Міжнародно – правові гарантії конституційних прав і свобод

Крім національних гарантій конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні діють також міжнародно-правові гарантії , якими і є норми відповідних міжнародних договорів, до яких приєдналася Україна, а також визнані нею міжнародні акти ненормативного характеру — декларації, хартії тощо.

Першим міжнародним актом з прав людини є Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. У декларації вперше в історії міжнародних відносин проголошено коло основних громадянських, політичних, соціально-економічних, соціальних і культурних прав і свобод людини. Декларація ратифікована більшістю держав світу. Вона не є міжнародним договором і не має обов'язкової юридичної сили. Але вона має велике морально-політичне значення, як така, що успадкувала гуманістичні ідеї Декларації прав людини і громадянина 1789 року, проголосила права і свободи людини найвищою соціальною цінністю, рівність прав і свобод людей незалежно від раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового або іншого стану. Декларація стала програмою співробітництва держав у сфері захисту прав людини, сприяла прийняттю важливих відповідних міжнародно-правових документів, її положення покладено в основу законодавства з прав людини і громадянина багатьох держав, у тому числі України.

Положення Загальної декларації прав людини розвинуті в прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (1966), Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права (1966), Конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації щодо жінок (1979), Конвенції про права дитини (1989). Крім загальних діють також регіональні акти з прав людини, до яких, зокрема, належать: Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950), Європейська соціальна хартія (1961), прийняті державами-членами Ради Європи, Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі (1975), Паризька хартія для нової Європи (1990).

Зазначені пакти і конвенції є міжнародними договорами і мають обов'язкову юридичну силу для держав-учасниць, у тому числі для України, яка до них приєдналася. Як уже зазначалося, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, Конституція України визнає частиною національного законодавства України (ч. 1 ст. 9).

Відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 21 січня 1959 року було утворено міжнародний орган судового захисту прав людини — Європейський Суд з прав людини . Метою утворення суду є забезпечення поваги обов'язків, що випливають із конвенції для держав-учасниць, які зробили спеціальні заяви про визнання обов'язкової юрисдикції Європейського Суду з прав людини з усіх питань, що стосуються тлумачення і застосування конвенції.

Європейський Суд з прав людини складається із сорока суддів — по одному від кожної держави — члена Ради Європи і працює на постійній основі. Компетенція суду поширюється на справи, що стосуються тлумачення і застосування конвенції і передані на його розгляд від держав-учасниць конвенції. Суд розглядає лише  ті справи, в яких обвинувачуваною стороною є держава, а не особа чи група людей. Необхідна умова розгляду справи — використання скаржником усіх національних засобів захисту, доступних у країні, та подання позову протягом шести місяців після винесення остаточного рішення. Не приймаються до розгляду позови, що не стосуються положень конвенції, а також анонімні, ідентичні раніше розглянутим або досліджені іншими міжнародними органами охорони прав людини скарги. Європейський Суд з прав людини не змінює рішення національного суду, а постановляє нове.

Позов до суду подається мовою оригіналу. До нього обов'язково додаються рішення всіх судових інстанцій. Зареєструвавши позов, суд надсилає запит про викладені у ньому факти до уряду відповідної держави, який має відповісти протягом місяця. Залежно від відповіді справу або владнують за взаємною домовленістю сторін, або передають на подальший розгляд до суду. Термін розгляду справи становить у середньому три-п'ять років. Якщо за результатами розгляду Європейський Суд з прав людини заявить, що ухвалені національною владою рішення або вжиті нею заходи повністю або частково суперечать обов'язкам, що випливають для даної держави із Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, а внутрішнє право не може належним чином усунути наслідки ухваленого рішення чи вжитих заходів, то він задовольняє позов. Рішення суду є остаточним і оскарженню не підлягає. Воно передається Комітету Міністрів Ради Європи, який контролює його виконання. Місцезнаходження Європейського Суду з прав людини — м. Страсбург (Франція).

Як уже зазначалось, Конституція України визнає за особою право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є людина (ч. 4 ст. 55). Європейський Суд з прав людини є однією з таких міжнародних судових установ. Звертатися до нього особа може лише після використання всіх засобів правового захисту в Україні, що означає — після розгляду справи Верховним Судом України. Несудовими міжнародними органами щодо захисту прав і свобод є, наприклад, Комітет з прав людини ООН, Центр з прав людини Економічної і соціальної ради ООН та ін.

За наявності численних і багатоманітних засобів охорони і захисту конституційних прав і свобод особи їх реалізація є проблематичною навіть у найдемократичніших державах. До Європейського Суду з прав людини надходять тисячі скарг від громадян тих держав, де, здавалося б, права і свободи людини і громадянина забезпечуються найповніше, — Великої Британії, Франції, Італії, тоді як реально він може розглянути і вирішити незначну кількість судових справ. Сотні справ до суду надійшли вже від громадян незалежної України, яка приєдналася до Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод і тим самим визнала юрисдикцію Європейського Суду з прав людини 1997 року. Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського Суду з прав людини у справах проти України регулює Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року.

Конституційно проголошені права і свободи людини і громадянина — це не раз і назавжди досягнутий стан, а орієнтир для особи і держави у їх взаємовідносинах, той ідеал, до якого вони повинні взаємно прагнути, усвідомлюючи, що саме по собі конституційне декларування прав і свобод не є їх гарантією, а боротьба за реалізацію прав і свобод ніколи не припиняється. Не менш важливою, ніж; конституційні норми, гарантією прав і свобод людини і громадянина є громадянська політична культура суспільства, яка передбачає, зокрема, наявність у громадянина почуття власної самодостатності, громадянської гідності у відносинах з державою.

Законодавчі акти та рекомендована література

1. Абашидзе А. X. Защита прав меньшинств по международномуи внутригосударственному праву. — М., 1996.

2. Бойцова В. В . Служба защиты прав человека и гражданина. Мировой опыт. — М., 1996.

3. Боярс Ю. Р . Вопросы гражданства в международном праве. —М., 1986.

4. Глухарева Л. И . Права человека в современном мире(социально-философские основы и государственно-правовое регулирование). — М., 2003.

5. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л . Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика. — М., 1998.

6. Дженис М., Кзй Е, Брздли Э. Европейское право в областиправ человека. Практика и комментарии. — М., 1997.

7. Довідник з прав людини. — К., 1995.

8. Европейская . конвенция о защите прав человека и основних свобод. Принята 4 ноября 1950 г. (Извлечение) // Права человека: Сборник международных документов. — М., 1998.

9. Европейская социальная хартия. Принята 18 октября 1961 г.// Права человека: Сборник универсальных и региональньїхмеждународньїх документов / Сост. Л. Н. Шестаков. — М., 1990.

10. Загальна декларація прав людини. Прийнята 10 грудня 1948 р.// Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упорядник Ю. К. Качуренко. — 2-е вид. — К., 1992.

11. Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 року //Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1991. — № 20. ст. 249.

12. Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 року// Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1991. — № 14. ст. 168.

13. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації»від 23 квітня 1991 року//Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. - № 25. - ст. 283.

14. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. - № 41. - ст. 546.

15. Закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. — 1991. —№46. — ст. 617.

16. Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» від12 грудня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. —1992. - № 15. - ст. 188.

17. Закон України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992року // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 34. ст. 504.

18. Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»від21 січня 1994 року //Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 18. - ст. 101.

19. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 року // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 23. - ст. 162.

20. Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996року // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 47. ст. 256.

21. Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 20. - ст. 99.

22. Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 34. - ст. 227.

23. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 45. — ст. 397.

24. Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001року // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 13. ст. 65.

25. Закон України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня2001 року // Відомості Верховної Ради України. — 2001. —№23.-ст. 118.

26. Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 року //Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 47. — ст. 250.

27. Закон України «Про імміграцію» від 7 серпня 2001 року //Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 41. — ст. 197.

28. Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року //Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 15. — ст. 232.

29. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006року // Відомості Верховної Ради України, — 2006. — № ЗО.— ст. 260.

30. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу»» від4 квітня 2006 року // Відомості Верховної Ради України. —2006. - № 38. - ст. 324.

31. Колодій А. М., Олійник А. Ю . Права людини і громадянина в Україні: Навчальний посібник. — К., 2004.

32. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок// Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упорядник Ю. К. Качуренко. — 2-е вид. — К., 1992.

33. Конвенція про права дитини //Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упорядник Ю. К. Качуренко. - 2-е вид. - К., 1992.

34. Крегул Ю.І., Ладиченко В. В ., Орленко В.І. Права і свободи людини: Навчальний посібник. — К., 2004.

35. Международная защита прав и свобод человека: Сборник документов. — М., 1990.

36. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Прийнятий 16 грудня 1966 р. // Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / УпорядникЮ. К. Качуренко. — 2-е вид. — X., 1992.

37. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.Прийнятий 16 грудня 1966р.// Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи /Упорядник Ю. К. Качуренко. — 2-е вид. — К, 1992.

38. Погорілко В. Ф., Головченко В. В., Сірий М.І . Права та свободилюдини і громадянина в Україні. — К., 1997.

39. Права человека: итоги века, тенденции, перспективы / Подобщ. ред. Е. А. Лукашевой. — М., 2002.

40. Рабинович П. М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина: Навчальний посібник. — К., 2004.

41. Трошкин Ю. В . Права человека: Нарушения и защита прав человека и прессы. — М., 1997.

42. Хаманева Н. Ю . Уполномоченный по правам человека — защитник прав граждан. — М., 1998.

 

⇐ Предыдущая28293031323334353637Следующая ⇒

Поделиться: