Принципи конституційно-правового статусу особи

Принципи конституційно-правового статусу особи — це основоположні засади, на яких ґрунтуються громадянство та конституційні права і свободи людини і громадянина. Такими засадами є принципи: рівності; свободи; невідчужуваності прав і свобод; непорушності прав і свобод; невичерпності прав і свобод особи конституційно закріпленими правами і свободами людини і громадянина; гарантування конституційно закріплених прав і свобод. Ці принципи є певними узагальненнями, сформульованими в процесі теоретичного осмислення суспільно-політичного розвитку, виступають складовою політико-правової теорії і у тій чи тій формі закріплюються в конституціях.

Принцип рівності у політико-правовій теорії означає визнання того, що всі люди від природи є рівними у правах. Свобода особи у широкому значенні — це можливість діяти на власний розсуд. У такому значенні свобода особи є основоположним філософським принципом, що реалізується через увесь комплекс конституційно-правових норм. Свобода як принцип конституційного статусу особи — це суб'єктивна можливість людини і громадянина здійснювати чи не здійснювати певні дії. Згідно з  конституційно-правовими теоріями свободи всі люди є вільними від народження, право на свободу є природним правом людини.

Саме у такому значенні принципи рівності і свободи уперше були сформульовані у Декларації прав людини і громадянина 1789 року: «Люди народжуються і залишаються вільними і рівними в правах» (ст. 1), відтворені у Загальній декларації прав людини 1948 року: «Усі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні ставитися одне до одного у дусі братерства» (ст. 1) і Конституції України: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах» (ч. 1 ст. 21).

На практиці принцип рівності, незалежно від форми його закріплення в конституції, виступає як принцип рівності прав громадян і означає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. У такому значенні принцип рівності закріплено в Конституції України: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом» (ч. 1 ст. 24). Принцип рівності передбачає відсутність закріплених у праві дискримінації, привілеїв чи обмежень за будь-якими ознаками: «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками» (ч. 2 ст. 24).

Принцип рівності не має абсолютного характеру. Відмінності у правах можуть зумовлюватися об'єктивно і не мати дискримінаційного характеру (наприклад, вікові обмеження виборчого права). Певні переваги надаються дітям, молоді, жінкам, пенсіонерам. Певні переваги і пільги можуть надаватися національним меншинам з метою забезпечення їх виживання і збереження самобутності.

Свобода особи також не може бути абсолютною, вона полягає у можливості робити тільки те, що не завдає шкоди іншим людям, і обмежується свободою інших людей. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей. Межі свободи визначаються законом, який є мірою свободи особи. «Свобода, — наголошував Ш.-Л. Монтеск'є, — є право робити все, що дозволено законами. Якби громадянин міг робити те, що цими законами забороняється, то у нього не було б свободи, так як те не саме могли б робити й інші громадяни».

Закріплений у Конституції України принцип свободи деталізується у конституційно закріплених правах і свободах. Водночас Конституція встановлює і деякі обмеження прав і свобод — вони не повинні використовуватися на шкоду іншим людям і пов'язуються з покладенням на особу певних обов'язків перед суспільством (обов'язок є обмеженням свободи): «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості» (ст. 23). Привертає увагу правова некоректність закінчення формулювання цієї статті. За його логікою виходить, що людина не має обов'язків перед тим суспільством, в якому не забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. Оскільки суспільство як таке, що забезпечує чи не забезпечує вільний і всебічний розвиток її особистості, довільно оцінює сама людина, то виходить, що вона й вирішує, має чи не має обов'язки перед суспільством, тобто, чи зобов'язана додержуватися законів, сплачувати податки, відбувати військову службу тощо.

Конституційно закріплені права і свободи обмежуються за умов надзвичайного або воєнного стану, про що мова йтиме нижче.

Принцип невідчужуваності прав і свобод означає, що конституційно закріплені права і свободи людини і громадянина не можуть бути відчужені на чию б то не було користь. Невідчужуваність прав і свобод випливає з їх природи. Права людини належать особі від народження і не залежать від її належності до конкретної держави. Права громадянина також не є дарунком держави, а виступають як результат домовленості людей про умови співіснування, формою якої є конституція. Завдання держави щодо забезпечення прав і свобод полягає у їх визнанні і гарантуванні, створенні сприятливих умов для їх реалізації.

Конституційний принцип непорушності прав і свобод означає, що закріплені в конституції права і свободи людини і громадянина охороняються законом від посягань на них як з боку інших осіб, так і з боку держави. Права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені законом тільки тією мірою, якою це необхідно для захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни і національної безпеки. Принципи невідчужуваності та непорушності прав і свобод закріплено частиною 2 статті 21 Конституції України: «Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними».

Принцип невичерпності прав і свобод особи конституційно закріпленими правами і свободами людини і громадянина означає, що перелік конституційно закріплених прав і свобод людини і громадянина не є вичерпним, особа є носієм також інших загальновизнаних прав і свобод, не передбачених конституцією. Не повинні видаватися закони, що скасовують або обмежують конституційні права і свободи. Цей принцип закріплено в статті 22 Конституції України: «Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними» (ч. 1); «При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод» (ч. 2). На нашу думку, в частині 2 цієї статті маються на увазі не всі наявні («існуючі»), а лише конституційні, тобто закріплені Конституцією, права і свободи. Використання тут слова «існуючі», а не «конституційні», крім усього іншого, дає підстави деяким верствам населення України претендувати на збереження після прийняття нової Конституції України встановлених для них ще за радянських часів різноманітних пільг і привілеїв, що суперечить конституційному принципу рівності громадян перед законом.

Принцип гарантування конституційних прав і свобод передбачає, що держава цілеспрямовано створює умови для реального здійснення в країні конституційно проголошених прав і свобод людини і громадянина, а також, що права і свободи не можуть бути скасовані. Він закріплений у загальному вигляді частиною 2 статті 22 Конституції України: «Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані» і конкретизований у статтях 55-63 Конституції, де йдеться про конституційно-процесуальні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина.

 

⇐ Предыдущая18192021222324252627Следующая ⇒

Поделиться: