Алжирська війна з 1958 по 1962р.

У конституційному референдумі 28 вересня 1958 року, незважаючи на заклики НФВ бойкотувати вибори, в Алжирі голосували 80% виборців, і 97% проголосували «так». Уперше взяли участь у виборах алжирські жінки. НФВ відмовився від пропозиції замирення на основі асиміляції. 18 вересня він створив «Тимчасовий уряд Алжирської Республіки» (ТУАР) під керівництвом Ферхата Аббаса і двох його помічників — Белькасема Кріма та Ахмеда бен Белли, ще інтернованого у Франції. З жовтня генерал де Голль висунув широкомасштабний економічний проект — «план Константани», метою якого було повернути мусульманам 250000 гектарів землі, побудувати 20 000 одиниць житла, створити 400000 робочих місць, провести індустріалізацію Алжиру. 23 жовтня він запропонував НФВ «мир хоробрих». На виборах ЗО листопада 1958 р. Алжир обрав 71 депутата — 48 мусульман і 23 європейців. Перемогли на виборах поборники «фр. Алжиру», особливо з боку мусульман. Башага Буалем став віце-президентом фр. Національних зборів. Наприкінці 1958 р. і на початку 1959 р. французька армія подвоїла зусилля, провела прочісування територій, і партизани опинились у скрутному становищі. Однак цілком їх розгромити виявилось неможливим.

Поведінка де Голля залишалась невизначеною ще один рік. Під час подорожі через Алжир улітку 1959 р. перед офіцерами він пообіцяв, що прапор ФНВ ніколи не майорітиме над Алжиром. Але 16 вересня роз'яснив свою програму виразніше. Спочатку слід відновити мир, тоді алжирський народ зможе вільно визначити своє майбутнє. Генерал де Голль убачав три можливі розв'язки проблеми: повна незалежність і відокремлення або повна асиміляція з Францією; а між цими двома крайніми варіантами — третій, що був, мабуть, найбільше до вподоби генералові, — автономія і спілка з метрополією, де «алжирський уряд з алжирців спиратиметься на допомогу Франції і матиме тісний зв'язок з нею в економіці, освіті, обороні, зовнішніх відносинах».

Від цієї хвилини популярність де Голля серед алжирських колоністів та деяких кіл в армії підупала. Визнання ним незалежності, як можливого розв'язку проблеми, глибоко вразило їх. Що ж до НФВ, то тут відмовилися від переговорів, які автоматично передбачали попереднє припинення вогню. Своє основне призначення НФВ бачив у боротьбі; якби підписати перемир’я, а переговори врешті не привели до досягнення його прагнень, тоді нелегко було б відновити війну, від якої тяжко потерпало населення. Водночас претензії НФВ поширилися не тільки на Алжир, але й на всю Алжирську Сахару, яка, власне, залежала від Алжиру лише частково, на території, адміністративне прирізаній до нього ще на початку XX ст. А Франція відокремила Сахару від Алжиру задля створення «Спільної організації району Сахари», в якій планувалось об'єднати Алжирську Сахару, частину, залежну від Нігеру, і третю частину, залежну від Чаду. Воєнні події збіглися з відкриттям значних запасів нафти в Алжирі. Чимало французів звинувачували американців у тому, що вони потурають алжирській незалежності, аби накласти лапу на «французьку нафту».

У відповідь на дедалі виразнішу політику генерала де Голля алжирські колоністи зорганізувались у рух непокори і опору. У січні 1959 р. «Фр. національний фронт», під проводом Ортіса і проводиря студентів Алжиру Жака Сюзіні, вчинив спробу повстання. Упродовж тижня в центрі міста Алжира стояли барикади, а армія вагалась, чи виступити проти бунтівників. Однак 24 січня мобільна жандармерія відкрила вогонь, жертвами кого стали 26 цивільних алжирців. Генерал де Голль, розгніваний таким опором центральній владі й державі, яку він особисто репрезентував, тільки зміцнився у своїй позиції. Сустеля усунули з уряду; генерал Гамб'єз замінив генерала Шаля на посту командувача алжирської армії. «Тиждень барикад» завершився поразкою повстанців.

Розпочалися переговори з ТУАР. У червні 1960 р. генерал де Голль запропонував створити «алжирський Алжир» — розв'язок, проміжний між «французьким Алжиром», який видавався йому чимраз менше можливим, та «мусульманським Алжиром», що призвів би до повного розриву з Францією. Однак через п'ять днів дебатів з 25 по 29 червня переговори зайшли в глухий кут. Тож генерал де Голль улаштував 8 січня 1961 р. референдум з метою отримати від фр. народу право на власний спосіб покласти край алжирській війні. Він дістав 75% «так» у Франції і 65% «так» в Алжирі. Майже всі алжирські «так» належали виборцям-мусульманам, європейці голосували «ні». Тоді повстали поборники «фр. Алжиру». Але на відміну од «барикадних днів» 1960 р., коли діяли цивільні, цього разу йшлося про змову генералів. У ніч з 21 на 22 квітня 1961 р. «Директорія» з чотирьох відставних генералів: Салана, Шаля, Зеллера, Жуо, за підтримкою кількох загонів парашутистів та Іноземного легіону, вчинила спробу захопити владу. На них чекав повний провал. В цілому армія залишалась вірною дисципліні, і солдати постійного контингенту, яких була більшість, не дуже співчували путчистам. Підтримка уряду флотом, більшою частиною наземних військ та

авіацією забезпечила йому тріумф. 25 квітня генерали програли справу; Шаль та Зеллер здалися. Салан, Жуо та декілька полковників пішли у підпілля і створили організацію опору «Організація таємної армії» (ОАС), підтриману такими політиками, як Жак Сустель та Жорж Бідо.

Евіанська угода

Після провалу генеральської змови між Францією та НФВ почалися переговори в Евіані 18 травня 1961 р. Французьку делегацію очолив міністр у справах Алжиру Луї Жокс, алжирську — віце-президент ТУАР Белькасем Крім. Переговори ці ні до чого не привели, і їх відклали на невизначений термін. Саме тоді ОАС, керована з підпілля генералом Саланом, розв'язала громадянську війну, цього разу проти армії та уряду, скориставшись із співчуття, нібито одностайного, народу Франції. 80 депутатів фр. Національних зборів висловились на користь ОАС. А та згрупувала бойовиків, перешкоджала діям адміністрації, примножувала акти насильства проти арабського населення й нечисленних колоністів — прихильників алжирської незалежності. Але французька громадськість усе більше протиставляла себе ОАС і схилялася до ідей незалежності Алжиру. Армія беззаперечно підкорялась урядові, і ОАС була змушена висловитись за поділ Алжиру, щоб зосередити колоністів уздовж прибережної смуги Мітіджа в долині Оран. Таку ситуацію можна було порівняти зі становищем у Палестині, поділеній між ізраїльською державою та мусульманською частиною населення.

Звичайно, ОАС непокоїла ТУАР і, нарешті, довела можливість вирішальних переговорів з Францією. Завдяки вмілому втручанню швейцарського діяча Олів'є Лонга в Евіані відновилися переговори у найтаємнішій обстановці, і 18 березня 1962 р. підписано угоду. Евіанська угода передбачала референдум в Алжирі 1 липня. Сказавши «так», виборці висловилися б за створення незалежного Алжиру, зв'язаного з Францією Евіанською угодою про співпрацю. Передбачалися також поступки на користь французів Алжиру — недоторканність особи та майна, що гарантувалися твердо. Протягом трьох років алжирці зберігають перевагу подвійного громадянства і можуть вибирати фр. або алжирське. Франція утримує в Алжирі упродовж цих трьох років армію чисельністю 90000, зберігає за собою аеродроми та бази в Сахарі на п'ять років і базу повітряних сил у Мерс-ель-Кебірі на п'ятнадцять років. Франція зобов'язується й далі фінансувати «план Константний». Нафтові родовища Сахари експлуатуються спільно. Алжир залишається у франковій зоні. У проміжку часу від підписання Евіанської угоди до референдуму 1 липня 1962 р. ОАС розгорнула відчайдушний опір, єдиним результатом якого стала неможливість дальшого збереження занадто численної французької колонії в незалежному Алжирі. Це була свого роду тактика випаленої землі. Як наслідок, від травня по липень 1962 р. з 1 100000 усіх колоністів понад 800 000 покинули країну. Багато хто з них, будучи нефр. походження, ніколи й у вічі не бачили метрополії, а проте, змушені були туди тікати. Новий референдум у Франції 8 квітня 1962 р. за схвалення чи несхвалення Бвіанської угоди виявив 90% прихильників алжирської незалежності. Навіть комуністи дали позитивну відповідь, у цілому відкидаючи голлістську політику. На референдумі 1 липня в Алжирі переважна більшість також проголосувала за незалежність. Так настав кінець алжирської війни та 132-років французької колонізації.

 

⇐ Предыдущая55565758596061626364Следующая ⇒

Поделиться: