Поняття конституційно – правового статусу особи

Правовий статус (від лат. status — становище) — це встановлена нормами права сукупність прав, обов'язків і відповідальності його суб'єктів — громадян, організацій, установ тощо. Щодо правового статусу особи йдеться зазвичай про права і обов'язки, а щодо статусу органу влади або його посадової особи — про їх функції і повноваження, здійснення яких водночас виступає і як обов'язок. Є різні види правових статусів, які виокремлюються за певними підставами. Так, за суб'єктами розрізняються загальний, спеціальний та індивідуальний правові статуси. Загальний правовий статус поширюється на всіх людей і громадян, спеціальний — характеризує особливості становища окремих категорій людей і громадян (наприклад, дітей, жінок, пенсіонерів, біженців тощо), індивідуальний — притаманний окремому індивіду. Залежно від галузевої належності норм, що визначають правовий статус, розрізняють конституційно-правовий, адміністративно-правовий, цивільно-правовий, господарсько-правовий, кримінально-процесуальний та інші галузеві статуси. Відмінність між: конституційним і конституційно-правовим статусами полягає в тому, що перший визначається тільки нормами конституції, другий — нормами конституції та прийнятих на її основі законів. Конституційно- правовий статус особи — це сукупність визначених і гарантованих конституцією і законами держави прав, свобод і обов'язків особи як суб'єкта права.

У конституційному праві поняття «особа» використовується як родове щодо понять «людина» і «громадянин». Особа — це людина зі своїми індивідуально вираженими й соціально зумовленими рисами. Людина — природно-соціальна істота, носій невідчужуваних (природних) прав. Кожна людина є водночас індивідуальністю і носієм певних суспільно значущих рис, тобто особою. Громадянин — це людина, яка на правовій основі належить до певної держави. Як людина він є носієм природних прав, а як громадянин — суб'єктом прав, що випливають із його громадянства. Водночас громадянин є особою — індивідуальністю і носієм суспільно значущих рис. Крім громадян особливий правовий статус у державі мають іноземні громадяни та особи без громадянства. Поняття «особа» позначає водночас і людину, і громадянина, а також іноземного громадянина та особу без громадянства.

Основними складовими конституційного статусу особи є: принципи конституційного статусу особи; громадянство; конституційні права, свободи та обов'язки; конституційні гарантії прав і свобод; відповідні конституційні норми. Норми конституції щодо конституційного статусу особи конкретизуються в інших джерелах конституційного права — законах, нормативних актах глави держави, уряду, органу судового конституційного контролю, а також; у законодавчих актах інших галузей права — адміністративного, цивільного, кримінального, трудового, сімейного та ін.

В основі конституційних положень про принципи статусу особи, її права і свободи лежить ряд ідей, найважливішими з яких є ідеї природного права і суспільного договору. Як уже зазначалося, сенс ідеї природного права полягає в тому, що колена людина  від народження наділена певними правами, які зумовлені самою її природою і не залежать від волі держави. Держава зв'язана природними правами, зобов'язана визнавати, дотримуватися і гарантувати їх. Згідно з ідеєю суспільного договору держава є результатом свідомої згоди людей, які для захисту свого життя, свободи, приватної власності та інших прав поступаються на користь держави частиною своєї особистої свободи і таким чином переходять від природного до громадянського стану. Юридичною формою суспільного договору є конституція, в якій і закріплюються природні права і свободи. У громадянському стані на додаток до природних прав особа набуває ще прав громадянина, що випливають із її відносин з державою.

Таким чином, права людини — це сукупність природних і невідчужуваних прав, які належать особі від народження і не залежать від її правової належності до конкретної держави (громадянства). Права людини належать особі безпосередньо, держава не може дарувати або відчужувати їх своїми актами і діями. Роль держави щодо прав людини зводиться до забезпечення умов для їх реалізації. Теоретично права людини не залежать від держави, практично вони, як і права громадянина, також: мають позитивний характер (встановлюються державою), оскільки набувають юридичної сили лише тоді, коли порядок їх застосування встановлюється законом. Права людини в конституційній теорії і практиці нерідко ототожнюються з особистими правами. Правами людини є право на життя, право на свободу та особисту недоторканність, право на власність, право на недоторканність житла, право на свободу пересування, вільний вибір місця перебування і проживання та ін. Коли в конституціях йдеться про права людини, то зазвичай використовуються визначення «кожний», «кожна людина», «ніхто», «жодна людина», «усі» або «визнається право», «гарантується свобода» та подібні словосполучення безособового характеру.

Права громадянина — це сукупність прав особи, зумовлених її громадянством, тобто правовою належністю до певної держави. Права громадянина є правами особи як члена політичного співтовариства і пов'язані з актами і діями державних органів. Головне призначення прав громадянина полягає в тому, щоб забезпечити участь особи в державно-політичному житті шляхом надання їй відповідних юридичних можливостей. Тому права громадянина нерідко ототожнюються з політичними правами, до яких, належать, зокрема, виборче право, право на об'єднання, право на звернення та ін. У конституціях права громадянин адресуються саме громадянам за допомогою формулювань на зразок: «громадяни можуть», «громадяни мають право», «громадяни користуються рівним правом», «громадянам гарантується право» тощо.

Співвідношення між; відповідним чином сформульованими правами людини і правами громадянина в конституціях різних держав неоднакове і може бути підставою для висновків щодо співвідношення громадянського суспільства і держави в конкретній країні, характеру наявного в ній політичного режиму. У демократичних державах переважає індивідуалістичний підхід до прав особи, що ґрунтується на принципі пріоритету особи над суспільством і державою. Відповідно, наголос у них робиться на правах людини. У соціалістичних державах переважає колективістський підхід до прав особи, що ґрунтується на принципі пріоритету суспільства і держави, колективу над особою. Наголос у них робиться на політичних, а особливо — соціально-економічних правах, за того, що декларовані політичні права мають формальний характер, а соціально-економічні права розглядаються як певні блага, що надаються особі державою.

 

⇐ Предыдущая17181920212223242526Следующая ⇒

Поделиться: