ОЦІНКА РУХУ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ.

 

 

При відпуску запасів у виробництво та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:

ідентифікованої вартості відповідної одиниці запасів;

середньозваженої вартості однорідних запасів;

собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

нормативних затрат;

ціни продажу запасів (виключно для запасів, що реалізуються через роздрібну торгівлю).

Розглянемо метод ідентифікованої вартості відповідної одиниці запасів. Запаси оцінюються за ідентифікованою собівартістю, якщо вони відпускаються для спеціальних замовлень і проектів та не замінюють один одного. Цей метод забезпечує високу точність, однак потребує великих затрат часу.

Однакові види виробничих запасів можуть надходити від різних постачальників за різними цінами. Тому запаси, що використовуються у виробництві в специфічному порядку (коштовні метали, каміння), або запаси, що не можуть замінювати один одного, доцільно оцінювати за собівартістю кожної одиниці. Наприклад:

Таблиця 9 Приклад розрахунку по методу ідентифікованої вартості

Залишок на початок періоду	100 одиниць по 20 грн. = 2000 грн.	2000 грн
Придбано за період	350 одиниць (150 одиниць по 22 грн = 3300 грн 200 одиниць по 25 грн = 5000 грн)	8300 грн
Відпущено у виробництво (реалізовано) за період	280 одиниць (80 од. по 20 грн = 1600 грн 100 од. по 22 грн = 2200 грн 100 од. по 25 грн = 2500 грн.)	6300 грн
Залишок на кінець періоду, усього	170 од. (20 од. по 20 грн = 400 грн 50 од. по 22 грн. = 1100 грн. 100 од. по 25 грн = 2500 грн.)	4000 грн.

 

Метод оцінки запасів за середньозваженою собівартістю полягає в тому, що складські запаси матеріалів на кінець періоду (на день складання балансу) оцінюються за усередненою ціною, яка визначається як середньоарифметична ціна всіх здійснених постачань. Метод середньої собівартості нівелює інфляційні впливи на собівартість випущеної продукції і вартість залишків матеріалів, що можна віднести до його достоїнств. В той же час він абсолютно не враховує об'ємів закупівель, зроблених по різних цінах. 

Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться по кожній номенклатурній позиції запасів. Вона виражається відношенням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів до загальної кількості запасів на початок звітного місяця й одержаних у звітному місяці запасів.

Даний метод вимагає періодичного обчислення собівартості одиниці матеріалу у розрахунковому періоді. При використання цього методу допускається деяке спрощення реального руху запасів: вважається, що весь запас за розрахунковий період надійшов та відпущений у виробництво наприкінці цього періоду.

Таблиця 10  Приклад розрахунку по методу середньозваженої собівартості

Залишок на початок періоду	100 од. по 22 грн = 2000 грн	2000 грн
Придбано за період	350 од. (100 од. по 22 грн = 2200 грн 200 од. по 25 грн = 5000 грн 50 од по 22 грн = 1100 грн) Ціна одиниці запасу наприкінці періоду – (20*100 + 22*100 + 25*200 + 22*50) / (100+100+200+50) = 22,89 грн	8300 грн (8300 + 2000 = 10300)
Відпущено у виробництво (реалізовано) за період	450 – 280 = 170 од. 170 од. по 22,89 грн = 3891,3 грн	- 3891,3 грн
Залишок на кінець періоду, усього	280 од. на суму 6408,7 (10300 – 3891,3)	6408,7

 

Уточнення результатів можливе шляхом розрахунку середньої собівартості після кожного надходження нової партії матеріалів та оцінки вибуття матеріалів на певну дату до надходження наступної партії.

Оцінка запасів по методу ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються в тій послідовності, в якій вони поступали на підприємство, тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю перших за часом надходження. При цьому віднесення на собівартість продукції вартості сировини і матеріалів відбувається після деякого відстрочення, рівного, як мінімум, періоду оборотності матеріальних запасів.

Таблиця 11 Приклад розрахунку по методу ФІФО

Залишок на початок періоду	100 од. по 20 грн = 2000 грн	2000 грн
Придбано за період	350 од. (100 од. по 22 грн = 2200 грн 200 од. по 25 грн = 5000 грн 50 од по 22 грн = 1100 грн)	(8300 + 2000 = 10300)
Залишок на кінець періоду, усього	450 – 280 = 170 од.  (50 од. по 22 грн = 1100 грн 120 од. по 25 грн = 3000 грн)	4100 грн.
Відпущено у виробництво (реалізовано) за період	280 од. (100 од. по 20 грн = 2000 грн 100 од. по 22 грн – 2200 80 од. по 25 грн = 2000 грн)	6200 грн

 

При застосуванні методу ФІФО витрати на матеріали у складі собівартості продукції обчислюються за собівартістю перших партій, тоді як продукція продається у поточних цінах. Використання методу ФІФО під час високих темпів інфляції та зростання цін завищує обліковий прибуток порівняно з дійсною його величиною, враховуючи нові ціни на матеріали.

Оцінка запасів по методу ЛІФО базується на припущенні, що запаси використовуються в послідовності, яка є протилежною їх надходженню на підприємство, тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів.

Таблиця 12 Приклад розрахунку по методу ЛІФО

Залишок на початок періоду	100 од. по 20 грн = 2000 грн	2000 грн
Придбано за період	350 од. (100 од. по 22 грн = 2200 грн 200 од. по 25 грн = 5000 грн 50 од по 22 грн = 1100 грн)	(8300 + 2000 = 10300)
Залишок на кінець періоду, усього	450 – 280 = 170 од. (100 од. по 20 грн = 2000 грн 70 од. по 22 грн = 1540 грн)	3540 грн.
Відпущено у виробництво (реалізовано) за період	280 од. (50 од. по 22 грн = 1100 грн 200 од. по 25 грн = 5000 30 од. по 22 грн = 660 грн)	6760 грн

 

При застосуванні цього методу вартість матеріалів у фінансовій звітності відображається за їх поточною вартістю, тому прибуток від реалізації продукції близький до реального.

Оцінка за нормативними витратами полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і цін, що діють. Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичних норми витрат і ціни повинні регулярно в нормативній базі перевірятися і переглядатися.

Оцінка по цінах продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього відсотка торгової націнки товарів. Цей метод застосовують підприємства, які мають значну номенклатуру товарів, що змінюється, з приблизно однаковим рівнем торгової націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгової націнки на ці товари. Сума торгової націнки на реалізовані товари визначається як твір продажної (роздрібною) вартості реалізованих товарів і середнього відсотка торгової націнки. Середній відсоток торгової націнки визначається діленням суми залишку торгових націнок на початок звітного місяця і торгових націнок в продажній вартості отриманих в звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібною) вартості залишку товарів на початок звітного місяця і продажної (роздрібною) вартості отриманих в звітному місяці товарів.

Вибір того чи іншого методу оцінки виробничих запасів має велике економічне значення: він впливає на економічні результати (величину прибутку, а отже і величину податків) діяльності підприємства. Тому доцільно використовувати при зниженні цін на ресурси метод ЛІФО, за умов інфляції та підвищення цін – метод ФІФО (максимізація прибутку), у разі коливання цін – метод середньозваженої вартості. Якщо під впливом інфляції ставиться завдання зменшити витрати та збільшити обігові кошти, тоді доцільно застосовувати метод ЛІФО (якщо існує можливість підвищити ціни, то через виручку скоріше повертаються обігові кошти, що частково втратили свою вартість під впливом інфляції).

На практиці більшість підприємств використовують метод середньозваженої собівартості.

 

 

ABC-, XYZ - АНАЛІЗ

 

Метод дозволяє класифікувати матеріальні запаси у відповідності певним показником їх значущості. Всі матеріали, які зберігаються на складах підприємства розподіляються (ранжуються) в порядку зменшення об'ємів їх річної потреби. Суть методу АВС полягає в тому, щоб не переоцінити другорядних значення другорядних запасів.

Найбільший ефект метод АВС дає в комбінації з іншим методом ХУZ – аналізом, відповідно до якого запаси класифікуються залежно від характеру їх споживання і достовірності. Категорія Х – це група, що характеризується стабільною величиною споживання і високою вірогідністю прогнозного часу споживання. До категорії У відносяться ресурси, потреба в яких характеризується сезонністю споживання і щодо невисокою точністю споживання. Ресурси категорії Z використовуються нерегулярно.

Порівняння результатів ABC-, XYZ – аналізу дає можливість розділити запаси на 9 блоків, кожен їх яких має 2 характеристики: вартість запасів і достовірність прогнозування потреби в них.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

 

1. Бухалков М. И. Внутрифирменное планирование: Учебник. - М.: ИНФРА-М, 1999. - 392с.

2. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч. посібник / За ред. М. Г. Грещака. - К.: КНЕУ, 2001. - 192 с.

3. В поисках совершенства управления: Руководство для высшего управленческого персонала (Опыт лучших промышленных фирм США, Японии и Западной Европы): В 2-х т. - М.: МНИИПУ, 1997. - Т. 1. - 768 с.; Т. 2. - 736 с.

4. Воеводин С.А. Экономический механизм управления промышленным предприятием.-К.: Выща шк., 1991.-159 с.

5. Економіка підприємства: Підручник / За ред. С. Ф. Покропивного. - К.: КНЕУ, 2000. - 528с.

6. Кашин В. Н.. Ионов В. Я. Хозяйственный механизм и эффективность промышленного производства. - М.: Наука, 1997. - 367 с.

7. Козловский В. А. и др. Производственный и операционный менеджмент: Учебник. - СПб.: Спец. лит. 1998. - 366 с.

8. Манн Р., Майер Э. Контроллинг для начинающих: Пер. с нем. - М.: Финансы и статистика, 1995. - 302 с.

9. Минаев Э.С., Агеева Н.Г., Аббата Дага А. Управление производством и операциями: 17-модульная программа для менеджеров «Управление развитием организации». Модуль 15. Управление производством и операциями. - М.: ИНФРА-М, 1999. - 328с.

10. Портер М. Стратегия конкуренции./ Пер с англ. О. Олейник, Р. Рыльский.-К.: Основа, 1997.-390 с.

11. ПСБУ № 9 «Запаси»

12. Фандель Г. Теорія виробництва і витрат: Пер. з нім. - К.: ТАКСОН, 2000. - 528с.

13. Фінансова звітність за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. - 3-тє вид. - Д.: ООО «Баланс-Клуб», 2000. - 368 с.

14. Шмален Г. Основы и проблемы экономики предприятия: Пер. с нем. - М.: Финансы и статистика, 1996. - 512с.

15. Шим Джей К., Сигел Джоел Г. Методы управления стоимостью и анализ затрат: Пер. с англ. - М.: Филинъ, 1996. - 344 с.

 

⇐ Предыдущая78910111213141516

Поделиться: