Основні риси Конституції України

Конституція України, як і конституції інших держав, відповідно до предмета конституційного права закріплює засади організації суспільного життя, визначає організацію і функціонування публічної влади та основи взаємовідносин держави і особи. Для неї характерні ті самі основні риси, що й для інших конституцій. Це закріплення: по-перше, принципу народного суверенітету: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» (ч. 2 ст. 5); по-друге, принципу поділу влади: «Державна владав Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову» (ч. 1 ст. 6); по-третє, форми державного правління: «Україна є республікою» (ч. 1 ст. 5); по-четверте, форми державного устрою: «Україна є унітарною державою» (ч. 2 ст. 2); по-п'яте, системи вищих органів державної влади, якими є: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховний Суд України, Конституційний Суд України; по-шосте, основних прав і свобод людини і громадянина: розділ II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина»; по-сьоме, інституту приватної власності: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом... Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним» (ч. 1, 2, 4 ст. 41).

Конституція України має форму єдиного акта і є Основним Законом України. Основним Законом вона виступає тому, що як правовий акт найвищої юридичної сили на найвищому державному рівні — Верховною Радою України від імені Українського народу — закріплює найважливіші принципи і норми щодо організації суспільного і державного життя в Україні. Як єдиний акт Конституція України має чітку логічну структуру, яку складають преамбула і п'ятнадцять розділів, що містять 161 статтю: І. Загальні засади (20 статей: 1-20); II. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина (48 статей: 21-68); III. Вибори. Референдум (6 статей: 69-74); IV. Верховна Рада України (27 статей: 75-101); V. Президент України (11 статей: 102-112); VI. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади (8 статей: 113-120); VII. Прокуратура (3 статті: 121-123); VIII. Правосуддя (8 статей: 124-131); IX. Територіальний устрій України (2 статті: 132, 133); X. Автономна Республіка Крим (6 статей: 134-139); XI. Місцеве самоврядування (7 статей: 140-146); XII. Конституційний Суд України (7 статей: 147-153); XIII. Внесення змін до Конституції України (6 статей: 154-159); XIV. Прикінцеві положення (2 статті: 160, 161); XV. Перехідні положення (пункти 1-14).

У преамбулі Конституції зазначається, що Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей — приймає Конституцію, яка є Основним Законом України. Цілями прийняття Конституції, за преамбулою, є: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя; зміцнення громадянської злагоди на землі України; розвиток і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.

Розділ XIV «Прикінцеві положення» складається із двох статей, в яких встановлено, що Конституція набуває чинності з дня її прийняття (ст. 160), день прийняття Конституції є державним святом — Днем Конституції України (ст. 161). У розділі XV «Перехідні положення» визначаються порядок і строки введення в дію окремих конституційних положень. Перехідні положення мають тимчасовий характер — термін їх дії закінчився 1999 року. Зміст розділів І-ХШ докладно розкривається у наступних главах підручника.

Як Основний Закон Конституція України характеризується такими найважливішими юридичними властивостями: є головним джерелом системи права України; має найвищу юридичну силу; змінюється в особливому порядку; має прямий характер дії; забезпечується підвищеною державною охороною.

Властивість Конституції бути головним джерелом системи права України полягає в тому, що вона закріпила основні принципи не тільки устрою суспільства і держави, основ взаємовідносин держави та особи, а й усієї системи права. Конституція визначає сфери суспільних відносин, які підлягають правовому регулюванню, основи законності і правопорядку в країні, об'єднує чинне законодавство в систему, встановлює ієрархію нормативно-правових актів. Норми не тільки конституційного, а й усіх інших галузей права грунтуються на нормах Конституції.

Найвища юридична сила Конституції України означає, що всі інші нормативно-правові акти України мають прийматися чи видаватися на основі та відповідно до Конституції. Формальне  верховенство Конституції у системі права України закріплено безпосередньо у її тексті: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй» (ч. 2 ст. 8). У разі невідповідності норм законів та інших нормативно-правових актів Конституції України вони не мають юридичної сили, незалежно від того, хто їх прийняв чи видав.

Особливий порядок зміни Конституції України забезпечує її стабільність і означає, що положення Конституції можуть змінюватися тільки в порядку, який встановлений самою Конституцією і є складнішим, аніж; той, в якому приймаються звичайні закони. Складність полягає в обмеженні кола суб'єктів права конституційної ініціативи, встановленні часових та інших обмежень щодо внесення змін, підвищенні вимог до більшості складу Верховної Ради України, якою приймаються зміни, необхідності висновку Конституційного Суду України щодо конституційності змін та затвердження змін деяких положень Конституції всеукраїнським референдумом.

Під кутом зору внесення змін Конституція України є досить жорсткою і водночас змішаною. Змішаний характер Конституції полягає в тому, що різні її положення змінюються в неоднаковому за складністю порядку. Згідно з Конституцією зміни до неї вносяться Верховною Радою України. Правом конституційної ініціативи, тобто правом подавати до Верховної Ради України законопроекти про внесення змін до Конституції, наділені Президент України і не менш як третина, а щодо розділів 1, 111, XIII Конституції — не менш як дві третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Конституція не передбачає можливості внесення змін до неї з ініціативи виборців шляхом всеукраїнського референдуму за народною ініціативою.

Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України», може бути прийнятий Верховною Радою України за результатами двох послідовних голосувань: спочатку на одній сесії він повинен бути схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України (щонайменше 226 народними депутатами), а потім на наступній черговій сесії — прийнятий не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (щонайменше 300 народними депутатами) (ст. 155).

У ще складнішому порядку змінюються перший, третій і тринадцятий розділи Конституції: «Законопроект про внесення змін до розділу І «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України» подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України» (ч. 1 ст. 156). Повторне подання законопроекту про внесення змін до цих розділів з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання (ч. 2 ст. 156).

Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України, а також в умовах воєнного або надзвичайного стану (ст. 157).

Конституція України встановлює додаткові обмеження щодо внесення змін до неї: законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України (ст. 158).

Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту встановленим Конституцією обмеженням на внесення змін (ст. 159).

Прямий характер дії Конституції України означає, що її норми діють безпосередньо — безвідносно до будь-яких інших національних чи міжнародних правових актів. Пряма, або безпосередня, дія Конституції¹ полягає передусім у можливості звернення особи до суду для захисту конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі її норм: «Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується» (ч. З ст. 8).

Закріплення в конституціях принципу прямої дії конституційних норм має особливо важливе значення для постсоціалістичних держав, де суди за інерцією при розгляді і вирішенні судових справ нерідко продовжують керуватися не стільки конституцією, скільки законами і навіть підзаконними актами. Водночас безпосередньо можуть діяти тільки ті положення конституцій, які мають не декларативний, а чітко виражений нормативний характер. За незаперечного гуманістичного змісту, наприклад, частини 1 статті 3 Конституції України: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» вона є декларацією і нікого ні до чого не зобов'язує. Чим більше подібних положень є в конституції, тим меншими є її правова дієвість і регулятивний вплив на суспільні відносини.

Підвищена державна охорона Конституції України означає, що держава має широкі можливості використовувати законні методи і засоби забезпечення додержання і виконання конституційних норм. Функція охорони Конституції покладається на вищі органи державної влади (Президента України, Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України), суди, правоохоронні органи (прокуратуру, органи внутрішніх справ, Службу безпеки України тощо), Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Збройні Сили України та інші державні органи і посадові особи. Законодавство України передбачає застосування органами державної влади, посадовими особами у межах їхньої компетенції заходів впливу щодо порушників конституційних норм. В Україні, як і в багатьох інших країнах, діє орган судового конституційного контролю — Конституційний Суд України, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані Конституційним Судом України неконституційними, втрачають чинність.

Законодавство України встановлює кримінальну та адміністративну відповідальність за порушення норм Конституції. Так, стаття 109 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, статті 157-159 — відповідальність за злочини проти конституційно закріплених виборчих прав громадян, статті 212³-212²⁴ Кодексу України про адміністративні правопорушення — відповідальність за адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення.

 

⇐ Предыдущая13141516171819202122Следующая ⇒

Поделиться: