Інструменти економічного управління на рівні національного господарства

Процеси управління в людському суспільстві є найскладні- шими, оскільки потребують цілеспрямованого впливу на діяль- ність людей, об’єднаних у групи, колективи, класи з різноманіт- ними інтересами. Сукупність цих інтересів, як відомо, стосується трьох сфер: економічної, соціальної, політичної. На рівні підпри- ємства пріоритетним є економічне управління, здійснення якого

 

вимагає використання певного способу прийняття рішень і, що не менш важливо, — підкріплення процесу їх виконання адекватни- ми засобами координації. Адже тільки в ідеальному варіанті уяв- ляється ситуація, коли варто лише довести до виконавців управ- лінське рішення, і воно буде виконане згідно з волею суб’єкта управління. Насправді ж не обійтися без так званих параметрів порядку, які визначають поведінку виконавців.

Теоретичні засади економічного (або господарського) порядку були розроблені ще в 30—40-ті роки ХХ ст. ученими, яких відно- сять до Фрайбурської школи: Вальтером Ойкеном і Францем Бе- мом. Під господарським або ж економічним порядком вони ро- зуміли поєднання різних параметрів (форм), які встановлюють рамкові умови господарювання.

Сучасне уявлення про сутність економічного порядку створюєть- ся через загальне визначення: «Порядок — це спосіб і механізм по- єднання елементів і підсистем у цілісну систему й чітка послідов- ність дій у процесі руху до мети», або ж «Порядок — це якісна характеристика стану соціально-економічної системи щодо право- вих, морально-етичних і політичних норм». [36, С. 65]

Зауважимо, що перше визначення наближає поняття порядку до розуміння параметра (ознаки) систем, а друге — критерію оцінки її стану. Не заглиблюючись у семантичні особливості тер- мінології, підкреслимо, що в першому випадку точніше було б вживати термін «упорядкованість». Однак у спеціальній літера- турі обидва поняття вживаються переважно як синоніми.

Чинний господарський (економічний) порядок у національній економіці передусім відображає те, якою мірою держава своєю економічною політикою регулює розвиток економіки країни.

Держава встановлює й охороняє загальні правила функціо- нування ринку, використовуючи такі форми втручання, як за- конодавство (зокрема антимонопольне), державні замовлення, ліцензування експорту й імпорту, кредитні ставки, різні фор- ми стимулювання й контролю раціонального використання природних ресурсів та ін. На державу покладено й завдання заповнення позаринкових зон господарювання, а саме: еколо- гічна безпека, соціально-економічні права людини (зокрема захист прав споживачів), перерозподіл доходів, ліквідація структурних і регіональних диспропорцій, розвиток ефектив- них міжнародних економічних відносин.

Виконуючи ці функції, держава регулює економічні процеси на макрорівні, не втручаючись і не обмежуючи дію механізмів саморегулювання на рівні підприємств.

 

Реалізація економічної політики держави відбувається за допомо- гою відповідних інструментів управління або, як їх ще називають важелів управління. У широкому сенсі під інструментами управлін- ня розуміють засоби й способи підтримки, зміцнення, забезпечення управління, практичної реалізації управлінських рішень.

На макроекономічному рівні інструментами управління є законо- давчі та інші нормативно-правові акти, що приймаються законодав- чими, виконавчими й судовими органами влади. Серед таких ін- струментів особливим є Основний Закон (статті прямої дії). Конституція України визначає сукупність органів управління еконо- мікою, їх функції, повноваження, форми й права власності на землю та інші природні ресурси, майнові права громадян, право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення й страхування тощо. Вона ви- значає повноваження президента України і вищих органів державної влади щодо формування бюджетів, податків і зборів; фінансового, валютного, кредитного, митного регулювання, здійснення єдиної фі- нансової кредитної і грошової політики. Конституція встановлює та- кож повноваження та обов’язки Уряду України щодо забезпечення проведення єдиної державної політики в галузі культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, екології, охоро- ні власності. Згідно з Конституцією вищим судовим органом, який покликаний розв’язувати економічні позови, що розглядаються арбі- тражними судами, є Вищий Арбітражний суд України.

Регулювання відносин економічного характеру, таких як від- носини власності, майнові та договірні відносини, підприємниць- кої діяльності здійснюється Цивільним Кодексом. Він визначає норми, правила, способи регулювання економічними об’єктами, процесами, відносинами в таких областях як-то: виникнення ци- вільних прав, їх захист; різновиди комерційних і некомерційних організацій, їх організаційно-правові форми; об’єкти цивільних прав (рухоме майно, нерухомість, інтелектуальна власність, гро- ші, цінні папери, нематеріальні блага); угоди, представництво, довіреність, договори, зобов’язання та ін.

Для деяких об’єктів, управління якими є особливо важливим, існують окремі, спеціальні кодекси: Трудовий, Земельний, Бю- джетний, Податковий.

У зв’язку з тим, що формування законодавчих актів та їх об- говорення, прийняття, затвердження триває зазвичай, довго, то їх вплив доповнюється і підкріплюється такими правовими інстру- ментами управління, як Укази Президента України.

Дія законодавчих та інших нормативно-правових актів розрахо- вана на тривалий період часу, і за задумом вони є стійкими утворен-

 

нями. Періодично у них вносяться доповнення і зміни, однак для оперативного макроекономічного управління використовуються, як відомо, інші інструменти: державні бюджети, цільові програми, кон- цепції чи стратегії розвитку, а також постанови вищих органів дер- жавної влади з окремих питань регулювання економічних відносин. Інструментами макроекономічного економічного управління, які ви- користовуються органами державної влади, слугують також типові положення, статути, інструкції, яких слід дотримуватись усіма під- приємствам та особам, яких вони безпосередньо стосуються.

Вказані документальні форми, у яких втілені макроекономіч- ні інструменти управління, справляють реальний управлінський вплив на економіку або безпосередньо як розпорядчі, дирек- тивні вказівки, або як інструменти економічного спонукання, що спираються на інтереси, стимули, фінансові важелі: подат- ки, ціни, тарифи та ін. Хоча вони формуються на макрорівні економічного управління, однак є універсальними засобами управління й розповсюджують свою дію на об’єкти мікроеко- номічного рівня.

 

⇐ Предыдущая6789101112131415Следующая ⇒

Поделиться: