Мікроекономічні інструменти управління

Залежно від різновиду економічної політики та чинного економі- чного порядку в економіці рамкові умови господарювання визнача- ються і для кожного з підприємств. Це стосується як бізнес-відносин із зовнішнім середовищем, так і внутрішніх бізнес-процесів. При цьому параметри економічного порядку виступають як ключові змінні, до яких підлаштовуються всі інші компоненти економіки підприємства. На кожному з ієрархічних рівнів управління форму- ються цілі, ключові компетенції, відбувається орієнтація колективів та окремих працівників на кінцеві цілі організації, гармонізуються інтереси всіх учасників. Інструменти макроекономічного управлін- ня, які використовуються керівниками підприємств, є дуже різнома- нітними. Універсальних типових документальних форм, які закріп- люють економічне управління на вітчизняному підприємстві у вигляді опису обов’язкових правил, норм, обов’язків і умов здійс- нення господарської діяльності, небагато. Це — положення, засновні договори, статути, ліцензії. Вони використовуються щодо тих різно- видів діяльності, які регулюються відповідним загальним законодав- ством і конкретизують галузі, різновиди й способи управління щодо конкретного суб’єкта господарювання.

Водночас у зоні впливу господарюючих суб’єктів перебу- вають стратегічне й оперативне управління такими парамет-

 

рами: структурою та обсягами випуску продукції, обсягами постачанням продукції на ринки збуту й споживачам, цінами, грошовими потоками, витратами, інвестиціями тощо.

Інструменти оперативного управління зазвичай відображені у формі поточних планів і виробничих програм, планових бюдже- тів і балансів.

Серед інструментів як довгострокового, так і оперативного управління важливе місце посідають договори підприємства з інши- ми господарюючими суб’єктами, торговельними організаціями, по- стачальниками, споживачами, державними й місцевими органами управління, банками та іншими фінансово-кредитними організація- ми, які регулюють закупівлю, продажі, кредитування, взаємні розра- хунки тощо.

Поточне ситуаційне управління на підприємстві реалізується за допомогою таких документальних форм, як накази й розпорядження керівників. Оскільки за своїм призначенням вони є задокументова- ними управлінськими рішеннями, то їх оформлення відбувається за певними правилами. Так, належне офіційне погодження управлінсь- кого рішення передбачає його візування як внутрішнього погоджен- ня: нанесення резолюції як розпорядчого запису посадової особи на документі щодо виконання документа; підпису документа посадо- вою особою та відбитку печатки, що засвідчує підпис особової осо- би; погодження рішення з боку особи (осіб), які погоджують доку- мент; затвердження рішення з боку особи, яка затверджує документ (для певних форм: ухвал, положень, інструкцій тощо). Для набуття юридичної сили управлінські рішення мають бути оформлені й за- свідчені згідно із Законами України, Державних стандартів України та інших інструкцій і правил.

У сучасній практиці господарювання використовується спеціаль- ний документ — регламент, який узгоджує інтереси, норми відно- син між собою та поведінку всіх структурних підрозділів підприємс- тва в рамках відпрацьованих загальних правил господарювання. Регламент управління підприємством містить положення про органи управління підприємством, структурні підрозділи; розмежування повноважень; узгодження прийняття рішень; порядок скликання й проведення засідань тощо. Деталізовано розписана в регламенті сис- тема економічного управління, а саме: система планів; повноважен- ня органів управління структурних підрозділів у сфері планування (узгодження цілей; ціноутворення; облік затрат і результатів; відра- хування й перерозподіл прибутку; виплата дивідендів і податки; оренда, виплата кредитів; злиття та ін.); система звітності; інформа- ційна система (доступ, передача, захист інформації; інформаційна

 

система менеджменту; доступ до інформації для проведення прогно- зно-аналітичних досліджень).

Стандарти можуть включати в себе як обов’язкові до виконан- ня вимоги, так і рекомендаційні положення. Їхня дія спрямована на досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній га- лузі. Наприклад, стандарт контролінгу на підприємстві включає такі складові:

— перелік методів аналізу;

— вимоги до кількості, якості й термінів підготовки аналітич- них звітів;

— склад аналітичних таблиць;

— вимоги до складу, змісту нормативно-організаційних доку- ментів і порядку їх коригування.

Найпоширенішими нині є стандарти, що регламентують якість у сфері виробництва продукції. Оскільки управління якістю має комплексний характер, то й стандартизація в цьому напрямі на- буває системних ознак. Такими свого часу були радянські системи управління  якістю:  «БИП»,  «СБТ»,  «КАНАРСПИ»,

«КСУКП». Стандартизованими були й підходи щодо організації економічного управління на підприємствах, а саме: розробка п’ятирічних планів та річних техпромфінпланів, функціонування внутрішнього господарського розрахунку, обґрунтування проек- тів. Принципи системного управління якістю, які були розробле- ні радянськими науковцями і практиками, успішно використову- ються та розвиваються в усьому світі, набуваючи таких оновлених форм, як TQM та ін.

У міжнародній практиці отримала визнання система стандартів ISO серії 9000, яка хоча й має рекомендаційний характер, однак прийнята за національний стандарт у переважній більшості економі- чно розвинутих країн. Нею встановлюються єдині вимоги щодо управління якістю у будь-якій виробничій чи сервісній компанії.

 

⇐ Предыдущая78910111213141516Следующая ⇒

Поделиться: