Виборче право і виборчі системи

Проведення виборів регулюється виборчим правом, яке є однією з основних підгалузей галузі конституційного права. Виборче право в об’єктивному сенсі — це система юридичних норм, що регулюють порядок формування виборних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. В Україні основними джерелами виборчого права є Конституція України, закони України «Про внесення змін до Закону України «Про вибори Президента України»» від 18 березня 2004 року, «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 року, «Про внесення змін до Закону України «Про вибори народних депутатів України»» від 7 липня 2005 року (з наступними змінами), «Про Центральну виборчу комісію» від ЗО червня 2004 року. Норми виборчого права, що містяться у цих джерелах, встановлюють: основні принципи виборчого права; вимоги до виборців і кандидатів; порядок організації і діяльності органів з проведення виборів, утворення виборчих округів; суб'єктів виборчого процесу та їх статус; порядок передвиборної агітації і голосування; порядок визначення результатів виборів; порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що стосуються процесу виборів.

Виборче право у суб'єктивному сенсі — це право громадянина обирати і обиратися до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, брати участь у референдумах. Складовими виборчого права є активне виборче право — право обирати і пасивне виборче право — право обиратися. Зазвичай пасивне виборче право визначається як право бути обраним, що не зовсім коректно. Право бути обраним і право обиратися — не одне й те саме. Праву бути обраним повинен відповідати чийсь обов'язок обирати, тоді як такого обов'язку ніхто не має. Відповідно, немає і права бути обраним, а є тільки право обиратися, тобто бути кандидатом на виборах до представницького органу чи на виборну посаду.

Встановлюючи виборче право, конституції закріплюють його основні принципи, додержання яких на виборах є необхідною умовою справжнього народного волевиявлення. Зазвичай виокремлюються чотири основні принципи виборчого права: загальні, рівні, прямі вибори, таємне голосування. Іноді до них додається принцип вільних виборів. У Конституції України закріплено п'ять принципів виборчого права: «Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення» (ст. 71).

Принцип вільних виборів означає, що виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця забороняється. Іноді під вільними виборами розуміється також добровільність участі у виборах, яка означає, що громадянин сам вирішує, чи брати йому участь у голосуванні. В Україні участь громадян у виборах є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах. Принципу добровільності участі у виборах суперечить встановлений у деяких країнах юридичний обов'язок громадянина брати участь у голосуванні, невиконання якого передбачає можливість застосування до нього санкцій — від публічного осуду до адміністративного арешту.

Принцип загального виборчого права означає, що виборче право (активне і пасивне) визнається за всіма повнолітніми і психічно здоровими (дієздатними) громадянами. У такому значенні він закріплений у Конституції України: «Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких Визнано судом недієздатними» (ст. 70). Будь-які прямі чи непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняються. За наявності таких заборон виборче право водночас обмежується низкою виборчих цензів або кваліфікацій. На місцевих виборах, наприклад, активним виборчим правом користуються тільки громадян, які постійно проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Обмеження пасивного виборчого права є значнішими, ніж активного виборчого права. Окрім більш високих вимог до віку кандидата, можуть встановлюватися також вимоги щодо часу його неперервного постійного проживання в країні (ценз осілості), знання державної мови (мовний ценз).

Принцип рівного виборчого права означає, що громадяни беруть участь у виборах на рівних засадах. Кожний виборець на виборах має один голос, який він може використати у день голосування тільки на одній виборчій дільниці. Усі кандидати і партії (блоки) — суб'єкти виборчого процесу мають рівні права і можливості брати участь у виборах, що за виборчим законодавством України забезпечується: забороною привілеїв чи обмежень кандидатів за будь-якими ознаками; забороною втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування у виборчий процес; рівним та неупередженим ставленням органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб до кандидатів, партій (блоків) — суб'єктів виборчого процесу; забороною використання кандидатом, партією (блоком) — суб'єктом виборчого процесу під час фінансування передвиборної агітації інших коштів, крім коштів виборчого фонду кандидата, партії (блоку) та коштів державного бюджету, виділених на забезпечення ведення передвиборної агітації; рівним та неупередженим ставленням засобів масової інформації до кандидатів, партій (блоків) — суб'єктів виборчого процесу.

Принцип прямого виборчого права означає, що громадяни обирають депутатів чи посадових осіб безпосередньо шляхом голосування за кандидатів у депутати чи на виборну посаду. Він передбачає особисте голосування — кожний виборець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється.

Принцип таємного голосування полягає у забороні зовнішнього спостереження і контролю за волевиявленням виборця. Таємне голосування передбачає, зокрема, що виборець особисто заповнює виборчий бюлетень в ізольованому приміщенні (виборчій кабіні) та особисто опускає його до виборчої скриньки. Присутність у виборчій кабіні будь-кого, крім особи, яка голосує, забороняється законом. Виборці, які з поважних причин (неписьменності чи інвалідності) не в змозі самостійно здійснювати голосування, можуть звертатися по допомогу до інших осіб, у тому числі членів виборчих комісій. Членам виборчих комісій, іншим особам забороняється вчиняти будь-які дії чи розголошувати відомості, які дають можливість встановити зміст волевиявлення виборця.

Порядок організації підготовки і проведення виборів, значною мірою — їх результати залежать від того, якою є виборча система. Виборча система — це встановлений законодавством спосіб голосування, визначення його результатів і розподілу депутатських мандатів. Є багато різновидів виборчих систем, які можуть бути зведені до трьох основних типів: мажоритарна, пропорційна і змішана виборчі системи.

За мажоритарної виборчої системи (від фр. majorite — більшість) виборці голосують за окремих кандидатів, а обраними вважаються ті з них, які отримали більшість голосів. Ця більшість може бути абсолютною, відносною або кваліфікованою, залежно від чого розрізняють мажоритарні виборчі системи абсолютної, відносної і кваліфікованої більшості. Вибори до представницьких органів влади зазвичай відбуваються в одномандатних виборчих округах, у кожному з яких обирається один депутат.

За мажоритарної виборчої системи абсолютної більшос ті обраним вважається той кандидат, який отримав у виборчому окрузі абсолютну більшість голосів виборців, тобто щонайменше п'ятдесят відсотків плюс один голос. В одних випадках така більшість визначається від числа громадян, внесених до списків виборців, в інших — від числа тих громадян, які взяли участь у голосуванні. Якщо жоден кандидат не набирає абсолютної більшості голосів, що буває найчастіше, то проводиться другий тур виборів, у якому беруть участь тільки ті два кандидати, що набрали у першому турі найбільшу кількість голосів. У другому турі обраним вважається той кандидат, який набрав відносну більшість голосів, тобто більше, ніж його суперник. Іноді для обрання у другому турі потрібна не відносна, а абсолютна більшість голосів. За мажоритарною системою абсолютної більшості зазвичай обирається президент у президентській і змішаній республіках, рідко — депутати представницьких органів влади. В Україні за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості обирається Президент України.

За мажоритарної виборчої системи відносної більшості обраним вважається той кандидат, який отримав у виборчому окрузі відносну більшість голосів виборців, тобто більше, ніж решта кандидатів, кожен окремо. Ця система не передбачає проведення другого туру виборів. Найчастіше вона використовується для обрання депутатів представницьких органів влади, рідко — для обрання президента країни. В Україні за мажоритарною виборчою системою відносної більшості обираються депутати сільських, селищних, міських рад, сільські, селищні, міські голови.

За мажоритарної виборчої системи кваліфікованої більшості для перемоги потрібно отримати не менше заздалегідь встановленої законом частки голосів, яка може становити, наприклад, тридцять або сорок відсотків, але зазвичай перевищує половину і становить ²/₃, ³/₅, ³/₄ тощо всіх голосів. Залежно від того, якою є встановлена законом більшість, розрізняють абсолютну (понад половину) і відносну (менше половини) кваліфіковану більшість. Якщо у першому турі жоден із кандидатів не набрав кваліфікованої більшості голосів, то проводиться другий тур виборів, у якому вимоги до більшості можуть знижуватися. Іноді передбачається можливість проведення більше двох турів виборів. Така система застосовується зазвичай для обрання парламентом президента у парламентарній республіці. В Україні мажоритарна виборча система кваліфікованої більшості не застосовується.

Із трьох різновидів мажоритарної виборчої системи на виборах до представницьких органів влади найчастіше застосовується мажоритарна система відносної більшості.

За пропорційної виборчої системи, або системи пропорцій ного представництва, виборці голосують за списки кандидатів у депутати від політичних партій, а депутатські мандати у представницькому органі влади отримуються партіями пропорційно до кількості поданих за них голосів. Вибори проводяться або в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, або у багатьох багатомандатних виборчих округах, що зазвичай територіально збігаються з адміністративно-територіальними одиницями. Кількість мандатів від кожного виборчого округу визначається залежно від чисельності його населення або від чисельності виборців. Партії висувають окремий список своїх кандидатів у депутати в кожному окрузі.

Для визначення результатів голосування в окрузі вираховується виборча квота — найменша кількість голосів, необхідна для отримання одного депутатського мандата. Виборча квота визначається діленням кількості поданих по виборчому округу голосів на кількість мандатів в- окрузі. Розподіл мандатів між партіями здійснюється діленням кількості отриманих кожною із них голосів на виборчу квоту. Скільки разів виборча квота вкладається в кількість отриманих партією голосів, стільки мандатів вона отримує. Розподіл мандатів всередині партійного списку кандидатів здійснюється відповідно до того порядку, в якому прізвища кандидатів розташовані у списку. Пропорційна виборча система використовується на виборах до представницьких органів як державної влади, так і місцевого самоврядування, передусім — у країнах з парламентарними формами правління. В Україні з 2006 року пропорційна виборча система застосовується на виборах народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах рад.

Кожний з охарактеризованих двох основних типів виборчих систем має свої переваги і недоліки, які найвиразніше виявляються на парламентських виборах. Так, мажоритарна виборча система досить проста і зрозуміла виборцям. Вона надає їм можливість голосувати не тільки за представників тих чи тих партій, а й за конкретну особу. Однак за цієї системи втрачаються голоси виборців, подані за тих кандидатів, які не стали переможцями. За мажоритарної системи відносної більшості обраним нерідко стає кандидат, за якого проголосувала меншість виборців. Якщо, наприклад, перемагає кандидат, за якого проголосувало тридцять відсотків виборців, то це означає, що решта сімдесят відсотків голосів виборців не враховуються. Мажоритарна система абсолютної більшості є не результативною, оскільки переможець рідко визначається у першому турі, а тому вибори зазвичай проводяться у два три, що спричиняє значні додаткові витрати бюджетних коштів.

Мажоритарна виборча система відносної більшості вигідна великим партіям: виборець, не бажаючи ризикувати своїм голосом, віддає його за кандидатів від найвпливовіших партій, які мають найбільше шансів перемогти (так відбувається і на загальних виборах президента країни, коли голосують за найвпливовіших кандидатів). Якщо в країні є такі партії, особливо якщо це одна або дві партії, то саме кандидати від цих партій отримують найбільше мандатів, що сприяє структуруванню парламенту на більшість і меншість, стабільності сформованого парламентською більшістю уряду. Мажоритарна виборча система відносної більшості є ефективною у поєднанні з двопартійною системою або з партійною системою з домінуючою партією. Прикладом цього можуть бути Велика Британія і США, де на парламентських виборах за мажоритарною системою відносної більшості найбільше голосів виборців завжди отримують кандидати від двох основних партій, відповідно, Лейбористської і Консервативної, Демократичної і Республіканської. Депутати від інших партій у парламентах цих країн вагомого впливу не мають. Мажоритарна виборча система сприяє двопартійності і усуває від парламентської діяльності менш впливові партії, не сприяє їх розвиткові.

Однак якщо в країні немає домінування кількох найвпливовіших партій, то за мажоритарною виборчою системою до парламенту потрапляють представники десятків політичних партій. Такий парламент не структурується на постійно діючу більшість і меншість і не може нормально працювати. Така сама ситуація у парламенті може скластися і в результаті виборів за пропорційною виборчою системою. Щоб цього не сталося, за пропорційної виборчої системи законом встановлюється виборчий, або загоро джувальний, бар'єр — найменша частка голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, яку потрібно набрати політичній партії для того, щоб отримати право брати участь у розподілі депутатських мандатів. Здебільшого ця частка становить чотири-п'ять відсотків голосів виборців з відхиленням від цього показника в різних країнах у межах від одного до десяти і більше відсотків. Це означає, що партії, які не набрали відповідного відсотка голосів, не беруть участі у розподілі депутатських мандатів і не отримують представництва у парламенті. Голоси виборців, подані за такі партії, не враховуються при визначенні виборчої квоти.

Пропорційна виборча система сприяє становленню в країні багатопартійності, структурованості парламенту і є найефективнішою за парламентарних форм правління — у парламентарній республіці чи парламентарній монархії, але тільки за умови, що за неї до парламенту потрапляють небагато найвпливовіших партій. Число представлених у парламенті за результатами виборів партій залежить передусім від величини виборчого бар'єру. Чим вищий виборчий бар'єр, тим менше число партій буде представлено у парламенті і тим легше у ньому формується постійно діюча більшість, необхідна для стабільної роботи уряду. Величина виборчого бар'єру встановлюється виборчим законом і є результатом компромісу представлених у парламенті на момент його прийняття політичних партій, найменш впливові з яких прагнуть до того, щоб цей бар'єр був якомога нижчим, що суперечить потребі забезпечення ефективної роботи парламенту.

Способом фактичного зниження виборчого бар'єру та його подолання є утворення виборчих блоків політичних партій. Виборче законодавство багатьох держав передбачає можливість об'єднання політичних партій у виборчі блоки, що, як суб'єкти виборчого процесу, користуються такими само правами, як і окремі партії. Завдяки входженню до виборчого блоку з впливовими партіями дрібні партії, не здатні самостійно подолати виборчий бар'єр, проводять своїх кандидатів до парламенту. Низький виборчий бар'єр (менше п'яти відсотків) у поєднанні з виборчими блоками за участю дрібних партій, які у парламенті вільно виходять зі складу блоку і утворюють окремі фракції, можуть перекреслювати переваги пропорційного представництва і за своїми негативними наслідками для структурування парламенту та ефективності його роботи наближатися до багатопартійного, а точніше — дрібнопартійного мажоритарного представництва.

Утворення виборчого блоку політичних партій є виправданим тоді, коли об'єднуються дві-три ідеологічно споріднені і впливові партії з метою отримання більшості парламентських мандатів і формування уряду. Виборчі блоки як кон'юнктурні конгломерати партій, утворювані з метою потрапити до парламенту, спотворюють народне представництво і зменшують ефективність парламентаризму. У деяких країнах для виборчих блоків політичних партій встановлено вищий виборчий бар'єр, аніж для окремих партій.

Недоліком пропорційної виборчої системи у її найпростішому варіанті є те, що вона не надає виборцеві можливості голосувати за окремих кандидатів. Виборець голосує за список кандидатів від політичної партії в цілому, а отримані партією депутатські мандати розподіляються між кандидатами відповідно до розташування їхніх прізвищ у списку. У разі подолання партією виборчого бар'єру мандати отримують передусім її лідери, оскільки саме їхні прізвища стоять у списку першими. Щоб надати виборцеві можливість голосувати за окремих кандидатів, у деяких країнах практикується преференційне (преференція — перевага) голосування, яке полягає в тому, що виборець порядковими цифрами (1, 2, 3 та ін.) чи в інший спосіб зазначає в наявному у виборчому бюлетені списку кандидатів свої переваги — прізвища тих кандидатів, яких він бажав би бачити обраними у першу чергу. За преференційного голосування обраними виявляються не ті кандидати, прізвища.яких стоять на початку списку, а ті, які отримали найбільшу кількість перших переваг.

Преференційне голосування можливе, якщо у виборчому списку є небагато прізвищ кандидатів і виборець може розподілити між ними свої переваги. Це вимагає, щоб вибори відбувалися не в загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі, де кожна партія висуває десятки, а то й сотні кандидатів, а у багатьох багатомандатних виборчих округах з невеликим числом кандидатів у кожному партійному списку. Однак вибори у багатьох багатомандатних виборчих округах ускладнюють розподіл депутатських мандатів, оскільки значна частина їх припадає на залишки голосів за коленим партійним списком і не може бути розподілена за обрахованою зазначеним вище способом виборчою квотою. Розподіл таких мандатів у загальнодержавному виборчому окрузі не є проблемою — їх небагато і вони або розподіляються пропорційно між: партіями, які подолали виборчий бар'єр, або передаються партії, яка отримала найбільше депутатських мандатів.

Розподіл депутатських мандатів у виборчому окрузі з невеликою їх кількістю здійснюється за штучною виборчою квотою, що відрізняється від природної виборчої квоти, визначеної простим діленням кількості поданих по виборчому округу голосів на кількість мандатів в окрузі. Є кілька способів визначення штучної виборчої квоти, суть основних з яких полягає в тому, що виборча квота вираховується діленням кількості поданих по виборчому округу голосів на кількість мандатів в окрузі з послідовним додаванням до останнього по одиниці доти, поки не буде розподілено всі мандати. Загалом преференційне голосування значно ускладнює саме голосування, а особливо — підрахунок голосів і визначення результатів виборів.

Щоб мінімізувати недоліки і використати переваги мажоритарної і пропорційної виборчих систем у деяких країнах застосовується змішана виборча система, яка є поєднанням мажоритарної і пропорційної систем. За змішаної виборчої системи одна частина депутатів парламенту чи іншого представницького органу обирається за мажоритарною виборчою системою, а друга частина — за пропорційною. При голосуванні виборець отримує два бюлетені, одним з яких він голосує за окремого кандидата, а другим — за партійний список кандидатів. У деяких країнах із двопалатним парламентом одна палата обирається за мажоритарною системою, а інша — за пропорційною. У такому разі мажоритарна виборча система найчастіше застосовується для формування верхньої палати, яка складається з представників суб'єктів федерації або адміністративно-територіальних одиниць. Змішана виборча система у разі формування за нею однопалатного парламенту чи нижньої палати двопалатного парламенту може поєднувати не переваги, а недоліки мажоритарної і пропорційної виборчих систем, що залежить від типу партійної системи, величини виборчого бар'єру, особливостей виборчих блоків політичних партій та інших чинників, у тому числі політичної культури суспільства і передусім політичної еліти. В Україні змішана виборча система застосовувалася у 1998 і 2002 роках на виборах до Верховної Ради України.

Виборча система відіграє надзвичайно велику роль у політичному житті суспільства. Вона справляє значний вплив на формування партійної системи, від неї залежать партійно-політичний склад парламенту, його структурованість і ефективність роботи, стабільність уряду, політична стабільність у державі взагалі, якість самої політики, а значить, і якість життя людей. Однак той чи той тип чи різновид виборчої системи сам по собі не є гарантією її ефективності. Багато що залежить від деталей електорального механізму, типу партійної системи, форми державного правління, порядку утворення і діяльності парламентських фракцій і комітетів тощо. Мажоритарна виборча система є ефективною за двопартійної системи, багатопартійна система вимагає пропорційного представництва.

Є певний зв'язок між виборчою системою і формою державного правління. Особливість цього зв'язку полягає в тому, що той чи той тип виборчої системи може послаблювати, або, навпаки, посилювати недоліки, потенційно притаманні тій чи іншій формі правління. Вважається, що президентській формі правління краще відповідає мажоритарна виборча система, а парламентарній — пропорційна. Поєднання пропорційного представництва і парламентарної або парламентарно-президентської форми правління існує у більшості країн Західної Європи, крім Великої Британії. Поєднання президентської або президентсько-парламентарної форми правління з пропорційною виборчою системою є найменш вдалим і може призводити, зокрема, до протистояння президента й парламенту.

Загальна тенденція світового державно-політичного розвитку полягає в переході все нових країн до парламентарних форм правління (парламентарна монархія, парламентарна і парламентарно-президентська республіки), що вимагають пропорційного представництва.

Конституції, як правило, визначають лише загальні принципи виборів і не закріплюють певний тип виборчої системи. Останній може змінюватися залежно від стану партійної системи, співвідношення партійно-політичних сил у країні в цілому і в парламенті, зокрема, порядку формування уряду та інших чинників. Виборча система і порядок проведення виборів встановлюються виборчим законодавством. Однак у багатьох новітніх і особливо найновіших конституціях закріплено принцип пропорційного представництва, що може бути свідченням переваги пропорційної виборчої системи, як такої, що сприяє розвитку політичних партій, парламентаризму, обмежує можливості маніпулювання виборцями.

 

Виборчий процес

 

 

Конституція України закріпила лише загальні засади виборів в Україні — право голосу, принципи виборчого права, виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів. Підготовка і проведення виборів регулюються законами про вибори, які докладніше розглядатимуться у відповідних главах — про Верховну Раду України, Президента України, місцеве самоврядування в Україні. Зазначені вище закони про вибори мають майже однакову структуру. Вони, зокрема: закріплюють засади виборів і виборчого процесу; докладно регулюють усі стадії виборчого процесу; визначають порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів виборчого процесу; встановлюють засади фінансового та матеріально-технічного забезпечення підготовки і проведення виборів.

Виборчий процес — це законодавчо встановлений порядок організації підготовки і проведення виборів. Виборчий процес є функціональним аспектом виборчої системи і згідно із законами України про вибори складається з наступних етапів (стадій): 1) складання та уточнення списків виборців; 2) утворення виборчих округів; 3) утворення виборчих дільниць; 4) утворення виборчих комісій; 5) висування та реєстрація кандидатів; 6) проведення передвиборної агітації; 7) голосування; 8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування; 9) встановлення результатів виборів та їх офіційне оприлюднення.

Цим етапам передує призначення виборів, яке зазвичай розглядається як перша стадія виборчого процесу. Згідно з Конституцією України чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев'яноста днів з дня припинення повноважень (ч. 5 ст. 103). Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Верховної Ради України. Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України (ч. 1, 2 ст. 77). Згідно із Законом України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 року чергові вибори депутатів та сільських, селищних, міських голів відбуваються одночасно з виборами народних депутатів України. Позачергові місцеві вибори призначаються Верховною Радою України у разі дострокового припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради, сільського, селищного, міського голови (ч. 2, 3 ст. 14).

Початок виборчого процесу оголошує Центральна виборча комісія у випадках та в отроки, встановлені Конституцією України та законами України про вибори. Рішення про проведення чергових виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів приймає Верховна Рада України. Рішення про проведення чергових виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим відповідно до Конституції України.

Центральна виборча комісія (ЦВК) є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції і законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів в порядку та в межах, встановлених законами України. Порядок утворення, правовий статус, основні засади організації діяльності ЦВК визначає Закон України «Про Центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 року.

Центральна виборча комісія очолює систему виборчих комісій та комісій з референдуму, які утворюються для організації підготовки та проведення виборів Президента України, народних депутатів України, всеукраїнського референдуму. Свої повноваження вона здійснює самостійно, незалежно від інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. До складу ЦВК входять 15 членів ЦВК, яких призначає на посаду Верховна Рада України за поданням Президента України. Із числа членів ЦВК шляхом таємного голосування на її засіданні обираються Голова ЦВК, два заступники Голови ЦВК і секретар ЦВК. Строк повноважень члена ЦВК — сім років.

Складання та уточнення списків виборців, які проживають на території кожного села, селища, міста та району у містах Києві та Севастополі, здійснюється відповідними місцевими державними адміністраціями або виконавчими органами місцевих рад безпосередньо чи утвореними ними робочими групами обліку виборців. Загальний список виборців складається у порядку, встановленому законом про вибори. До загального списку виборців включаються громадяни України, які досягли або на день виборів досягнуть вісімнадцяти років і мають право голосу та які на час складання загального списку виборців проживають на відповідній території. При цьому до загального списку виборців заносяться такі відомості про виборця: 1) прізвище, ім'я, по батькові; 2) дата народження; 3) місце проживання. Місце проживання та адреса житла виборця визначаються на підставі відомостей реєстрації. Виборець може бути включений до загального списку виборців лише один раз. Після утворення виборчих дільниць на основі відповідного уточненого (самими громадянами) загального списку виборців складаються списки виборців по кожній звичайній виборчій дільниці.

Утворення виборчих округів здійснюється Центральною виборчою комісією і територіальними виборчими комісіями. Виборчий округ — це територіальна одиниця, від якої обираються депутати та посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Залежно від числа осіб, які обираються, виборчі округи поділяються на одномандатні і багатомандатні. Від одномандатного виборчого округу обирається тільки один депутат чи посадова особа, від багатомандатного — кілька депутатів, частина депутатів або всі депутати. Одномандатні виборчі округи притаманні мажоритарній виборчій системі, багатомандатні — пропорційній. Одномандатні виборчі округи мають бути з приблизно однаковим числом виборців. За територіальною ознакою розрізняють загальнодержавний і територіальні виборчі округи. Загальнодержавним виборчим округом, який створюється для виборів президента країни або парламенту за пропорційною виборчою системою, є вся територія держави. Виборчі округи поділяються на виборчі дільниці.

Вибори Президента України проводяться по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу, який включає в себе всю територію України. Вибори народних депутатів України проводяться в єдиному загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі, який включає в себе всю територію України. Утворюється також: закордонний виборчий округ. Для проведення виборів територія України поділяється на 225 територіальних виборчих округів. Кількість таких округів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі встановлюється ЦВК з урахуванням їх адміністративно-територіального устрою. Територіальні виборчі округи утворюються з приблизно рівною кількістю виборчих дільниць. Територіальний виборчий округ включає в себе один або кілька районів, міст. На території великих міст може бути утворено більше ніж: один територіальний виборчий округ. Рішення про утворення територіальних виборчих округів із зазначенням їх номерів, меж та центрів округів публікується ЦВК в офіційних друкованих засобах масової інформації.

Для виборів депутатів сільської, селищної ради відповідна територіальна виборча комісія утворює виборчі округи з приблизно однаковою кількістю виборців у кожному виборчому окрузі (одномандатні округи). Багатоманданий виборчий округ по виборах депутатів районних рад поділяється на виборчі територіальні округи, межі яких збігаються з межами сіл, селищ, міст районного значення, що входять до складу району. Багатомандатний виборчий округ для виборів депутатів міських, районних у міста: рад має межі, що збігаються з межами відповідного міста або району у місті. Багатомандатний виборчий округ по виборах депутатів міських рад у містах з районним поділом поділяється на виборчі територіальні округи, межі яких збігаються з межами районів у місті. Багатомандатний виборчий округ по виборах депутатів обласних рад поділяється на виборчі територіальні округи, межі яких збігаються з межами районів та міст обласного значення. Багатомандатний виборчий округ по виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим поділяється на виборчі територіальні округи, межі яких збігаються з межами районів та міст республіканського значення. Для виборів сільського, селищного, міського голови відповідний одномандатний виборчий округ має межі, що збігаються з межами відповідної адміністративно-територіальної одиниці згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм. Одномандатний виборчий округ по виборах міського голови у містах з районним поділом поділяється на виборчі територіальні округи, межі яких збігаються з межами районів у місті. Рішення про утворення виборчих округів не приймаються. Повідомлення про виборчі округи із зазначенням їх номерів, меж, центрів, орієнтовної кількості виборців у кожному виборчому окрузі оприлюднюються відповідною територіальною виборчою комісією у місцевих друкованих засобах масової інформації або, у разі неможливості, — в інший спосіб.

Для підготовки і проведення голосування та підрахунку голосів виборців утворюються виборчі дільниці. Виборча дільниця—це територіальна одиниця, що об'єднує виборців спільним місцем голосування. На виборчій дільниці проводяться голосування і первинний підрахунок поданих голосів. Як правило, місця для голосування обладнуються в школах, спортивних залах та інших подібних громадських місцях. Виборча дільниця охоплює зазвичай невелике число виборців — кілька тисяч осіб. Межі виборчої дільниці не повинні виходити за межі виборчого округу. Виборча дільниця може бути звичайною, спеціальною або закордонною.

В Україні виборчі дільниці утворюються з кількістю виборців від 20 до 2500 (на виборах народних депутатів України і місцевих виборах) і від 20 до 3000 (на виборах Президента України) осіб з можливими незначними відхиленнями такої кількості в один чи інший бік. Звичайні виборчі дільниці утворюються окружними виборчими комісіями для організації голосування виборців за місцем проживання. Спеціальні виборчі дільниці утворюються окружними виборчими комісіями у стаціонарних лікувальних закладах, на суднах, які перебувають у день голосування у плаванні під Державним Прапором України, на полярних станціях України, в установах кримінально-виконавчої системи та в інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженими можливостями пересування. Закордонні виборчі дільниці утворюються Центральною виборчою комісією при дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України за кордоном, у військових частинах (формуваннях), дислокованих за межами України. Рішення про утворення виборчих дільниць із зазначенням їх номерів, їх меж чи установ, у яких вони утворені, місцезнаходження відповідних дільничних виборчих комісій та приміщень для голосування оприлюднюються. Для підготовки і проведення голосування та підрахунку голосів у випадку чергових, а також інших місцевих виборів, які проводяться одночасно з виборами народних депутатів України, використовуються звичайні, а також; спеціальні виборчі дільниці, що утворені у стаціонарних лікувальних закладах для проведення виборів народних депутатів України.

Систему виборчих комісій, що здійснюють підготовку та проведення виборів, становлять: 1) Центральна виборча комісія; 2) територіальні (окружні) виборчі комісії; 3) дільничні виборчі комісії. Повноваження виборчих комісій щодо підготовки та проведення виборів здійснюються: ЦВК — на всій території України та у закордонному виборчому окрузі; окружної виборчої комісії — у межах територіального виборчого округу; дільничної виборчої комісії — у межах виборчої дільниці. Повноваження окружної виборчої комісії закордонного виборчого округу здійснює ЦВК. Статус ЦВК визначається Конституцією України, Законом України «Про Центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 року, законами про вибори, статус окружних та дільничних виборчих комісій визначається законами про вибори. На загальнодержавних виборах окружні виборчі комісії утворюються ЦВК, дільничні — відповідними окружними виборчими комісіями. На місцевих виборах територіальні виборчі комісії формуються відповідними місцевими радами, дільничні виборчі комісії — відповідними територіальними виборчими комісіями. На виборах народних депутатів України окружна виборча комісія утворюється у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів комісії у кількості не менше дванадцяти і не більше вісімнадцяти осіб, дільнична — у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів комісії у кількості не менше десяти і не більше двадцяти чотирьох осіб. До складу окружної виборчої комісії чи дільничної виборчої комісії звичайної або спеціальної виборчої дільниці можуть входити виборці, представники партій (блоків) — суб'єктів виборчого процесу, представники кандидатів на виборні посади. До складу окружної та дільничної виборчих комісій не можуть входити, зокрема, кандидати у депутати, кандидати на виборні посади, посадові та службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Висування кандидатів у народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міських, районних у містах, районних, обласних рад здійснюється політичними партіями, виборчими блоками політичних партій. Висування кандидатів на пост Президента України, кандидатів у депутати сільських, селищних рад, кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови здійснюється політичними партіями (на місцевих виборах — їх місцевими організаціями), виборчими блоками політичних партій (їх місцевих організацій), а також шляхом самовисування. Кандидатами висуваються громадяни України, наділені пасивним виборчим правом відповідно до вимог, передбачених для депутатського мандата або для виборної посади. Висування кандидатів на пост Президента України розпочинається за сто дев'ятнадцять днів і закінчується за дев'яносто п'ять днів до дня виборів. Висування кандидатів у народні депутати України розпочинається за сто дев'ятнадцять днів і закінчується за дев'яносто днів до дня виборів. Висування кандидатів на місцевих виборах розпочинається за сімдесят днів і закінчується за сорок днів до дня виборів. Реєстрація кандидатів здійснюється Центральною виборчою комісією (кандидати у народні депутати України, кандидати на пост Президента України), окружними (територіальними) виборчими комісіями (кандидати у депутати місцевих рад, кандидати на посаду сільського, селищного, міського голови). З моменту реєстрації особа набуває офіційного статусу кандидата. Кандидат, який реєструється, подає до відповідної виборчої комісії визначений законом перелік документів, зокрема заяву про бажання балотуватися, рішення про його висунення, біографічні відомості, передвиборчу програму та ін.

Передвиборна агітація — це агітація за кандидатів і політичні партії, які беруть участь у виборах. Є одним з найважливіших і визначальних етапів виборчого процесу. Зі змістовного боку передвиборна агітація є сукупністю заходів, за допомогою яких забезпечується широке обговорення програмних документів, ділових, політичних і особистих якостей кандидатів, здійснюється політичний вплив на виборців через усну, друковану пропаганду та публічну діяльність. Виборче законодавство регламентує передусім строки, порядок проведення і фінансування передвиборної агітації.

На виборах Президента України кандидат на пост Президента України може розпочинати проведення передвиборної агітації наступного дня після його реєстрації Центральною виборчою комісією (подання документів до ЦВК для реєстрації кандидатів закінчується за дев'яносто днів до дня виборів). На виборах до Верховної Ради України партія (блок), кандидати у депутати мають право розпочати свою передвиборну агітацію з моменту прийняття ЦВК рішення про реєстрацію кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку) (подання документів до ЦВК для реєстрації кандидатів у депутати закінчується за вісімдесят п'ять днів до дня виборів). На місцевих виборах місцева організація партії (блок), кандидати у депутати, кандидати на посаду сільського, селищного, міського голови мають право розпочати свою передвиборну агітацію з моменту прийняття відповідною виборчою комісією рішення про реєстрацію кандидатів у депутати, кандидата на посаду сільського, селищного, міського голови (подання документів до територіальної виборчої комісії для реєстрації кандидатів закінчується за сорок днів до дня виборів). Передвиборна агітація закінчується о 24 годині останньої п'ятниці перед днем виборів. Ведення передвиборної агітації до початку і після закінчення зазначених строків забороняється.

Передвиборна агітація може здійснюватися в будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України. Громадяни України мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми партій (блоків), політичні, ділові та особисті якості кандидатів, вести агітацію за або проти партій (блоків), кандидатів. Основні форми і засоби передвиборної агітації та відповідні обмеження визначаються виборчим законодавством. Витрати на підготовку і проведення виборів здійснюються виключно за рахунок коштів Державного бюджету України, виділених на підготовку та проведення виборів, та коштів виборчих фондів партій (блоків) і кандидатів.

Голосування є головним етапом виборчого процесу, на якому здійснюється волевиявлення виборця. Процедура голосування складається з таких елементів: ідентифікація виборця; отримання виборчого бюлетеня; заповнення виборчого бюлетеня; опускання виборчого бюлетеня до виборчої скриньки. Ідентифікація здійснюється через пред'явлення виборцем документа, що засвідчує його особу. Вона необхідна, аби запобігти використанню голосу виборця кимось іншим, хто не внесений до списку виборців. До голосування допускаються виборці, які внесені до списку виборців і підтверджують свою особу відповідним документом. Голосування здійснюється поданням бюлетеня, в якому виборець ставить певний знак у квадраті навпроти прізвищ кандидатів, за яких він голосує. Голосування проводиться в день виборів, зазвичай — з восьмої до двадцятої години без перерви.

Підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків го лосування. Подані голоси підраховуються спершу на виборчих дільницях, причому підрахунок розпочинається відразу після закінчення голосування і проводиться гласно — у присутності спостерігачів, представників засобів масової інформації та ін. На основі підрахунку виборчих бюлетенів встановлюється загальне число голосів, поданих по виборчій дільниці. Визначається число дійсних і недійсних виборчих бюлетенів. Виборчі документи дільничної виборчої комісії передаються до окружної (територіальної) виборчої комісії, а виборчі документи окружної виборчої комісії передаються до Центральної виборчої комісії.

Встановлення результатів виборів та їх офіційне опри люднення. Остаточні результати голосування залежно від виду виборів визначаються Центральною виборчою комісією (вибори Президента України, народних депутатів України) або територіальними виборчими комісіями (місцеві вибори). Обраним у день виборів Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Про обрання Президента України за підсумками голосування Центральна виборча комісія приймає рішення. Якщо до виборчого бюлетеня для голосування у день виборів було включено більше двох кандидатів на пост Президента України і за результатами голосування у день виборів Президента України жоден кандидат не був обраний, ЦВК приймає рішення про проведення повторного голосування. Повідомлення про результати голосування у день виборів Президента України та про прийняте ЦВК за підсумками голосування рішення публікується нею в газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр».

На виборах до Верховної Ради України право на участь у розподілі депутатських мандатів набувають кандидати у народні депутати України, включені до виборчих списків партій (блоків), що отримали три і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні у загальнодержавному виборчому окрузі. Кандидати у депутати, включені до виборчого списку партії (блоку), який отримав менше трьох відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, права на участь у розподілі депутатських мандатів не мають. Депутатські мандати розподіляються між виборчими списками партій (блоків) пропорційно до кількості отриманих голосів виборців кандидатами у депутати, включеними до виборчих списків партій (блоків) у зазначеній в них послідовності. Центральна виборча комісія офіційно оприлюднює результати виборів народних депутатів України у газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр».

На виборах сільського, селищного, міського голови, депутатів сільських, селищних рад обраним депутатом, сільським, селищним, міським головою вважається кандидат, який одержав більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, відносно інших кандидатів, які балотувалися в цьому окрузі, та за умови, що кількість голосів, поданих за нього, перевищує кількість голосів виборців, які не підтримали жодного з кандидатів у окрузі. Рішення про результати голосування і підсумки виборів приймає територіальна виборча комісія. Повідомлення про результати голосування і підсумки виборів публікуються у пресі або доводяться до відома населення відповідної території в інший спосіб.

На виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських і районних у місті рад право на участь у розподілі депутатських мандатів у відповідному багатомандатному виборчому окрузі набувають кандидати у депутати, включені до виборчих списків місцевих організацій партій (блоків), що отримали три і більше відсотків голосів виборців, за умови, що кількість цих голосів виборців дорівнює виборчій квоті або є більшою за виборчу квоту. Виборча квота — кількість голосів виборців, необхідних для отримання одного депутатського мандата. Обчислюється шляхом ділення сумарної кількості голосів виборців, поданих за кандидатів, включених до виборчих списків у відповідному багатомандатному виборчому окрузі, на число депутатських мандатів у цьому окрузі. Кандидати у депутати, включені до виборчого списку місцевої організації партії (блоку), за який подали свої голоси виборці у кількості, меншій, ніж виборча квота, права на участь у розподілі депутатських мандатів у відповідному багатомандатному виборчому окрузі не мають. Депутатські мандати у багатомандатному виборчому окрузі розподіляються між кандидатами у депутати, включеними до виборчих списків місцевих організацій партій (блоків), що отримали три і більше відсотків голосів виборців, пропорційно до кількості голосів виборців, поданих за відповідний виборчий список місцевої організації партії (блоку) в зазначеній у ньому послідовності. Рішення про результати голосування і підсумки виборів приймає територіальна виборча комісія. Повідомлення про результати голосування публікуються в пресі або доводяться до відома населення відповідної території в інший спосіб.

⇐ Предыдущая31323334353637383940Следующая ⇒

Поделиться: