Способи визначення конституційно – правового статусу особи

 

Конституційне закріплення прав і свобод особи в різних країнах має свої особливості. У більшості конституцій є спеціальні розділи про права і свободи, які зазвичай розміщуються після першого розділу про загальні засади (основні принципи, основи конституційного ладу тощо) і передують розділам про вищі органи держави, а в деяких конституціях є першими розділами. У новітніх конституціях розділи про права і свободи зазвичай є найбільшими за кількістю статей. Розділ «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» є другим за порядковим номером і найбільшим за кількістю статей (статті 21-68) в Конституції України.

Багатоманітність форм конституційного закріплення прав і свобод людини і громадянина може бути зведена до двох основних способів визначення обсягу прав і свобод — позитивного і негативного. За позитивного способу, який називається також дозвільним , конституції та інші джерела конституційного права встановлюють, що особа (людина або громадянин) може робити, тобто, що їй дозволяється, в економічній, соціальній, політичній і духовній сферах та які особисті права вона має. За негативно го способу, який називається також заборонним , норми конституційного права встановлюють лише те, що особа не може робити, тобто, що їй забороняється. В абсолютній більшості країн світу використовується позитивний спосіб визначення обсягу прав і свобод — у конституціях у тій чи тій формі закріплюються всі основні права і свободи людини і громадянина. Негативний спосіб тією чи тією мірою використовується в країнах, де немає писаних конституцій і, відповідно, систематизованого визначення прав і свобод людини і громадянина. Так, у Великій Британії немає акта конституційної значущості, який би визначав основи правового статусу особи, права і свободи людини і громадянина в ній передбачаються з тими обмеженнями, які встановлені звичайними законами і судовими прецедентами. За межами встановлених законами і судами заборон перебуває сфера реалізації прав і свобод, в якій дії особи є законними. Іншими словами, негативний спосіб визначення обсягу прав і свобод особи ґрунтується на принципі: «Все, що не заборонено, — дозволено».

Конституція України містить докладний перелік прав і свобод людини і громадянина. Це означає, що в ній використано дозвільний спосіб визначення обсягу прав і свобод. Однак зроблено це із двома суттєвими застереженнями. Перше полягає у встановленні того, що права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією, не є вичерпними (ч. 1 ст. 22), тобто у визнанні за особою також; таких прав і свобод, яких немає у конституційному переліку. Друге застереження є гарантією реалізації прав і свобод і полягає у забороні покладення на особу не передбачених законодавством обов'язків: «Правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством» (ч. 1 ст. 19).

 

Конституційно-правовий інститут громадянства України

Поняття громадянства

Обсяг прав і свобод, якими особа може користуватись у конкретній державі, перебуває у прямій залежності від наявності чи відсутності у неї громадянства даної держави. Громадянство відоме ще за часів рабовласництва, коли громадянами, наприклад, у Стародавньому Римі, визнавалися тільки вільні люди. В епоху феодалізму переважав інститут підданства, який означав не тільки підвладність особи державі, персоніфікованій у монархові, а й її феодальну залежність від останнього. Сучасне розуміння громадянства історично пов'язане з Великою французькою революцією XVIII ст., яка проголосила усіх людей вільними і рівними в правах. Політико-правова концепція вільного громадянина замінила концепцію підданства і слугувала обґрунтуванню необхідності ліквідації феодального ладу й утвердження капіталістичних суспільних відносин. У наші дні поняття підданства використовується тільки у державно-політичній практиці деяких країн із монархічною формою правління, причому в демократичних державах — як рівнозначне поняттю громадянства.

Згідно з ідеєю громадянства вільні і рівні в правах люди не перебувають у феодальній залежності від держави, а є її партнерами. Держава і громадяни зв'язані взаємними зобов'язаннями. Відповідно, громадянство — це стійкий правовий зв'язок між особою і державою, який дістає вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Громадянство є засобом інституціоналізації принципів взаємовідносин держави та особи й основою правового становища особи в державі. Наявність громадянства надає особі можливість повною мірою реалізувати свої різноманітні права та свободи і водночас вимагає виконання нею обов'язків щодо держави. Держава визнає і гарантує права та свободи особи — громадянина, заступається за нього за кордоном. Громадянин, зі свого боку, безумовно дотримується законів і приписів держави, виконує покладені на нього обов'язки. Право на громадянство, а також право на його зміну визнаються невідчужуваними правами людини. Сукупність прав, свобод та обов'язків громадянина становить його політико-правовий статус, який відрізняє громадянина від іноземців та осіб без громадянства.

Стійкість правового зв'язку між: громадянином і державою існує у просторі і в часі. У просторі вона виявляється передусім у тому, що стан громадянства зберігається за особою під час перебування її не тільки на території держави, а й за кордоном. Стійкість громадянства у часі виявляється в його неперервності — громадянство є неперервним з моменту набуття і до моменту припинення.

Основні принципи громадянства зазвичай закріплюються в конституціях, докладне його регулювання здійснюється законами про громадянство, які встановлюють порядок набуття, зміни і припинення громадянства. Національне законодавство про громадянство узгоджується з відповідними міжнародно-правовими договорами держави.

Найважливіші принципи громадянства України закріплено Конституцією України. Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь з; вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року (з наступними змінами). Громадянство України закон визначає як «правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках» (ст. 1).

 

⇐ Предыдущая19202122232425262728Следующая ⇒

Поделиться: