Набуття громадянства України

 

Набуття громадянства України має низку особливостей, пов'язаних з її становленням як незалежної держави. Громадянство України (Української РСР) було проголошено Декларацією про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року: «Українська РСР має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства СРСР» (р. IV). Після схвалення 24 серпня 1991 року Акта проголошення незалежності України 12 вересня 1991 року було прийнято Закон України «Про правонаступництво України», стаття 9 якого встановила, що «Всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України, є громадянами України» (ч. 1). Прийнятий 8 жовтня 1991 року Закон України «Про громадянство України», який набрав чинності 13 листопада 1991 року, встановив належність до громадянства України, у подальшому підтверджену законами України «Про громадянство України» від 16 квітня 1997 року і від 18 січня 2001 року. Згідно зі статтею 3 «Належність до громадянства України» чинного закону громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи,... які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів.

За звичайних умов громадянство набувається одним із двох основних способів — в порядку філіації і шляхом натуралізації. Філіація (від лат. filius — син) — це набуття громадянства за народженням. Вона пов'язана з моментом народження і відбувається незалежно від волі особи на основі принципів «права крові» або «права грунту». Згідно з принципом «права крові» (лат. jus sangvinis ) дитина набуває громадянство тієї держави, громадянами якої є її батьки, незалежно від місця народження. Згідно з принципом «права грунту» (лат. jus soli ) дитина набуває громадянство держави, на території якої вона народилася, незалежно від громадянства батьків, У законодавстві сучасних держав поєднуються обидва принципи набуття громадянства за народженням з переважанням одного з них, у більшості держав — принципу «права крові».

Натуралізація — це набуття громадянства за волевиявленням особи. Якщо набуття громадянства за народженням відбувається незалежно від волі особи, то натуралізація відбувається на її прохання або за її згодою. Змістовно вона полягає у наданні уповноваженим державним органом (главою держави, міністерством юстиції, міністерством внутрішніх справ, судом) громадянства даної держави громадянину іншої держави або особі без громадянства. Надання натуралізованого громадянства зазвичай здійснюється в індивідуальному порядку і супроводжується, зокрема, такими умовами: постійне проживання особи на законних підставах протягом певного часу (найчастіше — п'яти років) на території тієї держави, на громадянство якої вона претендує (укорінення); вихід із попереднього громадянства або його втрата; наявність постійного місця проживання (доміцилій); володіння державною мовою; наявність законних джерел існування та ін.

Відповідність встановленим умовам сама по собі не є гарантією набуття громадянства. Набуття громадянства шляхом натуралізації не визнається суб'єктивним правом людини. Суб'єктивному праву завжди відповідає чийсь обов'язок. Обов'язку щодо натуралізації держава не має. Це означає, що особа може претендувати на набуття громадянства в порядку натуралізації, але держава не зобов'язана надавати його. За деякими винятками (усиновлення, встановлення опіки, визнання батьківства, іноді — одруження; набуття громадянства у таких випадках називається натуралізацією за законом) законодавство не визнає за особою права на натуралізацію, вона є дозвільною за своїм характером процедурою.

Порядок натуралізації може бути спрощений для осіб: у набутті громадянства якими заінтересована сама держава (наприклад, великими підприємцями, видатними вченими, спортсменами, фахівцями певних спеціальностей тощо); одружених з громадянами даної держави; народжених від колишніх громадян даної держави; усиновлених громадянами даної держави; корінної в даній державі національності та деяких інших. Спрощеними різновидами натуралізації є: оптація — вибір громадянства; трансферт — зміна громадянства у зв'язку з переходом території від однієї держави до іншої; реінтеграція — поновлення в громадянстві колишніх громадян даної держави; реєстрація — надання громадянства особі, яка має на нього право.

Згідно зі статтею 6 «Підстави набуття громадянства України» Закону України «Про громадянство України» громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Закон встановив, що набуття громадянства України за народженням відбувається за принципом «права крові»: «Особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України» (ч. 1 ст. 7), передбачив різні випадки набуття громадянства України за народженням за принципом «права ґрунту» (ч. 2, 4-7 ст. 7) і визначив, що «Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження» (ч. 8 ст. 7).

Набуття громадянства України за територіальним походженням пов'язується з народженням чи постійним проживанням особи або її рідних на території, яка є територією України (ст. 8).

Стаття 9 «Прийняття до громадянства України» закону визначає можливість та умови натуралізації (термін «натуралізація» у законі не використовується): «Іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України» (ч. 1). Умовами прийняття до громадянства України є: 1) визнання і дотримання Конституції України та законів України; 2) подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців); 3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років; 4) отримання дозволу на імміграцію; 5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування; 6) наявність законних джерел існування. Положення, передбачені пунктами 3-6, не поширюються на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і на осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України.

До громадянства України не приймається особа, яка: 1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид; 2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості); 3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.

 

⇐ Предыдущая20212223242526272829Следующая ⇒

Поделиться: