Поширення і розвиток кальвінізму. Гугеноти. Пуритани

 

Діяльність Кальвіна припадає на середину ХVІ ст., коли Католицька Церква стала знову відроджуватися і організувала сильну реакцію.

У цим умовах основним завданням протестантизму було прийняти чіткі форми і організуватися для рішучої відсічі, піднявшись над розрізненими зусиллями реформи в окремих країнах.

Продовжувачі справи Кальвіна діяли в іншій історичній обстановці, де панував дух церковної реакції і Церква шукала зближення з народними, антимонархічними силами. Кальвіністи виводять теорію опору нечестивій і тиранічній владі, учення про скріплену Богом угоду між народом і королем: республіканські форми устрою переносяться на церковне життя.

Окрім невеличкого куточку романської Швейцарії, де зародилося учення Кальвіна, воно поширюється на Німеччину, переважно на заході, під назвою Реформаторської Церкви, в Нідерландах, у Франції, де вони були відомі як гугеноти, в Шотландії й Англії – під загальною назвою пуритан і в Польщі.

У Німеччині кальвінізм не відігравав панівної ролі і до середини ХVІ ст. умови терпимості на нього не поширювалися.

В Нідерландах (Бельгія, Голландія) він набуває поширення переважно серед нижчих верств населення, особливо в містах, і носив революційний характер. Значну політичну роль відігравали нідерландські кальвіністи в боротьбі проти панування Іспанії у другій половині ХVІ ст. Подальший розкол на релігійному і політичному ґрунті істотно послабив кальвінізм в Нідерландах.

Французькі кальвіністи (гугеноти) в ученні про устрій Церкви стояли найближче до засновника цього напрямку. У середині ХVІ ст. у Франції налічувалося до двох тисяч кальвіністських громад, а в 1559 р. зібрався перший церковний синод гугенотів. Особливо охоче приймало кальвінізм дворянство, в середовищі якого чисто релігійні прагнення перепліталися з політико-соціальними і кальвіністський ідеал народовладдя був зручним приводом для повернення дворянству політичних прав. Тому, почавши свою діяльність як церковна організація, гугеноти незабаром перетворилися на політичну партію, на чолі котрої стояли Бурбони. Ворожнеча з католицькою партією Гізів і політичні інтриги світських монархів привели до ряду війн, що принесли гугенотам певні пільги. Тим не менше, друга половина ХVІ ст. характеризується найжорстокішими зіткненнями гугенотів з урядом і католицькою більшістю після так званої Варфоломіївської ночі, коли в ніч на 24 серпня 1572 р. Катерина Медічі, регентка малолітнього сина – короля Карла ІХ, організувала масове побиття гугенотів. Наприкінці ХVІ ст., гугеноти отримали офіційне визнання як політична організація, що діяла під контролем французького короля. З розвитком серед гугенотів віротерпимого й вільнодумного напрямку вони поступово втрачають силу як політична організація і в 1629 р. повністю втрачають політичні права.

У Шотландії кальвінізм став поширюватися в середині ХVІ ст. і мав тісний зв’язок з політичною організацією проти династії Стюартів. Його вождем став Джон Нокс, учень Кальвіна, котрий поєднував риси його суворого характеру з якостями політичного агітатора і народного трибуна. Він зумів підняти релігійне повстання, домігся скинення династії “нечестивих державців” і впровадження в Шотландії кальвінізму, що дістав назву Просвітеріанської Церкви. Ця Церква мала синодальну організацію і надавала значні права священикам, які обиралися церковними радами.

Кальвінізмові у Шотландії довелося ще раз витримати боротьбу за урядування Марії Стюарт, котра бажала відновити католицьке богослужіння. Після її скинення пресвітеріанство у Шотландії досягло цілковитої перемоги.

В Англії кальвінізм розвивається після впровадження Реформації державною владою і внаслідок цього в опозиції не до католицизму, а до офіційної Протестантської Церкви – англіканства.

Ще за Єлизавети і навіть раніше – за архиєпископа Кранмера в англійському протестантизмі намітився радикальний напрямок, чиї представники були невдоволені збереженням в англіканській Церкві єпископату і римо-католицького обряду. Вони домагалися повного “очищення” Церкви від папістських традицій і її повної кальвінізації.

Всі, що вважали необхідним подальшим очищення Церкви, дістали назву “пуритан” (від латинського слова purus – чистий). З погляду офіційної Церкви вони були “нонконфомісти”, тобто ті, що відкидали одноманітність учення і культу (вони називалися також дисентерами – неоднодумцями). Пуритани утворили сильну опозицію королівській владі.

Рух пуритан не був однорідним. Відокремившись від панівної Єпископальної Церкви (1567), одні з пуритан заснували церковну організацію, керовану виборними пресвітерами, через що стали називатися пресвітеріанами, інші пішли ще далі. Вважаючи пуританство не досить радикальним, представники крайнього пуританства – конгрегаціоналісти, чи індепенденти, відкинули пресвітеріанський устрій і проголосили повну самостійність окремих громад (конгрегацій) не тільки в питаннях урядування, але й в питаннях віри. За межами громади не могло бути для віруючого ніяких авторитетів, ніякої влади.

До ХVІІ ст., за Єлизавети Тюдор, опозиція пуритан носила чисто релігійний характер. Становище змінилося в ХVІІ ст. за Стюартів, коли релігійна опозиція з’єдналася з політичною. Пуритани стали борцями за політичну свободу. Їхні церковні уявлення були перенесені на політичний грунт і перетворилися на конституційні й республіканські теорії; не допускаючи верховенства короля у церковних справах, вони боролися проти абсолютизму в державі.

Тяжкі випробування на початку цієї боротьби примусили багатьох пуритан виселитися у знову засновані колонії в Північній Америці, де англійський кальвінізм, розпавшись на багато сект, стихає і втрачає свій вплив і внутрішню силу.

У Польщі кальвінізм відіграв, тимчасову роль.

Раніше нього тут поширювалися лютеранство і вчення Чеських братів. Кальвінізм з його республікансько-аристократичною організацією був особливо близький до прагнень шляхти, котра в боротьбі за політичну реформу сильно ворогувала з духовенством. Кальвіністську церкву під назвою “гельветичного визнання” організував у Польщі Ян Ласкім у 1556–1560 рр. Але проіснувала вона недовго, і під тиском сильної католицької реакції вплив кальвінізму повністю підупав.

Запитання до теми:

Як поширювався кальвінізм у краінах Єввропи (Німеччині,Франції, Швейцарії, Англії, Шотландії та ін.)?

Хто такі гугеноти? В яких умовах виник пуританізм ?

Завдання до теми:

З ясуйте, чому протестантизм так швидко розпався на багато течій та напрямків? Чим були викликані суперечності в середовищі реформаторів?

Список літератури до теми:

Д.П. Огицкий. Православие и западное христианство.

Митрофан Зноско-Боровский. Православие, римо-католичество,протестантизм и сектанство (сравнительное богословие)

Д. Робертсон. История христианской Церкви.

 

Лекція 9

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: