Поняття та різновиди форми державного правління

Форма державного правління — це спосіб організації державної влади, зумовлений принципами формування і взаємовідносин вищих органів держави — глави держави, парламенту, уряду. Визначальною ознакою форми державного правління є правовий статус глави держави. Залежно від правового статусу глави держави і порядку формування цього вищого органу державної влади розрізняють дві основні форми державного правління — монархія, за якої главою держави є монарх, і республіка, в якій главою держави є президент. Різновиди цих форм визначаються співвідношенням повноважень законодавчої і виконавчої влади, розподілених між главою держави, парламентом і урядом у конкретній країні та зумовленим ним порядком їх формування.

Монархія (гр. monarchia — єдиновладдя, від monos — один і аrche — влада) — це форма державного правління, за якої главою держави є монарх, що отримує владу в порядку престолонаслідування і здійснює її за власним правом, довічно. Основними сучасними різновидами монархії є абсолютна, дуалістична і парламентарна монархії, що визначаються співвідношенням повноважень законодавчої і виконавчої влади, розподілених між монархом, парламентом і урядом у конкретній країні. Дуалістична і парламентарна монархії називаються також: обмеженими, або конституційними, оскільки влада монарха в них обмежена конституцією.

Республіка (лат. гespublica — суспільна, всенародна справа, від геs — справа і publicus — суспільний, всенародний) — це форма державного правління, за якої суверенне право на владу належить народу, а вищі органи державної влади обираються безпосередньо народом або формуються загальнонаціональною представницькою установою (парламентом). За такими ознаками, як спосіб обрання глави держави — президента (на загальних виборах чи парламентом), суб'єкт формування уряду (президент чи парламент), політична відповідальність уряду (перед президентом чи парламентом), у сучасному світі розрізняють три основні різновиди республіканської форми правління — президентську, парламентарну і змішану республіки. Для розкриття змісту процесу трансформації форм державного правління в Україні необхідно з'ясувати особливості різновидів республіканської форми правління.

Президентська республіка характеризується тим, що обраний на загальних виборах президент юридично і фактично є главою держави і главою виконавчої влади. Основними ознаками президентської республіки є: жорсткий поділ влади і збалансована система стримувань і противаг; обрання президента на загальних виборах; поєднання повноважень глави держави і глави уряду в особі президента і, як правило, відсутність посади прем'єр-міністра; формування уряду президентом лише за обмеженою участю парламенту; відсутність політичної відповідальності уряду перед парламентом (означає, зокрема, що уряд непідзвітний парламенту і не може бути відправлений ним у відставку); відсутність права президента на розпуск парламенту; відсутність інституту контрасигнатури — скріплення актів президента підписами міністрів, як необхідної умови набрання ними юридичної сили.

Класичною президентською республікою, в якій найповніше втілено перераховані ознаки, є США. Президентсько-республіканська форма правління впроваджена у більшості країн Латинської Америки, багатьох країнах Африки, Південній Кореї, на Філіппінах та в деяких інших країнах, у тому числі п'ятьох колишніх радянських республіках — Грузії, Казахстані, Таджикистані, Туркменістані та Узбекистані. Для деяких президентських республік (наприклад, Єгипту, Казахстану, Перу, Таджикистану, Узбекистану) характерна наявність посади так званого адміністративного прем'єр-міністра, який не має вагомих власних повноважень і діє відповідно до настанов президента.

У класичному варіанті президентської республіки є два центри влади — президент і парламент, між якими немає тісних функціональних зв'язків. Виконавча влада має порівняно невеликі можливості для впливу на законодавчу владу, їді як остання наділена певними засобами контролю за діяльні; тю першої. Однак при цьому обидві гілки влади залишаються незалежними одна від одної, що за наявності досконалої системи стримувань і противаг забезпечує демократичне здійснення державної влади. Через наявність двох центрів влади президентську республіку називають також дуалістичною республікою.

Парламентарна республіка характеризується формальним верховенством парламенту в системі організації державної влади. Основними ознаками парламентарної республіки є: обрання президента парламентом або особливою колегією вибірників, утвореною на його основі; здійснення повноважень глави держави і глави виконавчої влади різними особами, наявність посади прем'єр-міністра; обмеженість владних повноважень президента і водночас віднесеність реальної компетенції у сфері виконавчої влади до уряду та його глави; формування уряду парламентом за номінальною участю президента; політична відповідальність уряду перед парламентом (означає, що уряд підзвітний парламенту і може бути відправлений ним у відставку); право президента розпустити парламент, яке контролює уряд; контрасигнування (скріплення підписами) актів президента прем'єр-міністром та/або відповідним міністром, без якого вони не набирають юридичної сили.

У парламентарній республіці центром здійснення державної влади виступає не глава держави чи парламент, а уряд, глава якого фактично є першою особою в державі. Парламентарна республіка як форма правління є досить поширеною. В Європі парламентарними республіками є Албанія, Греція, Естонія, Італія, Латвія, Сербія, тепер Сербія і Чорногорія — окремі держави, Словаччина, Угорщина, Чехія, Чорногорія, ФРН, з деякими застереженнями — Швейцарія. Парламентарно-республіканську форму правління мають також Ізраїль, Індія, Ліван, Пакистан, Туреччина та деякі інші країни.

Змішана республіканська форма правління (змішана республіка) характеризується поєднанням елементів президентської і парламентарної республік. Основними ознаками змішаної республіки є: обрання президента, як правило, на загальних виборах і наділення його юридично і фактично широкими повноваженнями; формування уряду спільно президентом і парламентом; подвійна політична відповідальність уряду — перед президентом і парламентом; дуалізм виконавчої влади — розподіл повноважень зі здійснення виконавчої влади між президентом і урядом; незалежність президента від уряду (відсутність інституту контрасигнатури або його формальний характер); право президента на розпуск парламенту за настання певних підстав; право президента на законодавчу ініціативу.

Залежно від співвідношення елементів президентської і парламентарної республік у конкретній країні, передусім повноважень президента і парламенту щодо формування уряду, розрізняють президентсько-парламентарну і парламентарно-президентську форми змішаної республіки, в яких вирішальну роль у формуванні уряду відіграють, відповідно, президент або парламент. Змішану республіку називають також; напівпрезидентською республікою. Типовим прикладом змішаної республіки є Франція за Конституцією 1958 року. В Європі змішаними республіками є також; Австрія, Болгарія, Ірландія, Ісландія, Македонія, Польща, Португалія, Румунія, Словенія, Фінляндія, Хорватія, з колишніх радянських республік таку форму правління впровадили Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Киргизстан, Литва, Росія, Україна.

За найважливішою ознакою всіх різновидів республіканської форми правління — співвідношенням конституційних і реальних повноважень президента і прем'єр-міністра у сфері виконавчої влади — одні зі змішаних республік мало чим відрізняються від парламентарних республік (Австрія, Ісландія, Литва, Польща, Словенія), інші — від президентських республік (Азербайджан, Білорусь, Киргизстан, Франція). Конституції змішаних республік припускають можливість зміщення форми правління в межах зміни співвідношення реальних повноважень президента і прем'єр-міністра. Реальний статус президента і прем'єр-міністра може змінюватися залежно від суспільно-політичних обставин, розкладу партійно-політичних сил у парламенті, авторитету конкретних політиків та інших чинників. Важливе значення при цьому має наявність у парламенті сформованої на партійній основі постійно діючої більшості, яка б відігравала визначальну роль у формуванні уряду і на яку уряд міг би спиратися у своїй діяльності.

Крім зазначених, у науці конституційного права виокремлюють ще кілька різновидів республіканської форми правління, зокрема суперпрезидентську і радянську республіки.

Суперпрезидентська республіка характеризується домінуванням президента в системі організації державної влади. В суперпрезидентській республіці відсутній баланс гілок влади, повноваження зі здійснення державної влади в системі поділу влади зміщено на користь глави держави. Президент як глава держави, формальний і фактичний чи тільки фактичний глава виконавчої влади, наділений такими повноваженнями, які дозволяють йому активно втручатися у сферу законодавчої влади і впливати на функціонування судової влади. До таких повноважень, зокрема, належать: право розпускати парламент; право законодавчої ініціативи; право видавати нормативно-правові акти, що мають силу закону; право одноособово призначати і звільняти з посади членів уряду, глав місцевих органів виконавчої влади і суддів; право вводити на власний розсуд надзвичайний стан тощо. Парламент і суди, зі свого боку, не мають дієвих засобів контролю за діяльністю президента. Відсутня або є номінальною посада прем'єр-міністра чи віце-президента. Практично відсутні конституційні механізми усунення президента з поста. Свої повноваження президент нерідко здійснює за відсутності розвиненої партійної системи, незалежних засобів масової інформації, громадських організацій та інших засобів контролю держави з боку громадянського суспільства.

Чітких і однозначних критеріїв суперпрезидентської республіки немає. Термін «суперпрезидентська республіка» є поняттям науки конституційного права і в законодавчих актах не вживається. Спочатку він використовувався для характеристики форми державного правління у багатьох латиноамериканських країнах, особливо тих, де внаслідок військового перевороту встановлювалися авторитарні політичні режими. Згодом його стали використовувати також для характеристики різновиду президентської форми республіканського правління зі зміщенням владних повноважень на користь президента, зокрема, з наділенням його правом розпуску парламенту і правом законодавчої ініціативи. Суперпрезидентськими республіками є також деякі конкретні різновиди змішаної (президентсько-парламентарної) форми правління. З колишніх республік Радянського Союзу до суперпрезидентської республіки тяжіють деякі держави з президентською (Таджикистан, Туркменістан, Казахстан, Узбекистан) і змішаною (Азербайджан, Білорусь, Киргизстан) формами правління.

Особливим різновидом республіканської форми правління є радянська республіка, що характеризується повновладдям рад як представницьких органів державної влади. Радянська республіка заперечує поділ влади і ґрунтується на принципі єдності державної влади, згідно з яким ради, що обираються населенням, одночасно виконують законодавчі, виконавчі і контрольні функції у межах всієї країни і в кожній її адміністративно-територіальній одиниці. Інші органи держави вважаються лише органами державного управління, правосуддя, контролю, але не влади. Ради є єдиною системою представницьких органів влади, ради нижчого рівня підпорядковуються радам вищого рівня. Всі виконавчі і судові органи в державі підконтрольні і підзвітні відповідним радам.

У радянській республіці немає одноособового глави держави, розмежування державної влади і місцевого самоврядування. Функції глави держави формально виконує колегіальний керівний орган загальнонаціональної представницької установи (парламенту). Депутати рад усіх рівнів свої обов'язки виконують на громадських засадах. Вони наділяються імперативним мандатом — юридично відповідальні перед своїми виборцями, зобов'язані виконувати їхні накази і можуть бути відкликані ними у будь-який час. Реальна влада в радах належить керівництву комітетів правлячої комуністичної партії.

Радянська республіка заперечує демократичні принципи організації державної влади — поділ влади, вільний мандат, багатопартійність, місцеве самоврядування тощо і веде до зосередження реальної влади в державі в руках керівництва комуністичної партії. Вона є формою організації державної влади в соціалістичних країнах. Виникла ця форма 1917 року в Росії і в подальшому була поширена в інших соціалістичних країнах. Конкретні назви рад як повновладних державних органів є різними. В Радянській Росії і СРСР вони називалися радами робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (1918-1936 рр.), радами депутатів трудящих (1936-1977 рр.), радами народних депутатів (1977-1991 рр.). У 1992-1996 роках у колишніх республіках СРСР, що стали незалежними державами, система рад була реформована на демократичних засадах. Органи, аналогічні радам, зберігаються в сучасних соціалістичних державах. Називаються вони народними радами (В'єтнам), народними зборами (КНДР), зборами народних представників (Китай), асамблеями народної влади (Куба).

Форма державного правління закріплюється в конституціях через загальні визначення, встановлення статусу вищих органів держави та розподіл між ними повноважень зі здійснення державної влади. Республіканська форма правління закріплюється в конституціях зазвичай чітко: «Італія — демократична Республіка, заснована на праці» (ч. 1 ст. 1 Конституції Італії 1947 р.); «Франція є неділимою, світською, демократичною і соціальною Республікою» (ст. 1 Конституції Франції 1958 р., положення внесене до Конституції 1995 р.); «Російська Федерація — Росія є демократична федеративна правова держава з республіканською формою правління» (ч. 1 ст. 1 Конституції Росії 1993 р.); «Азербайджанська держава — демократична, правова, світська, унітарна республіка» (ч. 1 ст. 7 Конституції Азербайджану 1995 р.). Подібні формулювання є в конституціях майже всіх держав з республіканською формою правління.

Різновиди республіканської форми правління в конституціях семантично точно визначаються рідко. Як приклад можна навести конституції Казахстану і Туркменістану, в яких закріплено президентську форму республіканського правління: «Республіка Казахстан є унітарною державою з президентською формою правління» (ч. 1 ст. 2 Конституції Казахстану 1995 р.); «Туркменістан — демократична, правова і світська держава, в якій державне правління здійснюється у формі президентської республіки» (ч. 1 ст. 1 Конституції Туркменістану 1992 р.). Змішана форма республіканського правління в конституціях семантично точно не визначається. Висновок про неї та її конкретний різновид (президентсько-парламентарний чи парламентарно-президентський) робиться передусім на основі співвідношення конституційних повноважень президента і парламенту щодо формування уряду.

 

⇐ Предыдущая37383940414243444546Следующая ⇒

Поделиться: