Регулювання режимів праці й відпочинку протягом зміни, доби, тижня і року.

Важливим завданням у поліп­шенні організації праці є встанов­лення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпо­чинку. Вони формуються з ураху­ванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби (рис. 10.1), що береться до уваги передусім у змінному та добо­вому режимах.

Змінний режим визначає зага­льну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, три­валість обідньої перерви, трива­лість праці та частоту регламен­тованих перерв на відпочинок.

Добовий режим праці та відпо­чинку включає кількість змін за добу, час відновлення працездат­ності між змінами.

Тижневий режим праці та від­починку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та свя­ткові дні. Графіки роботи перед­бачають порядок чергування змін.

Місячний режим праці та від­починку визначає кількість робо­чих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість ос­новних та додаткових відпусток.

Порядок використання робо­чого часу (режим змінності, поча­ток і кінець зміни, тривалість обі­дньої перерви, режим праці й від­починку) встановлюється кожною організацією самостійно і відоб­ражається в змісті колективного договору (ст.13).

Час початку і закінчення що­денної роботи (зміни) передбача­ються правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з зако­нодавством (ст.57).

При змінних роботах праців­ники чергуються в змінах рівно­мірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудо­вого розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має від­буватися через кожний робочий тиждень в години, визначені гра­фіками змінності (ст.58).

Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час на перерви на обід). Призна­чення працівника на роботу про­тягом двох змін підряд забороня­ється (ст.59).

На роботах з особливими умо­вами і характером праці в поря­дку і випадках, передбачених за­конодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встанов­лено тривалості робочого дня (ст.60).

В окремих випадках органи мі­сцевого самоуправління можуть накладати свої обмеження на по­рядок використання робочого часу в зв’язку із стихійним лихом, дефіцитом енергоресурсів, неста­чею засобів громадського транс­порту та з інших причин.

Гнучкі режими праці.

В регулюванні робочого часу слід враховувати інтереси як ор­ганізації в цілому, так і працівни­ків. Якщо інтереси цих двох сто­рін не збігаються, тоді варто шу­кати компромісні варіанти розв’язання питань шляхом зап­ровадження: ковзного робочого тижня, гнучкого робочого дня; неповного робочого дня; непо­вного або подовженого робочого дня; розірваного робочого дня; -тимчасової роботи; -сезон­ної роботи; сумісниц­тва; надомної праці тощо.Відносять: законодавче зменшення обсягів допустимих понадурочних робіт; скорочення тривалості робочого тижня; пере­хід на сумарний річний підраху­нок робочого часу; та інші. Класифікація гнучких форм зайнятості: Неповна зай­нятість, тобто режими зайнятості неповний робочий час; Нестандартні орг-йні форми: тимчасові працівники, суміс­ники; Нестандартні робочі місця та орг-я праці.До 1-го відносять режими, які виходять за межи 8-годинного робочого дня і 40-го­динного робочого тижня. До нес­тандартних режимів належать: неповний робочий час та його рі­зновиди. Гнучкий робочий рік, суть - зміна тривалості робочого тижня в зал. від потреб у робочій силі сезонних та інших галузей. Нормативною базою є сумарний фонд річного часу. Стиснутий ро­бочий тиждень – нормальну три­валість робочого тижня розподі­ляють на меншу кількість роб. днів – за умови збереження нор­мативної тривалості робочого ти­жня.До 2-го належить праця на дому та робота за викликом. Обов‘язковими умовами фнкц-ня режиму гнучкого робочого часу є: необхідність відпрацювання встановленої законом або кол. дог. тривалості робочого часу; передбачає час обов‘язкової присутності працівника на робо­чому місці; можливе лише в разі застосування п-ствами засобів ре­єстрації відпрацьованого часу; залежить від потенційних можл-тей середньої та низ-ої упр-ських ланок сприймати ці режими як засіб підвищ-ня еф-ості праці; застосовуються при роботі в одну або дві зміни; потрібна чі­тко налагоджена с-ма узгодження різних питань між зацікавленими сторонами.

102. Методи аналізу ефе­ктивності використання робо­чого часу.

Визначення фактичних затрат часу потрібне для розроблення нормативів часу, вибору найраці­ональніших методів праці, аналізу якості норм і нормативів тощо.

Найпоширенішими на підприє­мствах методами аналізу трудо­вих процесів є: хронометраж, фо­тографія робочого часу, фотохро­нометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за до­помогою секундомірів, хрономет­рів, годинників, хронографів.

Раціональність затрат робочого часу управлінського персоналу можна визначити на основі порів­няння фактичних витрат робочого часу з нормативними і визначення оптимальної структури виконува­них робіт.

Коефіцієнт раціональності Кр затрат робочого часу робітників управлінського персоналу визна­чається як

Кр=КеКіКс,

де К_е – коефіцієнт екстенсив­ного використання робочого часу

К_і – коефіцієнт інтенсивності праці;

= ,

знак перед радикалом при У_ф < У_н – плюс і при У_ф > У_н – мінус.

К_с – коефіцієнт раціональності структури затрат робочого часу

,

де Ф – повний фонд робочого часу, годин;

З – збитки робочого часу, го­дин; У_н – нормативні затрати ро­бочого часу по даному елементу або групі елементів робіт n. Вели­чина Ун визначається у годинах, знайдене значення порівнюють до 1. У_ф – відношення фактичних ви­трат робочого часу до норматив­них; їх визначають згідно фотог­рафії робочого дня або момент­них спостережень;

НВС – затрати робочого часу на роботи, які не відповідають спеціальності робітника, годин.

Методи аналізу використання робочого часу персоналу апарату управління розподіляються на три групи: особистих спостережень; одержаних даних від співробітни­ків; розрахункові. Методи особи­стих спостережень бувають непе­рервними (фотографія робочого часу і хронометраж) та вибірко­вими (періодичні і моментні спо­стереження). Методами одер­жання даних від співробітників є анкетування (суцільне, вибіркове, індивідуальне), інтерв'ювання (індивідуальні і групові бесіди) і самофотографія робочого дня. До розрахункових методів віднося­ться розрахунки середньоарифме­тичних, середньозважених і інші характеристики затрат часу згідно даних кількості видів виконаних робіт за певний період часу.

103. Законодавче обме­ження робочого часу для окремих категорій персоналу.

Нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень. Під-ва і орг-ї при укладанні трудового дого­вору можуть встановлювати ме­ншу норму тривалості робочого часу. Скорочення тривалості ро­бочого часу встановлюється:

Для працівників віком від 16 до 18 років –36 годин, для осіб від 15 до 16 років–24години на тиждень. Тривалість роб часу, які працю­ють протягом навч-ого року у ві­льний від навчання час, не може перевищувати половину макс-ої тривалості робочого часу. Для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці – не більш як 36 годин. Перелік вир-в, цехів, професій і посад з шкідли­вими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену три­валість робочого часу, затверджу­ється в порядку, встановленому законодавством.

Для працівників установлює­ться 5 денний робочий тиждень з двома вихідними. На тих під-вах де за характером вир-ва та умо­вами роботи запровадження 5-ти денного робочого тижня є недоці­льним, встановлюється 6 –ти ден­ний робочий тиждень з одним ви­хідним днем, при цьому трива­лість робочого дня не може пере­вищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тиж­невій нормі 36 годин і 4 години при тижневій нормі 24 години.

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: