промовою та скористатись правом репліки щодо виступів інших учасників¹. Це право надане потерпілому, виходячи з необхідності забезпечен­ня принципів рівності та змагальності сторін. Воно є абсолютним і не можу бути звужене.

Беручи участь у судових дебатах, потерпілий може піддати до­кази аналізу з точки зору їх належності до справи, допустимості і достовірності, дати їм оцінку, звернути увагу на прогалини, непов­ноту чи недостатню всебічність дослідження доказів, на необхідність вжиття заходів щодо відшкодування заподіяної йому шкоди, шляхів вирішення цього питання.

Забезпечення прав потерпілого здійснюється покладанням на суд обов'язку повідомляти потерпілого про прийняті рішення, роз'яснювати виникаючі з цього права потерпілого, не припускати порушень його прав, сприяти їх реалізації.

Потерпілий зобов'язаний: 1) з'являтися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду. У разі нез'явлення без поважних причин підозрюваний може бути доставлений у по­рядку приводу; 2) давати правдиві показання. За давання неправ­дивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність.

¹ Це право потерпілого закріплено в ст. 267 КПК України в 2001 році. Пропозиція про необхідність надання права потерпілому брати участь у судових дебатах висловлена й обґрунтована в роботах автора. Див., наприклад: Тертышних В. М. Обеспечение защиты прав и свобод лич­ности в уголовном процессе // Советское государство и право.— 1989.— №11.— С. 37; Тертышник В. М. Уголовный процесс.— Харьков, 1997.— С. 59; Тертышник В. М., Марченко А. В., Тертышник Л. И. Защита прав и свобод человека.— Харьков: Аскс, 2000.— С. ИЗ.

 

220

Стаття 49

Так, згідно зі статтею 384 Кримінального кодексу України " завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, до-судового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроб­лений перекладачем у таких самих випадках, — караються виправ­ними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи за­хисту, а також вчинені з корисливих мотивів, — караються виправ­ними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років."

Першочерговим завданням, що стоїть сьогодні перед криміналь­но-процесуальною наукою, є розробка системи надійних гарантій встановлення об'єктивної істини, захисту прав та законних інте­ресів громадян. У зв'язку з цим потребує вдосконалення правовий статус потерпілого.

Згідно зі ст. 49 та 52 КПК України потерпілий може мати пред­ставників, у тому числі й із числа адвокатів.

Ст. 52 КПК України визначає, що представниками потерпілого можуть бути адвокати, близькі родичі, законні представники, а також інші особи за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді або за ухвалою суду.

Безумовно, потерпілий має право сам визначитись, хто повинен виконувати повноваження представника його інтересів, вправі ви­брати представника, в тому числі й із числа адвокатів, а також " інших осіб"

Зазначимо, що згідно зі^ст. 59 Конституції України " кожен має право на правову допомогу" і " кожен є вільним у виборі захисника своїх прав' Оскільки правову допомогу кваліфіковано може надати насамперед фахівець у галузі права, потерпілий, реалізуючи своє право на правову допомогу, має право звернутись не тільки до ад­воката, а й-до будь-якого фахівця в галузі права, укласти угоду про правову допомогу, а суд в таких випадках має надати можливість фахівцю брати участь у справі на боці потерпілого.

Фахівець у галузі права, як правило, бере участь у справі на боці потерпілого як його представник, керуючись при цьому правами самого потерпілого. Тобто представник потерпілого має ті самі права, що й сам потерпілий. Але з огляду на змагальність судового процесу та рівність сторін виникає питання: чи не може потерпілий мати не представника, а захисника своїх прав? На наш погляд, пра­вових перепон для цього нині не існує, а положення Конституції України відкривають шлях, для забезпечення участі в споаві захис­ника не тільки обвинуваченого, а й потерпілого. Що не забороне­но — то можна. Більше того, потерпілий повинен мати поаво виби­рати як представника своїх інтересів, так і захисника не тільки з числа адвокатів, а й із числа будь-яких фахівців у галузі права. Саме таке тлумачення положень Конституції України є єдино правиль-

Гтаття 49__________________________________________ 221

им Щ° підтверджується відомим рішенням Конституційного Суду України щодо права вибору захисника прав обвинуваченого.

Отже, визначаючись у тому, хто може в суді представляти права потерпілого, суд має керуватись насамперед нормами Конституції України як нормами найвищої юридичної сили і нормами, що роз­ширюють права потерпілого, та надавати потерпілому право вибо­ру представника з числа не тільки адвокатів, а й інших фахівців у галузі права, і більше того, надавати йому право мати захисника, який для виконання своїх функцій міг би використовувати всі про­цесуальні права захисника, передбачені законом. Такий підхід сто­совно даних учасників процесу доречний, а запровадження його в практику відповідає духу і суті основного закону держави та виз­начається вимогами часу.

У плані подальшого вдосконалення законодавства та практики його застосування доцільно, реалізуючи принцип змагальності та рівності сторін, надати представнику потерпілого всі ті права, які має захисник обвинувачуваного, а по-друге, передбачити безпосе­редньо в кримінально-процесуальному праві можливість участі в справі захисника потерпілого. В законі доцільно дати визначення: " Захисник — самостійний учасник кримінального процесу, який, використовуючи свої знання в галузі права, виконує функцію за­хисту обвинуваченого (підозрюваного, підсудного, засудженого) чи потерпілого". Захисниками потерпілих можуть бути будь-які фахівці в галузі права, які не підлягають відстороненню від справи в передбачених законом випадках.

Потерпілому має бути надана можливість знайомитися з поста­новою про призначення експертизи, реалізувати своє право на відвід експерта. Йому слід надати можливість за всіма категоріями справ знайомитися по закінченні попереднього слідства з матеріалами справи. Так само, як і підсудному, йому до початку су­дового засідання необхідно вручати копію обвинувального виснов­ку, а після його закінчення — копію вироку або іншого рішення.

Потерпілий має стати однією з повноправних сторін у змагаль­ному кримінальному процесі. Після дебатів сторін до надання ос­таннього слова підсудному потерпілому має бути надане право зро­бити свої заяви.

Потерпілому має бути надано можливість знайомитися з поста­новою про призначення експертизи, реалізувати своє право на відвід експерта. Йому слід надати можливість за всіма категоріями справ знайомитися по закінченні попереднього слідства з матеріалами справи. Так само, як і підсудному, йому до початку су­дового засідання необхідно вручати копію обвинувального виснов­ку, а після його закінчення — копію вироку або іншого рішення.

Реалізуючи принцип публічності, держава повинна взяти на себе обов'язок часткового відшкодування шкоди, заподіяної по­терпілому злочином, а після того розкривати злочин та шляхом ре-гресного позову відшкодовувати свої витрати за рахунок засудже­ного. Для цього необхідно створити відповідний фонд.

Ця пропозиція, яка вже не раз аргументувалась нами, підтрима­на Верховним Судом України. Голова Верховного Суду України В.Ф. Бойко зазначає, що в проекті Кримінально-процесуального ко-

 

222

Стаття 50

дексу передбачено право потерпілого вимагати відшкодування заподіяної злочином шкоди за рахунок відповідного державного фонду, заснування якого давно назріло. Формування активів цього фонду можливе за рахунок заставних сум, звернутих у дохід дер­жави, штрафів і конфіскації майна в кримінальних та адміністра­тивних справах.

Будь-якому громадянину, який постраждав від злочину, так або інакше заподіяно моральної шкоди. Вона має відшкодовуватися в порядку позовної вимоги. В кримінальному процесі мають бути відрегульовані механізми відшкодування моральної шкоди, перед­бачені заходи забезпечення відповідної позовної вимоги. Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди має задовольнятися в першочерговому порядку за рахунок вилучених цінностей та майна, на яке накладено арешт.

Тут є ще над чим працювати в напрямку вдосконалення чинного законодавства. Наприклад, слід законодавчо визначити, що сума за­стави, в разі порушення обвинуваченим взятих на себе забов'язань в зв'язку з П застосуванням, а також майно, нажите обвинуваченим злочинним шляхом, в першу чергу звертаються на відшкодування шкоди, завданої злочином потерпілому, а не на користь держави, як це вказано відповідно в ст. 81 та 154-1 КПК України.

У законі слід записати: " Всі цінності, які знаходились у власності обвинуваченого і були вилучені при провадженні по справі, або цінності, на які накладено арешт, використовуються в першу чергу для відшкодування потерпілому шкоди, завданої злочином".

Стаття 50. Цивільний позивач

Цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до статті 28 цього Ко­дексу. Пре визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому- особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя ви­носять постанову, а суд — ухвалу.

Цивільний позивач або його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; брати участь у су­довому розгляді; просити орган дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів до забезпечення заявленого ними по­зову; підтримувати цивільний позов; ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не прова­дилось, — після призначення справи до судового розгля­ду; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.

Цивільний позивач зобов'язаний на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора і суду пред'являти всі необхідні документи, пов'язані з заявленим позовом.

(Стаття 50 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 від 16.04.84, Законами № 1381-ХГ/(1381-14)від 13.01.2000, № 2533-111■ (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

_Ггг ггттЯ 51                                                                                            223

Цивільний позивач — це громадянин, підприємство, установа є, організація, що потерпіли матеріальний збиток від злочину та сунули вимогу про його відшкодування у порядку кримінального судочинства.

' заява про цивільний позов подається тому органу, у провад-_жеНні якого перебуває справа. Органи розслідування, прокурор, суд повинні перевірити наявність підстав для одночасного розгляду позову і кримінальної справи. Про визнання цивільним позивачем або про відмову в такому визнанні особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суддя виносять мотивовану постанову, а суд —

ухвалу.

Після того як дану особу визнано цивільним позивачем, вона стає учасником процесу та набуває прав, передбачених ст. 50 КПК України.

Якщо в результаті злочину громадянину заподіяно не тільки матеріальної, а й фізичної або моральної шкоди, він може виступи­ти в процесі одночасно і як цивільний позивач, і як потерпілий. Про визнання даного громадянина одночасно і позивачем, і потерпілим у справі слідчий, особа, яка провадить дізнання, або прокурор ви­носять постанову, а суд — ухвалу.

Цивільний позивач зобов'язаний за вимогою органу дізнання, слідчого, прокурора і суду надавати документи, які він має у своєму розпорядженні, пов'язані з заявленим позовом. У разі, коли цивільний позивач не з'явиться у судове засідання, позов не роз­глядається, якщо суд вважає за неможливе розглядати його за відсутності цивільного позивача. Якщо цивільний позов зали­шається без розгляду, за зацікавленими особами зберігається право заявити його в порядку цивільного судочинства.

Стаття 51. Цивільний відповідач

Як цивільних відповідачів може бути притягнуто батьків, опікунів, піклувальників або інших осіб, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого. Про притягнення як цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

Цивільний відповідач або його представник має право: заперечувати проти пред'явленого позову; давати пояс­нення по суті пред'явленого позову; подавати докази; за­являти клопотання; ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досу­дове слідство не провадилося, — після призначення спра­ви до судового розгляду; брати участь у судовому роз­гляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суДУ> а також подавати скарги на вирок і ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.

(Стаття 51 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6334-10 від 16.04.84, Законами № 1381-X1V (1381-14) від 13.01.2000, № 2533-111 (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

 

224

Стаття 52

Цивільний відповідач. Майнову відповідальність за цивільним позовом у кримінальному процесі звичайно несе особа, яка вчини­ла злочин, — обвинувачений. Проте у багатьох випадках ця відпо­відальність покладається не на обвинуваченого, а на інших осіб, які іменуються цивільними відповідачами.

Як цивільні відповідачі можуть бути притягнуті батьки, опікуни, піклувальники та інші особи, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану діями обвинуваченого (ст.51 КПК України).

Питання про притягнення особи як цивільного відповідача до участі в кримінальній справі вирішується на основі чинного цивільного законодавства.

За майнову шкоду, заподіяну неповнолітнім у віці від 14 до 15 років, відповідають батьки (усиновителі) або опікуни.

За майнову шкоду, заподіяну неповнолітнім у віці від 15 до 18 років, відповідає він сам. Якщо у нього немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ним шкоди, остання має бути відшкодована його батьками (ст. 446 та 447 Цивільного кодексу України).

Про притягнення як цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суд повинні роз'яснити цивільному відповідачеві його процесуальні права та за­безпечити можливість їх здійснення.

Закон не покладає на цивільного відповідача будь-яких обов'язків, крім загального для всіх обов'язку додержання порядку в судовому засіданні. Нез'явлення цивільного відповідача або його представника в судове засідання не зупиняє розгляду цивільного позову.

Стаття 52. Представники потерпілого, цивільного пози­вача і цивільного відповідача

Представниками потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача можуть бути адвокати, близькі родичі, законні представники, а також інші особи за пос­тановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді або за ухвалою суду.

Коли цивільним позивачем або цивільним відповідачем є підприємство, установа чи організація, то представниками їх інтересів можуть бути спеціально уповноважені ними на те особи.

Зазначені в цій статті представники користуються про­цесуальними правами осіб, інтереси яких вони представ­ляють.

Представники потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача. Як представники потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача у справі можуть брати участь: адвокати, близькі родичі, законні представники, правоможні в силу закону представляти під час провадження у кримінальній справі законні

 

225

Стаття 52-1

інтереси відповідно потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, а також інші особи за постановою особи, у провад­женні якої перебуває справа.

Представниками можуть бути: опікуни; піклувальники; пред­ставники установ і організацій, у піклуванні яких перебувають ті, кого вони представляють; посадові особи підприємств, установ і організацій, що є цивільними позивачами або цивільними відповідачами. Представники користуються процесуальними пра­вами осіб, інтереси яких вони представляють.

Стаття 52-1. Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві

Особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі наявності реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу чи майну мають право на забезпечення безпеки.

Право на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав мають:

1) особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або п іншій формі брала участь у виявленні, запобіганні, припиненні, і розкритті злочину чи сприяла цьому;

2) потерпілий або його представник у кримінальній справі;

3) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники;

4) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх пред­ставники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином;

5) свідок;

6) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;

7) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених у пунктах 1-6 цієї статті, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства.

Орган дізнання, слідчий, прокурор або суд, одержавши заяву чи повідомлення про загрозу безпеці особи, зазна­ченої у частині другій цієї статті, зобов'язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше ніж три доби, а у невідкладних випадках — негайно прийняти рішення про застосування або відмову в застосуванні заходів без­пеки. Відповідно до свого рішення вони приймають моти­вовану постанову чи ухвалу і передають П для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки. Ця постанова чи ухвала є обов'язковою для виконання за­значеними органами.

Орган, якому доручено -здійснювати заходи безпеки, встановлює перелік необхідних' заходів і способів їх реалізації, керуючись при цьому конкретними обставина­ми і необхідністю усунення існуючої загрози. Про заходи безпеки, умови їх здійснення та правила користування майном або документами, виданими з метою забезпечен­ня безпеки, повідомляється особа, взята під захист.

У разі наявності в заяві (повідомленні) про загрозу без­пеці особи, зазначеної у частині другій цієї статті, відо­мостей про злочин орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя в порядку, передбаченому статтями 94, 98 і 99 цього Кодексу (1002-05), приймає рішення про порушення

8 Тертишник

226

Стаття 52-1

чи відмову в порушенні кримінальної справи або про пе­редачу заяви (повідомлення) за належністю.

Про прийняте рішення заявнику негайно надсилається повідомлення.

Орган, який здійснює заходи безпеки, письмово інфор­мує орган дізнання, слідчого, прокурора, суд або суддю, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, про вжиті заходи та їх результати.

(Кодекс доповнено статтею 52-1 згідно із Законом № I381-XIV (1381-14) від 13.01.2000)

Забезпечення безпеки учасників кримінального процесу

Пошук правди і торжества справедливості — це праця, яка включає в себе елементи ризику. " Повідомляти істину, пропонува­ти щось корисне для людей, — писав Вольтер, — це правильний спосіб викликати переслідування". Боротьба зі злочинністю нерідко пов'язана з активною протидією з боку організованих зло­чинних угруповань та окремих громадян щодо вирішення завдань кримінального процесу. В цьому зв'язку ст. 52-1 — 52-5 КПК України, Закон України " Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23 грудня 1993 року (Відомості Вер­ховної Ради України.— 1994.— № 11.— ст. 50), Закон України " Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному су­дочинстві" від 23 грудня- 1993 р. (Відомості Верховної Ради України.— 1994.— № 11.— ст. 51) передбачають спеціальні заходи забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному су­дочинстві.

Поступово, з року в рік, принцип забезпечення безпеки учас­ників кримінального судочинства втілювався в життя, знаходив своє законодавче закріплення та подальший розвиток. Прийняття названих вище законодавчих новел свідчить про те, що учасники кримінального процесу розглядаються не в ролі простих " гвин­тиків" у " механізмі" кримінального судочинства, а насамперед сприймаються як особистості, люди зі всіма притаманними їм пра­вами і свободами.

Забезпечення безпеки учасників кримінального процесу — це здійснення правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, здоров'я, житла, майна, честі та гідності цих осіб від протиправних посягань з метою створення необхідних умов для належного здійснення правосуддя.

■ Право на захист та забезпечення безпеки мають: працівники суду та правоохоронних органів (прокурор, слідчий, дізнавач, опе­ративний працівник, ревізор, аудитор, працівник податкової адміністрації та інші особи, які безпосередньо беруть участь у вирішенні завдань кримінального процесу або у здійсненні опера-тивно-розшукової та іншої діяльності, пов'язаної з виявленням зло­чинів); усі учасники кримінального процесу (заявник, свідок, по­терпілий, експерт та інші) без винятку; члени сім'ї вказаних осіб та їхні близькі родичі.

Гтаття 52-1                                                                                  227

Засобами забезпечення безпеки є:

— особиста охорона, охорона житла та майна; видача спеціаль­
них засобів індивідуального захисту та оповіщення про небезпеку;

—> використання технічних засобів контролю та прослухову­вання телефонних та інших розмов, візуальний нагляд;

— заміна документів та зміна зовнішності;

— зміна місця роботи або навчання;

— переселення в інше місце проживання; поміщення в дошкільний виховний заклад або в заклад органів соціального за­хисту населення;

— забезпечення конфіденційності відомостей про особу;

— закритий судовий розгляд.

Відповідно до ст. 52-2 КПК України особи, взяті під захист, мають право: 1) подавати клопотання про вжиття заходів безпеки або про їх скасування; 2) знати про застосування щодо них конк­ретних заходів безпеки; 3) вимагати від органу дізнання, слідчого, прокурора, суду застосування додаткових заходів безпеки або ска­сування здійснюваних заходів; 4) оскаржити незаконні рішення чи дії органів, які забезпечують безпеку, до відповідного органу вищо­го рівня, прокурора або суду.

Особи, взяті під захист, зобов'язані: виконувати умови здійснен­ня заходів безпеки і законні вимоги органів, які здійснюють заходи безпеки; негайно інформувати зазначені органи про кожний випа­док погрози або протиправних дій щодо них; поводитися з майном та документами, виданими їм у тимчасове користування органом, який забезпечує безпеку, згідно з установленими законодавством правилами.

Особиста охорона, охорона житла та майна. Житло та майно осіб, які потребують захисту, можуть бути обладнані засобами про­типожежної та охоронної сигналізації, можуть бути змінені номери їхніх квартирних телефонів та державні номерні знаки транспорт­них засобів, що їм належать. Щодо цих осіб може бути встановлено особисту охорону.

За наявності небезпеки для життя та здоров'я осіб, які підляга­ють захисту, їм, з додержанням вимог чинного законодавства, мо­жуть видаватися спеціальні засоби індивідуального захисту та оповіщення про небезпеку.

Залежно від ступеня загрози для життя та здоров'я працівникові правоохоронного органу та його близьким родичам, з додержанням вимог чинного законодавства, може видаватися зброя.

Прослуховування телефонних та інших розмов. За наявності за­грози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, які беруться під захист, за письмовою заявою цих осіб або з їх пись­мового дозволу та за судовим рішенням може проводитися прослу­ховування телефонних та інших розмов.. У ході прослуховування цих розмов може використовуватися звукозапис.

8*

228                                                                                          Стаття 52-1

Стаття 52-1________________________________________________ 229

 

Зважаючи на те, що прослуховування здійснюється всупереч волі однієї з осіб, що ведуть телефонну розмову, і може торкатися прав та інтересів не причетних до злочину осіб, така дія повинна здійснюватися за мотивованим рішенням суду. Ст. 14-1 КПК України тепер визначає: " У разі наявності загрози вчинення на­сильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовою заявою або письмовою згодою цих осіб може прово­дитися прослуховування телефонних та інших розмов, візуальне спостереження із застосуванням або без застосування звуко-, відео-запису, фото- і кінозйомки.

Прослуховування телефонних та інших розмов здійснюється за рішенням суду".

Заміна документів та зміна зовнішності. За необхідності з санкції прокурора можуть бути замінені документи, що посвідчу­ють особистість, інші документи особи, яка підлягає захисту, а також змінена її зовнішність.

Зміна місця роботи або навчання. Якщо задля усунення загрози безпеці особи, яка підлягає захисту, необхідне залишення старого місця роботи або навчання, їй за її клопотанням або з її згоди до­помагають влаштуватися на нове місце роботи або навчання.

Час вимушеного прогулу особи, що потребує захисту, вклю­чається до трудового стажу, - а за вказаний період виплачується ком­пенсація. Якщо заробітна плата на новому місці роботи нижча, ніж була раніше, цій особі сплачується різниця в заробітній платі відповідно до чинного законодавства і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Переселення в інше місце проживання. Вирішення питань, пов'язаних з переселенням підзахисної особи в інше місце проживання, наданням їй житлової площі, матеріальної допомоги в розмірі мінімальної заробітної платні та працевлаштуванням, забезпечує орган, що прийняв рішення про вжиття заходів безпеки.

У разі тимчасового переселення такої особи в інше місце про­живання житлова площа, що належить їй за постійним місцем про­живання, підлягає бронюванню.

Заміна документів, зміна зовнішності та переселення в інше місце проживання можуть бути застосовані лише за клопотанням або зі згоди особи, яка підлягає захисту, а також з санкції проку­рора або за ухвалою суду і тільки у виняткових випадках за наяв­ності обставин, коли загроза життю та безпеці особи, яка потребує захисту, не може бути усунена іншими заходами.

Для забезпечення безпеки неповнолітніх з письмової згоди їхніх батьків або інших законних представників вони можуть бути тим­часово поміщені в дошкільні виховні заклади, а повнолітні непра­цездатні особи — в заклади органів соціального захисту населення.

Забезпечення конфіденційності даних про особу.

Нерозголошення відомостей про особу, взяту під захист, може забезпечуватися шляхом обмеження відомостей про неї в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також протоко­лах слідчих дій та судових засідань. Згідно зі ст. 52-3 КПК України орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя), прийнявши рішення про застосування заходів безпеки, виносить мотивовану постанову, ухвалу про заміну прізвища, імені, по батькові особи, взятої під за­хист, на псевдонім. Надалі у процесуальних документах зазна­чається лише псевдонім, а справжні прізвище, ім'я, по батькові (рік, місяць і місце народження, сімейний стан, місце роботи, вид занять або посада, місце проживання та інші анкетні дані, що містять інформацію про особу, яка перебуває під захистом) вказуються лише у постанові (ухвалі) про заміну анкетних даних. Ця постанова (ухвала) до матеріалів справи не додається, а зберігається окремо в органі, у провадженні якого перебуває кримінальна сарана. У разі заміни прізвища особи, взятої під захист, на псевдонім з матеріалів справи вилучаються протоколи слідчих дій та інші документи, в яких зазначено достовірні відомості про цю особу, і зберігаються окремо, а до матеріалів справи додаються копії цих документів із заміною справжнього прізвища на псевдонім.

Відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інфор­мацією з обмеженим доступом. На документи, що містять таку інформацію, не поширюються правила, передбачені частинами другою і третьою статті 48, статтями 217 — 219 і 2І5 КПК України.

Нерозголошення відомостей про осіб, які потребують захисту, може забезпечуватися також шляхом: а) проведення впізнання особи поза візуальним спостереженням з боку особи, яку впізна­ють, тієї особи яка впізнає, з додержанням вимог кримінально-про-цесуального законодавства. Наприклад, згідно зі статтею 174 КПК України у виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання проводиться поза візуальним спосте­реженням того, хто впізнає. Про результати Впізнання обов'язково повідомляється особа, яка пред'являлася для впізнання. У разі про­ведення впізнання за правилами, встановленими частиною четвер­тою цієї статті, поняті повинні пересвідчитися у можливості впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, і засвідчити таке впізнання; б) невключения до списку осіб, які підля­гають виклику в судове засідання, справжніх анкетних даних лро особу, яка потребує захисту. Так, відповідно до ст.-218 КПК України " матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, для ознайомлення Не пред'являються і зберігаються окремо від кримінальної справи". Більше того, стаття 224 КПК України тепер зазначає: у списку осіб, які піддягають виклику в судове засідання, з метою нерозголошен­ня відомостей про осіб, щодо яких застосовані заходи безпеки, замість їхніх справжніх прізвища, імені і по батькові зазначається псевдонім, а замість адреси — назва органу, який здійснює заходи

230___________________ _______________________ Стаття 52-1

безпеки, та його адреса; в) виклику до суду цієї особи виключно через орган, що здійснює заходи безпеки; г) накладення тимчасової заборони на видачу відомостей про особу, яка підлягає захисту, ад­ресними бюро, паспортними службами, підрозділами держав-тоінспекції, довідковими службами АТС та іншими державними інформаційно-довідковими службами.

Закрите судове засідання. У випадках, коли цього вимагають інтереси безпеки осіб, які потребують захисту, за мотивованою ух­валою суду може проводитися закритий судовий розгляд справи.

Для забезпечення безпеки свідка або потерпілого суд за влас­ною ініціативою або за клопотанням прокурора або іншого учасни­ка судового розгляду, свідків або потерпілих, що підлягають допиту, виносить мотивовану ухвалу про проведення допиту цих осіб за відсутності підсудного. За цими ж підставами допускається також допит одного підсудного за відсутності решти. Після повернення підсудного до залу судового засідання суд зобов'язаний ознайомити його з показаннями, які були дані за його відсутності, та надати йому можливість дати пояснення з приводу цих показань.

Суд у виняткових випадках може звільняти потерпілих та свідків, щодо яких здійснюються заходи безпеки, від обов'язку з'являтися в судове засідання за наявності письмового підтверд­ження показань, даних раніше.

Особлива форма допиту свідка з використанням технічних засобів у судовому засіданні. Згідно з ч. 6 статті 303 КПК України: " Для забезпечення безпеки свідка, який підлягає допиту, суд (суддя) за власною ініціативою або за клопотанням прокурора, адвоката чи самого свідка виносить мотивовану ухвалу про проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, та надання права учасни­кам процесу слухати його показання, ставити запитання та слухати відповіді на них.

У разі, коли існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод.

Якщо допитати свідка з використанням технічних засобів не­можливо, суд (суддя) допитує його у відсутності підсудного. Допи­таний свідок видаляється із залу судового засідання. Після повер­нення підсудного до залу суду головуючий знайомить його з пока­заннями свідка і надає йому можливість дати пояснення з цього приводу. Підсудний і учасники судового розгляду мають право ста­вити запитання свідкові. Свідок відповідає на запитання у відсут­ності підсудного".

Органи, що забезпечують безпеку, повинні додержуватися за­конності та ставитися з повагою до прав і свобод громадян. Відо­мості про заходи безпеки та осіб, які перебувають під захистом, є інформацією з обмеженим доступом. У разі виклику на допит або для участі в інших слідчих діях слідчий повинен вжити заходів до того, щоб викликані учасники процесу не могли спілкуватися між

Стаття 52-1________________________________________________ 231

собою, щоб виключити зустріч потерпілого з рідними та близькими обвинуваченого. При допиті свідків та потерпілих необхідно з'ясувати, чи немає на їх адресу погроз, шантажу, тиску.

Поряд з цим, на наш погляд, слідчому необхідно надати право з метою забезпечення безпеки проводити огляд одягу та речей осіб, _які викликані для участі у слідчих діях (допиті, впізнанні, очній ставці, відтворенні обстановки та обставин події злочину тощо). Приводом для такого огляду можуть бути відомості, які дають підстави вважати, що та чи інша особа може мати при собі колючі, ріжучі, вибухові предмети та речовини, вогнепальну зброю та інші предмети, за допомогою яких можна заподіяти шкоди життю та здоров'ю громадян чи самому собі. Огляд доцільніше доручати про­водити органу дізнання або помічнику слідчого (за дорученням слідчого). Закон повинен надати слідчому можливість проведення такого огляду з цією метою.

Крім того, як привід для особистого обшуку осіб, які перебува­ють у приміщенні, де провадиться обшук, слід назвати також наявність підстав вважати, що у певної особи можуть бути предме­ти, за допомогою яких можна заподіяти шкоди життю та здоров'ю учасників слідчої дії. Тим самим особистий обшук у названій ситу­ації був би не тільки засобом отримання доказів, а й засобом за­безпечення безпеки громадян.

Підставою для застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки громадян є дані, що свідчать про наявність реальної загро­зи їх життю, здоров'ю або майну.

Приводом для застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки працівника суду або правоохоронного органу та його близьких може бути: а) заява працівника або його близького роди­ча; б) звернення керівника відповідного державного органу; в) от­римання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу та майну осіб, які полягають захисту.

Рішення про вжиття заходів безпеки приймається органом дізнання, слідчим, прокурором, судом, у провадженні яких перебу­ває кримінальна справа про злочин, у розслідуванні або судовому розгляді якого брали або беруть участь особи, які підлягають захис­ту, а також органом (підрозділом), що здійснює оперативно-розшу-кову діяльність, — щодо осіб, які брали участь або сприяли виявлен­ню, попередженню, запобіганню та розкриттю злочину і потребу­ють у зв'язку з цим захисту.

Здійснення заходів безпеки щодо учасників процесу покла­дається за підслідністю на органи служби безпеки або внутрішніх справ, у структурі яких з цією метою утворюються спеціальні підрозділи. Якщо кримінальна справа перебуває у провадженні прокуратури або суду, забезпечення безпеки осіб, які потребують захисту, за рішенням цих правоохоронних органів покладається на органи служби безпеки або внутрішніх справ.

232______________________________________________ Стаття 52-1

Здійснення спеціальних заходів забезпечення безпеки працівників правоохоронних органів та їх близьких родичів покла­дається:

— щодо працівників служби безпеки та органів системи дер­жавної охорони — на органи служби безпеки;

— щодо працівників органів охорони державного кордону — на органи охорони державного кордону України;

— щодо інших працівників — на органи внутрішніх справ.

З цією метою в структурі названих органів утворюються спеціальні підрозділи.

Заходи безпеки щодо військовослужбовців здійснюються ко­мандирами військових частин.

Для захисту військовослужбовців командири військових частин (підрозділів) вживають такі заходи, як відрядження в іншу військо­ву частину або військову установу; переведення на нове місце служби.

Прийняті в межах їх компетенції рішення органів, що забезпе­чують безпеку учасників кримінального процесу, обов'язкові для виконання відповідними органами, підприємствами, установами, організаціями та їх посадоьими особами.

Відповідальність за невжиття заходів безпеки.

Неприйняття рішення, несвоєчасне прийняття або прийняття недостатньо обґрунтованих рішень, а так само невжиття, несвоєчасне вжиття або невжиття достатніх заходів для безпеки працівників суду, правоохоронних органів або осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів посадовою особою органу, на який покладено функції за­безпечення безпеки зазначених осіб, якщо ці дії спричинили тяжкі наслідки, згідно зі статтею 181-1 КК України, карається позбавлен­ням волі на строк від двох до п'яти років.

Розголошення відомостей про заходи безпеки особою, якою прийнято рішення про ці заходи, або особою, яка їх здійснює, а так само розголошення таких відомостей особою, взятою під захист, якщо ці дії спричинили тяжкі наслідки, відповідно до ст. 181-2 КК України карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років або виправними роботами на строк до двох років, або штра­фом від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Під тяжкими наслідками слід розуміти загибель особи, взятої під захист, або особи, якою здійснювалися заходи безпеки, а також заподіяння хоча б одній із цих осіб тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, спричинення значної матеріальної шкоди".

Згідно з адміністративним законодавством розголошення відо­мостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, тягне за собою накладення штрафу до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Всебічний розгляд проблеми забезпечення безпеки учасників процесу та відповідальності за порушення існуючого права учас­ників процесу на забезпечення безпеки, на наш погляд, з неми­нучістю приводить до висновків про необхідність внесення допов-

 

233

Стаття 52-1

нень такої суті: 1) встановити, що до обтяжуючих обставин слід віднести факт вчинення будь-якого злочину, в якому потерпілою стала особа, взята під захист; 2) стосовно таких злочинів, як вбив­ство, тяжкі та інші тілесні ушкодження, навмисне знищення та пошкодження майна, дії, вчинені щодо особи, взятої під варту, слід вважати кваліфікуючими ознаками з випливаючими з цьогс наслідками — тягти за собою більшу кару.

Було б оправданим законодавчо закріпити для забезпечення без' пеки слідчих і оперативних працівників такий захід, як цільове пе­реведення на роботу в іншу місцевість, а також надати право по виходу у відставку вибору будь-якого місця проживання за своїм бажанням з наданням житла за рахунок держави. Слідчі й опера тивні працівники це заслужили. Нині функція забезпечення безпе­ки учасників кримінального процесу покладена на спеціальні підрозділи міліції в МВС України, податкову міліцію і відділи бо­ротьби з тероризмом та захисту учасників кримінального судочин­ства в Службі безпеки України.

Відповідно до наказу МВС України № 467 від 23.07.97 " Про ство­рення спеціальних підрозділів міліції для забезпечення безпеки робітників суДу, правоохоронних органів, осіб, що беруть участь у карному судочинстві, членів їхніх сімей і близьких родичів" і наказу МВС № 360 від 06.05.1999, у структурі міліції громадської безпеки створені спеціальні підрозділи міліції для вирішення завдань забез­печення безпеки робітників суду і правоохоронних органів, осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей і близьких родичів. Діяльність названих підрозділів міліції регу­люється Тимчасовою інструкцією про спеціальні підрозділи міліції з забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей і близьких родичів і для охорони закладів судових експертиз.

Співробітники цих підрозділів здійснюють: перевірку заяв про загрозу безпеці, підготовляють проекти необхідних рішень з цих питань керівництвом УМВС; обмін необхідною інформацією з іншими оперативними підрозділами; особисту охорону осіб, які за­хищаються; забезпечення безпеки в приміщеннях суду, охорону за­кладів судово-психіатричних експертиз та інших експертних організацій.

Водночас забезпечення безпеки — це загальне завдання всіх правоохоронних органів. У випадку виявлення ознак злочину в діях осіб, що чинять протиправний вплив на учасників процесу, варто негайно порушувати кримінальні справи, припиняти злочинігу діяльність і залучати винних до кримінальної відповідальності.

Правоохоронні органи зобов'язані робити все так, щоб людина була впевнена у своїй безпеці, щоб кожен знав, що він реально й ефективно захищений із боку держави, що погрози в його адресу з боку злочинців залишаться для нього тільки погрозами, а винні не залишаться безкарними.

Стаття 52-1

Стаття 52-1

235

 

Зразки процесуальних документів

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: