Особливості реформації в Англії

 

Англія здавна гнітилася залежністю від Риму. Податки, що вилучали Римо-католицькою Церквою на користь будівництва грандіозного собору Святого Петра, лягали важким тягарем на населення, відбивалися на економіці країні. Англійські церкви папа обкладав податками сам, не запитуючи згоди англійського короля. Королі безуспішно намагалися протидіяти папському абсолютизмові, заявляючи свої права на участь вирішенні церковних справ своєї держави.

Попередником Реформації в Англії був Джон Уїкліф (1324–1384), котрий висловив погляди, подібні до тих, що їх згодом став поширювати Лютер (див. розділ “Римо-католицька Церква напередодні Реформації”).

Початок самої Реформації в Англії пов’язаний з іменем короля Генріха VІІІ (1509–1547) з династії Тюдорів. Спочатку палкий прибічник папізму, він розійшовся з папою, не домігшися у нього порвання свого шлюбу з Катериною Арагонською (тіткою німецького імператора Карла V, дочкою Фердінанда й Ізабели Іспанських). Для взяття цього шлюбу в свій час знадобився особливий дозвіл папи, бо Катерина до нього була одружена з братом Генріхом VІІІ. Побравшись з Катериною Арагонською після того, як вона овдовіла, Генріх VІІІ прожив з нею подружнім життям 17 років. Захоплення короля фрейліною своєї дружини Анною Болейн спонукало його домагатися порвання свого шлюбу, що його тепер йому принагідно було вважати протизаконним. Папа Климент VІІ не побажав скасувати шлюбну угоду. Зробив це на догоду королеві у 1533 р. архиєпископ Кентерберійський Томас (Фома) Кранмер, предстоятель (примас) Римо-католицької Церкви в Англії. Він щойно посів цей пост з волі короля і згоди папи, хоча в душі був переконаним прихильником Реформації Церкви в дусі лютеранства. Слухняний примасові Собор Римо-католицьких єпископів Англії скасував шлюб короля з Катериною Арагонською і визнав законним шлюб з Анною Болейн. Одночас з цим англійська Церква вийшла з підпорядкування папі. Невдовзі після цього (1534) парламент оголосив короля “єдиним верховним главою на землі англійської Церкви”. Єпископи мусили просити у короля підтвердження своїх церковних прав.

Однак король не був схильним вести Церкву лютеранським шляхом. Він хотів зберегти незмінним попереднє, католицьке, віровчення і культ. Інших поглядів дотримувався архиєпископ Томас Кранмер, котрий прагнув до докорінної реформації Церкви.

Едуард VІ (1547–1553), син короля Генріха VІІІ, вступив на престол п’ятирічним хлопчиком. При цьому значення архиєпископа Кранмера посилилося. Ставши одним з регентів, Кранмер продовжив справу реформації Англійської Церкви.

У 1539 р. був виданий під редакцією і з передмовою Кранмера англійський переклад Біблії, потім Кранмер взявся до спрощення відправ. Регенти, що урядували через малолітство Едуарда VІ, і сам молодий король знаходилися під його сильним впливом. Кранмер вже відкрито співчував протестантизмові. За його ініціативою у 1549 р. була випущена “Книга громадського Богослужіння”, чи “Книга спільних молитов” “Book of Common Player”. Неодноразово переглянута, вона і нині є в Англійській Церкві служебником, в котрий введена і догматика. Але її поява не припинила догматичних суперечок, оскільки вони були викладені в ній недосить ясно й чітко. В тому ж 1549 р. була видана “Книга гомілій”, у підготовці якої Кранмер брав неабияку участь. У 1552 р. був виданий Символ віри Англіканської Церкви, складений Кранмером за сприяння Меланхтона.

 

Систематичним викладом поглядів і міркувань реформованої Церкви стали написані Кранмером у 1552 р. 42 члени віровчення (articuli), в основу яких покладено “Аугсбурзьке визнання” і деякі твердження кальвінізму. Основний зміст цього документу полягає у таких твердженнях: учення Святого Письма досить для спасіння. Три символи – “Нікео-Царгородський”, “Афанасіївський” і “Апостольський” повинні бути визнаними, тому що підлягають доведенню в усьому їхньому змісті з Святого Письма. Вчення про наналежні діла нечестиве. Вселенські Собори можуть погрішати і погрішали. З таїнств згадується тільки Хрещення і Вечеря Господня. Преосутнення не може доводитися на підставі Святого Письма. Жервоприношення мес, на яких священики приносять Христа в жертву за живих і померлих, – вигадки. Єпископи, пресвітери й диякони не зобов’язані бути безшлюбними.

Таким чином, за юного Едуарда VІ над поміркованою концепцією, якої тримався його батько, запанувала значно радикальніша концепція єпископа Кранмера.

Однак у бурхливому розвиткові англійської Реформації вже намічалася течія ще більш радикальна, представниками якої стали вже згадувані “нонконформісти”, чи пуритани (див. розділ “Поширення і розвиток кальвінізму”. Гугеноти. Пуритани”.)

А тим часом англійській Реформації усіх відтінків готувався відчутний удар з іншого боку. У 1553 р. через кілька тижнів після опублікованих 42-х членів Едуард помер і на престол сіла Марія Тюдор.

Дочка Катерини Арагонської, внучка іспанських королів по материнській лінії, Марія Тюдор (1553–1558) успадкувала від них палку відданість католицизмові і ввійшла в історію під іменем Марії Католички, чи Марії Кривавої. Вона стала дружиною іспанського короля Філіпа ІІ (сина Карла V) і в політиці спиралася на тісну спілку з католицькою Іспанією. Англійська Церква знову була оголошена підпорядкованою папі, почалося переслідування противників папізму, викорінення усього того, що було породжено Реформацією. Архиєпископ Кранмер, відмовившись визнати Марію законною королевою Англії, заявив про свою вірність реформаторській лінії, котру назвав згідно з традиціями Давньої Церкви. Кранмера судила у 1554 р. особлива комісія римо-католицьких богословів і він був осуджений до спалення. Вироку, однак, впродовж двох років не виконували, розраховуючи на його розкаяння. Біля вікон в’язниці, у котрій знаходився архиєпископ Кранмер, навмисно було виконано вирок над двома іншими засудженими разом з єпископами. Страшне видовище спалення близьких людей приголомшило Кранмера. З жахом він став благати за пощаду, але коли справа дійшла до зречення, почуття обов’язку взяло гору і він знову підтвердив свої переконання. 21 березня 1556 р. Кранмер мужньо пішов на вогнище. Це, звичайно, були не єдині жертви контрреформації в Англії. За Марії Кривавої було страчено за протестантизм понад 200 чоловік.

Марія Тюдор невдовзі померла, на престол вступила Єлизавета Тюдор, дочка Анни Болейн. Тривале урядування Єлизавети, котра визнала Реформацію, призвело до відновлення розгромленої Марією кранмерівської церковної ієрархії.

На Кентерберійську кафедру Єлизавета призначила Матфея Паркера. Його призначення було здійснено у 1559 р. Обговорюючи питання про англіканське священство, завжди доводиться торкатися історії хіротонії Матфея Паркера.

З метою припинити нескінченну боротьбу релігійних партій, королева Єлизавета розпорядилася зробити перегляд і виправлення написаних Кранмером 42-х членів (members). Після тривалих суперечок вони були значною мірою перероблені і скорочені до 39-и.

У віровченні Англіканської Церкви, викладеному у 39-и членах, які є офіційними, хоча й неповним викладом віри англікан, є догмати, цілком узгоджені з Православ’ям (про Бога єдиного в трьох Особах, про Сина Божого та інші), а також учення, проголошені через протидію Римові, які також наближатимуть Англіканську Церкву до Православ’я) заперечення надналежних заслуг, чистилища й індульгенцій, постанови про відправи рідною мовою, прилучення мирян під двома виглядами, скасування обов’язкової безшлюбності духовенства, заперечення зверхництва папи над усією Церквою). В той же час вони містять і ряд хибних тверджень, що залишилися від католицизму (походження Св. Духа і від “Сина”) і лютеранства (вчення про першорідний гріх і про стан людини після падіння, про виправдання вірою, про погрішність Вселенських Соборів, про те, що Східні Церкви впали в оману, заперечення іконошанування і поклоніння святим мощам, заперечення призивання святих, протестантське вчення про таїнства). Вони включають ще ряд учень, викладених невизначено, які можна зрозуміти всіляко (про число таїнств, про присутність у таїнстві Євхаристії істинних Тіла і Крові Христових, учення про ієрархію, яке можна розуміти і в православному, і в протестантському смислі) і, нарешті, визначення церковного зверхництва короля.

У 1571 р. 39 членів були затверджені парламентом Англії, підписані єпископом як найважливіша книга віровизначення Англіканської Церкви.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: