Правовий статус іноземців в Україні

Поняттям «іноземець» можуть позначатися іноземний громадянин та особа без громадянства або тільки іноземний громадянин. Конституція України розмежовує поняття «іноземець» та «особа без громадянства», відносячи до іноземців тільки іноземних громадян (ст. 26). Згідно із Законом України «Про громадянство України» іноземець — «особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав», особа без громадянства — «особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином» (ст. 1).

Правовий статус іноземних громадян (іноземців) визначається національним законодавством держави перебування та укладеними нею міжнародними договорами. Національне законодавство зазвичай розрізняє кілька категорій іноземних громадян: громадянин, який постійно проживає на території держави; громадянин, який тимчасово перебуває в державі; громадянин, який має дипломатичний імунітет; біженець. Правовий статус кожної з цих категорій має свої особливості.

Є кілька видів правового статусу іноземних громадян: національний режим, режим найбільшого сприяння і спеціальний режим. Національний режим встановлюється законодавством майже всіх демократичних держав і означає надання іноземному громадянину державою перебування таких само прав, якими користуються її власні громадяни. Це означає, що статус іноземного громадянина, який на законних підставах прибув до країни і постійно в ній проживає, мало чим відрізняється від статусу звичайного громадянина. Він користується у повному обсязі особистими і соціально-економічними правами, зокрема, має право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту своїх особистих, майнових та інших прав, може вільно пересуватися по країні, влаштовуватися на роботу, має право на житло, володіння майном тощо. Іноді встановлюються обмеження на придбання іноземними громадянами деяких об'єктів власності, наприклад, землі.

Однак політичні права і свободи іноземних громадян обмежуються: вони не мають виборчих прав, не можуть брати участь у референдумі, бути членами політичних партій, не мають доступу до державної служби, не можуть займатися певними видами трудової діяльності (наприклад, бути нотаріусом) тощо. Є також обмеження щодо обов'язків іноземних громадян. Зокрема, вони не підлягають призову на військову службу.

Правовий статус осіб без громадянства зазвичай є таким самим, як і статус іноземних громадян, за винятком випадків, обумовлених стосовно іноземних громадян міжнародними договорами держави.

Режим найбільшого сприяння означає надання громадянам держави, договір з якою передбачає цей режим, прав, не менших тих, що мають громадяни будь-якої третьої держави. Режим найбільшого сприяння наближається до національного режиму. Спеціальний режим означає поширення на громадян певних держав особливих пільг чи обмежень. Такий режим встановлюється багатосторонніми регіональними і двосторонніми договорами, що передбачають, наприклад, спрощений порядок перетину державного кордону, безвізовий в'їзд тощо. Особливим видом правового статусу іноземних громадян є дипломатичний режим, що передбачає, зокрема, звільнення осіб, наділених дипломатичним імунітетом, від відповідальності за законами держави перебування. Іноземні громадяни, які прибули до країни нелегально, жодними правами в ній не наділяються.

Конституція України встановила національний правовий режим для іноземних громадян та осіб без громадянства, за того, що термін «національний режим» у ній не використовується: «Іноземці та особи без громадянства^ що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України» (ч. 1 ст. 26). Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Докладно правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні визначається законами України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 року, «Про імміграцію» від 7 серпня 2001 року, «Про біженців» від 21 червня 2001 року.

З інститутом громадянства пов'язані інститути екстрадиції і політичного притулку. Екстрадиція (лат. ех traditio, від ех — префікс, що означає відокремлення, позбавлення, і tradit іо — передача) — це видача однією державою іншій державі особи, яка обвинувачується у скоєнні або засуджена за скоєння злочину. Формальною підставою екстрадиції є порушення особою законів, що діють у державі. Законодавство переважної більшості держав беззастережно забороняє видачу своїх громадян іноземній державі: держава сама судить своїх громадян за злочини проти іншої держави чи її громадян. Відповідна заборона є в Конституції України: «Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі» (ч. 2 ст. 25).

Видача іноземних громадян та осіб без громадянства допускається зазвичай тільки у випадках, передбачених договором між державами. Рішення про екстрадицію, як правило, ухвалює суд. Відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права не допускається екстрадиція у ті держави, де виданій особі загрожують смертна кара або застосування катувань. Не допускається зазвичай і екстрадиція особи, яка переслідується за політичне правопорушення, а також; за правопорушення, що передбачене військовим правом і не є правопорушенням за звичайним кримінальним правом.

Політичний притулок — це перебування іноземного громадянина або особи без громадянства невизначено тривалий час на території даної держави через те, що у себе на батьківщині або в інших державах еони зазнають переслідувань з політичних, релігійних, наукових чи інших подібних причин . Право особи на політичний притулок визнається у міжнародному праві. У національному законодавстві інститут політичного притулку закріплюється передусім як можливість користуватися правом політичного притулку, яку конституції і закони сучасних демократичних держав надають іноземним громадянам та особам без громадянства. Національне законодавство не визнає право політичного притулку суб'єктивним правом особи, надання притулку є дозвільною за своїм характером процедурою. Можливість надання іноземцям та особам без громадянства притулку в Україні передбачена частиною 2 статті 26 Конституції України: «Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом».

Підстави надання політичного притулку встановлюються законодавством. Актом надання політичного притулку держава бере на себе зобов'язання не видавати дану особу державі, від переслідувань якої вона шукала захисту, а також не допускати, щоб така особа здійснювала з її території будь-які насильницькі дії проти держави, яку вона залишила. Політичний притулок не повинен надаватися особам, які вчинили загально кримінальні або воєнні злочини чи злочини проти миру і людяності. Надання політичного притулку не тягне за собою автоматичного набуття громадянства. Дозвіл на постійне проживання, що надається іноземному громадянину або особі без громадянства, не означає надання політичного притулку.

3. Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні

⇐ Предыдущая22232425262728293031Следующая ⇒

Поделиться: