Принципи розробки змісту тесту

Зміст тесту попередньо був визначений нами як оптимальне відображення змісту навчальної дисципліни в системі тестових завдань. Таке відображення відкриває можливість нетрадиційної побудови навчального процесу, в якому тестові матеріали використовуються не тільки для контролю підготовки учнів, а й для навчання. Наприклад, застосування завдань у комп’ютерних контрольно-навчальних програмах дозволяє учням самотужки віднаходити прогалини у знаннях і вживати заходів для їх ліквідації. В такому випадку можна говорити про навчальний потенціал тестових завдань.

Кращим часто вважається тест, зміст якого ширший і він охоплює більш глибокі рівні знань.

Такий зміст визначається з опорою на низку педагогічних принципів.

1. Зміст має відповідати цілям тестування

2. Визначення значущості знань, які перевіряються (тобто до тесту мають бути включені тільки ті елементи навчальної програми, які можна віднести до найважливіших, без яких знання стають несуттєвими, фрагментарними, кладеними з другорядних елементів. Оскільки саме ключові елементи формують основу істинних знань, до тесту щонайперше включають ці елементи. Відбір ключових елементів відбувається з опорою на думку педагогів-експертів, які мають особистий досвід викладання і перевірки знань з конкретної дисципліни).

3. Взаємозв’язок змісту і форми (адже не будь-який зміст піддається вираженню в тестовій формі)

4. Змістова правильність тестових завдань (до тесту включають тільки той зміст дисципліни, який є об’єктивно істинним і піддається аргументації)

5. Репрезентативність змісту навчальної дисципліни у змісті тесту (зміст навчальної дисципліни завжди ширший за зміст тесту. Зміст деяких завдань тесту помітно пов'язаний, інколи перекриває зміст інших завдань, і тому може заміщатися, що дозволяє зменшити загальну кількість завдань у тесті. Репрезентативність завдань пов’язана з кількістю завдань: чим більше завдань, тим більш репрезентативними можуть виявитися результати. Число завдань традиційного тесту – не менше тридцяти, банк завдань адаптивного тесту значно більший)

6. Відповідність змісту тесту сучасному стану науки (природно необхідно перевіряти знання школярів на сучасному, а не на застарілому навчальному матеріалі, адже навчальний предмет являє собою своєрідну проекцію наукового знання в площину засвоєння).

7. Комплексність та збалансованість змісту тесту. Тест, розроблений для підсумкового контролю знань, не може складатися з матеріалів тільки однієї теми, навіть якщо ця тема є ключовою у всій дисципліні (потрібно шукати завдання, які комплексно відображають основні, якщо не всі, теми навчального курсу. Водночас і снує прагнення збалансовано відобразити у тесті основний теоретичний матеріал – поняття, закони й закономірності, гіпотези, факти, разом із методами наукової і практичної діяльності, з уміннями ефективно розв’язувати типові задачі тощо)

8. Системність змісту, тобто формулювання такого змісту тестових завдань, яке відповідало б вимогам системності під час перевірки знань (окрім добору завдань із системним змістом, важливо мати завдання, пов’язані між собою загальною структурою знань. Це можливо у тих випадках, коли кожне завдання перевіряє здебільшого свою частину в загальній системі знань).

9.  Варіативність змісту: після першого застосування тесту його зміст стає відомим школярам, тому варто створювати численну кількість варіантів одного й того ж тесту. Відповідно варіанти тесту, які складаються з варіантів завдань, називаються паралельними, коли до того ж дотримано деяких статистичних умов: завдання приблизно однакові за складністю, мають подібні варіації показників тестових балів тестованих.

Рекомендації до складання завдань на встановлення відповідності:

1. Завдання на встановлення однозначної чи множинної відповідності починаються зі слів: «Установіть відповідність...»

2. Завдання формулюється так, щоб увесь зміст можна було виразити у вигляді двох множин з відповідними назвами.

3. Елементи першого стовпчика позначають цифрами і розташовують ліворуч, а елементи другого позначають буквами алфавіту і розташовують праворуч. При цьому число елементів у першому і другому стовпчиках не повинно перевищувати 7 у кожному (1234567 – ліворуч і АБВГДЕЄ – праворуч).

4. Елементи стовпчиків слід обирати за одним критерієм.

5. Для завдань на однозначну відповідність необхідно, щоб другий стовпчик містив не менше одного дистрактора.

6. Кожному елементу першого стовпчика повинен відповідати один елемент другого. При цьому один елемент другого стовпчика може відповідати декільком елементам першого (для завдань множинної відповідності) або не відповідати жодному елементу першого стовпчика (для завдань однозначної відповідності).

7. При оформленні завдання використовують інструкцію: «Запишіть навпроти кожного числа букви вибраних відповідей».

Рекомендації до складання завдань на встановлення послідовності:

1. Завдання починають зі слів «Установіть послідовність...»

2. В умові перераховують під літерними позначеннями (за алфавітом) усі елементи.

3. Формулюють критерій упорядкування.

4. При оформленні завдання використовують інструкцію: «Запишіть у правильній послідовності букви вибраних відповідей».

Рекомендації до складання завдань на доповнення:

1. Кожне завдання повинно вимагати одного (інколи двох) доповнень, місце яких позначають підкресленням «______».

2. Підкреслення ставиться на місці ключового елемента, знання якого є найбільш істотним для контрольованого матеріалу.

3. Усі підкреслення у відкритих завданнях тесту повинні бути однакової довжини.

4. Доповнення краще ставити наприкінці завдання або якнайближче до кінця.

5. Після підкреслення, якщо це необхідно, вказують одиниці виміру.

Рекомендації до складання відкритих завдань:

1. Формулювання завдання повинно відповідати критеріям оцінювання. Це означає, що учень після ознайомлення із завданням повинен зрозуміти, що йому слід виконати і з якою повнотою він має дати відповідь для одержання максимального бала: наприклад, скільки навести аргументів, фактів чи прикладів, чи потрібне креслення або діаграма, чи слід подати повне рішення з поясненнями.

2. Завдання з вільною відповіддю, якими перевіряють навчальні досягнення (предметні знання й уміння), а не комунікативні уміння, не повинні вимагати від учнів розлогого тексту. В них мають бути рекомендації щодо бажаного обсягу відповіді (можлива кількість речень, певна частина сторінки і т.д.).

Дидактичний тест для перевірки засвоєння учнями певної теми чи розділу може складатися з різної кількості завдань (від 5 до 50 і більше), які розташовують у певній послідовності й охоплюють основний матеріал. Існує декілька простих правил для впорядкування завдань у тесті.

 Ставте завдання одного типу підряд. Це дає можливість учням пристосуватися до форми завдань, а також дозволяє обмежитися однією інструкцією для багатьох завдань.

 Розташовуйте завдання за зростанням складності. Це запобігає випадкам, коли окремі учні витрачають час на завдання, які вони не можуть розв’язати, і, таким чином, не встигають виконати інші, більш доступні для них.

4. Емпіричний аналіз завдань: на цьому етапі слід визначити зрозумілість, ступінь складності кожного завдання, його селективність. Аналіз у нормативно-орієнтованому тестуванні включає проведення тесту із групою учнів і наступний розгляд кожного завдання з погляду його правильного або неправильного виконання. Прийнятним вважається завдання, з яким упоралася більшість тих учнів, що успішно виконали весь тест.

Оцінити завдання критеріально-орієнтованого тесту можна за допомогою порівняння показників між тими учнями, що пройшли навчання, і тими, що не вивчали цього матеріалу. Якщо більшість учнів, що вивчили тему, впораються із завданням, а більшість тих, що не вивчали її, – ні, то це завдання можна вважати задовільним.

ТЕМА 5

⇐ Предыдущая10111213141516171819Следующая ⇒

Поделиться: