Ділова етика та етика економічного управління підприємством

 

Бізнес — це суспільно корисна діяльність, тому він не може існувати, якщо для цього не створені певні моральні передумови. Аналіз таких передумов і властивих суспільству та бізнесу орга- нізаційних структур, що сприяють дотриманню принципів мора- лі, є важливим аспектом ділової етики.

Ділова етика не є чимось відособленим від визнаної суспільної моралі, яка охоплює всі різновиди людської діяльності. Етику зага- лом визначають як систематичне прагнення осмислити наш мораль- ний досвід таким чином, щоб установити правила, які повинні управляти поведінкою людей, виробити цінності, яких слід дотри- муватися, а також врахувати такі риси характеру, які корисно в собі розвивати.

Варто зазначити, що, незважаючи на доволі точне визначення етики як дисципліни, яка вивчає моральність, сам по собі термін

«етика» вживається в різних значеннях. Іноді етика є синонімом моральності. Кодекси моральної поведінки, які утвердилися в різ- них професіях, часто називають етичними кодексами. І хоча ети- ка  бізнесу  є  розділом  загальної  етики,  дехто  тлумачить  вираз

«етика бізнесу» як моральність бізнесу: або описово, тобто як мораль, якої практично дотримується бізнес, або нормативно, як мораль, якої бізнесу слід дотримуватися.

У етиці як розділі філософії заведено виокремлювати загальну та спеціальну етику. Аналіз загальної етики поділяється на три стадії: описову етику, нормативну етику й метаетику. Описова етика тісно пов’язана з антропологією, соціологією, психологією і значною мірою на них опирається. Вона зіставляє та розрізняє різні моральні системи, кодекси, різновиди практичної діяльнос- ті, принципи й цінності народу, культури чи суспільства.

Нормативна етика покликана системно пояснювати й обґрун- товувати мораль певного суспільства або людського суспільства загалом. Етичні теорії, вироблені нормативною етикою, ґрунту- ється на описовій етиці, вони зв’язують воєдино різні норми, правила й цінності моральної системи суспільства. Теорія покли- кана також забезпечити процедурний механізм, який здатен узго- джувати суперечливі норми й приймати рішення за конкретними випадками їх порушення.

 

Метаетика, або як її ще називають, аналітична етика, тісно пов’язана з нормативною етикою. Метаетика має справу зі значен- ням моральних термінів, таких як добро, зло, моральна відповідаль- ність, моральний обов’язок та аналогічні їм формули. Метаетика досліджує логіку морального мислення. Аналіз моральної логіки включає пояснення й оцінку постулатів і дослідження обґрунтова- ності моральних аргументів.

Теорія загальної етики в складі, як уже зазначалося, описової, нормативної й метаетики, дає системний підхід до визначення моральності та має практичне значення. Оволодіння нею дає не- обхідні важелі для розумового ведення особистого та суспільного аналізу моральних проблем.

Спеціальна етика використовує принципи загальної етики, по- перше, для розв’язання конкретних проблем, і, по-друге, для до- слідження принципів моралі в спеціалізованих сферах людської діяльності.

Перший з цих напрямів ще називають казуїстикою, тобто майс- терністю розв’язання складних моральних проблем, випадків або дилем шляхом вдумливого застосування моральних принципів. Дру- гий напрям охоплює використання принципів загальної етики в спе- ціалізованих сферах. Сюди входять ділова етика, медична етика, технічна етика та ін. Ділова етика, природно, стосується бізнесу. Во- на є національною, інтернаціональною або всесвітньою й не окрес- лена жодними географічними межами.

Етика бізнесу, своєю чергою, охоплює такі різновиди діяльності:

— застосування принципів загальної етики до конкретних си- туацій або методів господарювання в бізнесі;

— метаетичний аналіз можливостей використання моральних критеріїв, які зазвичай застосовуються для індивідів як характе- ристик організацій;

— аналіз проблем моральності економічних систем загалом, та економічної системи певної країни зокрема;

— дослідження моральних проблем ділової етики в аспекті інших галузей науки, таких як мікро- та макроекономіка, теорія організації тощо; іноді моральні проблеми можна звести до управлінських чи економічних, а часом — навпаки;

— характеристика морально похвальних і зразкових дій як окремих ділових людей, так і конкретних фірм.

Таким чином, ділова етика, здатна допомогти у розгляді мораль- них проблем бізнесу системно й більш надійними методами, як це можна було б робити без неї. Вона має велике практичне зна- чення, але тільки тоді методи етичного ведення бізнесу можуть

 

впровадитися, коли ті, хто користується іншими методами, ви- знає потребу в їх моральній переоцінці.

Етичні оцінки застосовуються до всіх підприємств — великих і малих. Але в більшості дискусій про ділову етику предметом є саме етика корпорацій, причому найбільших. Це можна пояснити кілько- ва причинами. Так, малі підприємства управляються їх власниками, які керуються тими самими нормами і в управлінні, і в особистому житті. Якщо в них є наймані працівники, то відносини з ними хоча й мають діловий характер, та все ж не можуть не бути особистими, оскільки щоденні контакти надають відносинам ясності й прозорос- ті. Те ж саме й угоди з клієнтами та постачальниками: вони прозорі й передбачають чесність у бізнес-відносинах. Зовсім інші відносини складаються у великих корпораціях. Власники акцій відповідають лише за ту кількість грошей, які вони вклали в підприємство. Корпо- рації управляються найманими менеджерами, а відтак, виступають як безособові організації. Особисте управління працівниками замі- нюється організаційними структурами, правилами та специфічними особливостями функціонування підприємства.

Персонал великих корпорацій залежний від них. Те саме стосу- ється міст, у яких вони розміщені, економічного стану довкілля. Одним із завдань ділової етики є визначення того, яку відповідаль- ність несуть корпорації за свої дії перед суспільством, своїм пер- соналом, акціонерами, споживачами та ін. Поширеним є погляд, що підприємства та інші офіційні організації не належать до суб’єктів моралі. Вони є юридичними особами і їх діяльність регу- люється законом. Тільки люди є суб’єктами моральності та несуть моральну відповідальність. Водночас моральну відповідальність за дії підприємств можуть взяти на себе власники, керівники підпри- ємств, члени ради директорів, президент, менеджери різних рівнів, окремі особи тощо. Щоправда, не завжди в тому чи іншому випад- ку можна чітко визначити, хто саме на підприємстві повинен брати на себе відповідальність.

Часто, аналізуючи дії підприємств, використовуються терміноло- гію морально-етичного характеру. Однак для аналізу дій окремих людей і дій корпорацій значення термінів можуть відрізнятися.

У зв’язку з тим, що підприємства діють свідомо, їх можна вважа- ти суб’єктами моралі. Та оскільки підприємства, власне, не є само- ціллю, вони не можуть вважатися моральними особами. Звідси ви- пливає, що можна з моральних позицій визначати цілі, для яких підприємство створюється. Те, що підприємства — це обмежені утворення й організуються вони лише для певних цілей, робить їх моральний статус разюче відмінним від морального статусу людей.

 

Водночас слід ураховувати й те, що хоча підприємство створене за- для певних цілей, потреба в ньому та цілі існування ще не виправда- ні з погляду моральності. Якщо ж цілі, для яких підприємства ство- рені, не є аморальними, і засоби, за допомогою яких ці цілі досяга- ються, також не аморальні, то й підприємства не пов’язані цілою низкою моральних правил, як це властиво людям.

Як і всі інші об’єкти моралі, підприємства зобов’язані не зав- дати шкоди іншим. Вказана вимога є надзвичайно великим об- меженням діяльності підприємств, адже їх зобов’язання залежать від конкретних ситуацій, юридичного статусу й від соціополітич- ного середовища.

Від них не слід очікувати дій, продиктованих моральними мо- тивами. Однак можна очікувати того, щоб вони не діяли так, як це суперечить моралі. Тому саме їх дії, а не спонукальні мотиви слугують законним предметом моральної оцінки.

Загальні обов’язки підприємства витікають з їх природи та від- носин із суспільством. «Моральним мінімумом» підприємства вва- жають принцип «не нашкодь». Шкода, якої слід уникати, це перед- усім шкода по відношенню до людей, тобто персоналу корпорації, а також до місцевого населення, до клієнтів, суспільства загалом. Не менш важливим обов’язком підприємства є недопущення явищ, що підривають конкуренцію: хабарництво, участь у монополістич- ній практиці тощо. Саме в такий спосіб зберігається цілісність і до- сягається гармонійність економічної системи підприємства. Для збереження її життєздатності підприємства зобов’язані дотримува- тися чесності у виконанні укладених угод і контрактів. Без вико- нання цієї умови контракти не поновлюватимуться, а це призведе до недоцільних трансакційних витрат і прагнення сторін усіляко протидіяти несправедливості або припинити дію угоди. Чесність охоплює широке коло проблем, від справедливої компенсації шко- ди, правдивості реклами до забезпечення високої якості товарів чи послуг. Важливим є також неухильне виконання зобов’язань укла- дених контрактів. Правовий примус, який для цього передбачений чинним законодавством, повинне лише підкріплювати, але не замі- нювати собою етичне дотримування контрактів.

Указані обов’язки є загальними для всіх підприємств незалежно від їх організаційно-правового статусу чи форми власності. Водно- час, для корпорацій властиві внутрішні обов’язки, тобто обов’язки різних суб’єктів, які, власне, й утворюють корпорацію. У великій ко- рпорації власники-акціонери юридично представлені радою дирек- торів, яка турбується про їхні інтереси та наглядає за діяльністю ад- міністрації. Члени ради директорів приймають найважливіші страте-

 

гічні рішення та несуть моральну відповідальність як за їх виконан- ня, так і за ті рішення, які не були прийняті, хоча цього були варті.

Менеджмент корпорації несе відповідальність перед акціонерами за чесне й ефективне управління нею. Морально він не відповідає за максимізацію прибутку, збільшення вартості капіталу компанії, і ак- ціонери не повинні вимагати цього від нього. Ці завдання в мораль- ному сенсі не можуть бути вищими, ніж дотримання фірмою своїх моральних та юридичних обов’язків. Менеджмент відповідає за створення у фірмі атмосфери моральності, за справедливість щодо працівників. Осанні, своєю чергою, також несуть відповідальність за добросовісне виконання своєї роботи.

Підприємства відповідають перед своїми постачальниками й конкурентами за справедливе поводження з ними. У своїх бізнес- відносинах вони повинні діяти чесно, а саме: дотримуватись уз- годжених цін, затверджених специфікацій, термінів поставок і платежів тощо. Чесність не припускає розповсюдження неспра- ведливої інформації про конкурентів чи їхню продукцію, прове- дення диверсій і шпіонажу, здійснення таємних змов та ін.

Підприємство відповідає за свою продукцію перед спожива- чем. Виробник повинен інформувати покупця про ті істотні влас- тивості продукту, як він сам не може виявити. Гарантії мають не- ухильно виконуватись, а ціни та сортність товарів відповідати заявленим властивостям.

Підприємство несе моральну відповідальність перед громад- ськістю та суспільством загалом за забруднення довкілля, стан населеного пункту, у якому воно функціонує, безпеку своєї про- дукції тощо.

З розвитком інформаційної економіки відкрилися нові можли- вості ведення бізнесу, однак заявили про себе нові й етичні проб- леми. Зростає міжнародне усвідомлення ділової етики. Вона має протистояти негативним тенденціям та обмежувати агресивні прагнення великого бізнесу, сприяти ефективному державному контролю за зовнішніми ефектами ринку.

Ключові положення®

 

1. Регулювання економічних процесів на всіх рівнях економіки здійснюється через відповідні інструменти управління, які є парамет- рами економічного порядку.

2. На макрорівні економіки інструментами управління є законо- давчі та інші нормативно-правові акти, що ухвалюються законодав- чими, виконавчими й судовими органами влади.

 

3. Рамкові умови господарювання визначаються державою для ко- жного з підприємств як щодо бізнес-відносин із зовнішнім середови- щем, так і внутрішніх бізнес-процесів.

4. У сучасній практиці господарювання використовується регла- мент — спеціальний документ, який узгоджує інтереси, норми відносин і поведінку всіх структурних підрозділів у системі економічного управ- ління підприємством.

5. Склад економічних служб на підприємстві та чисельність їх персоналу можуть істотно варіюватись залежно від розмірів підпри- ємства, галузевих особливостей та деяких інших чинників.

6. Положення про економічні служби на підприємстві та посадові інструкції їх працівників розробляються як внутрішні регламентні до- кументи й набувають статусу внутрішніх стандартів.

7. Виконання працівником своїх посадових обов’язків вимагає набуття ним у процесі освітньої підготовки необхідних компетен- цій: аналітичних, планово-прогнознозних, організаційних тощо.

8. Системне розв’язання моральних проблем сучасного бізнесу гру- нтується на методах ділової етики.

9. Оцінювання діяльності підприємства через призму моральнос- ті передбачає розгляд обов’язків підприємства перед суспільством загалом, своїми партнерами, клієнтами та ін.

10.Менеджмент підприємства відповідає за створення на фірмі атмо- сфери моральності, за справедливість по відношенню до працівників. Останні, своєю чергою також несуть відповідальність за добросовісне ви- конання своєї роботи.

Терміни й поняття ö

· Ділова етика

· Економічний порядок

· Інструменти управління

· Порядок

· Регламент управління підприємством

Завдання для самоперевірки ✓

Дайте відповідь на питання

1. Що розуміють під терміном «порядок» для соціально-економічної системи?

2. Назвіть основні інструменти, якими держава регулює економічні процеси на макро- і мікрорівні економіки.

3. Якими є універсальні типові документальні форми, котрі є ін- струментами макрорівня, але визначають рамкові умови господарю- вання підприємств?

4. За допомогою яких внутрішніх інструментів наводять економіч- ний лад на підприємстві?

 

79

 

5. З якою метою розробляють на підприємстві регламент економіч- ного управління?

6. Які підрозділи традиційно включають до складу економічних служб підприємства?

7. Що повинно міститись у Положенні про службу на підприємстві?

8. З яких розділів має складатися посадова інструкція фахівця?

9. Що таке «ділова етика»?

10.Які основні моральні обов’язки підприємства?

Завдання для індивідуальної роботи œ

1. Користуючись загальними та спеціальними джерелами інформації, укладіть якомога повніший перелік законів і нормативно-правових актів, які визначають рамкові умови господарювання сучасного вітчизняного під- приємства. За узгодженням з викладачем розкрийте зміст макроекономіч- них інструментів економічного управління, які визначають рамкові умови господарювання з окремих питань регулювання економічних відносин. Ре- зультати підготуйте у вигляді анотованого звіту.

2. Зіставте зміст типових посадових інструкцій одного із спеціаліс- тів економічної служби підприємства (на вибір). Систематизуйте пере- лік завдань та обов’язків за класами професійних завдань та різновида- ми компетенцій (аналітичної, планово-прогнозної, організаційної тощо). Узагальнення викладіть у формі аналітичного звіту.

3. За матеріалами публікацій та Інтернет-сайтів знайдіть приклади (2—

3) очевидних порушень підприємствами принципів ділової етики в бізнес- відносинах. Зверніть особливу увагу на економічну шкоду, завдану партне- рам, споживачам, суспільству загалом. Дайте власну моральну оцінку ситу- аціям. Результати підготуйте у формі реферату.

Література для поглибленого вивчення  

1. Голубков Е П. Технология принятия управленческих решений  /

Е. П. Голубков. — М.: Изд-во «Дело и Сервис», 2005.— 544 с.

2. Грещак М. Г. та ін. Внутрішній економічний механізм підприєм- ства: Навч. посібник / М. Г. Грещак, О. М. Гребешкова та ін.; за ред. М. Г. Грещака.— К.: КНЕУ, 2001.— 228 с.

3. Жданов С. А. Механизмы экономического управления предприя- тием: Учеб. пособие для вузов. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. — 319 с.

4. Жданов С. А. Основы теории экономического управления пред- приятием: Учебник. — М.: Финансы, 2000. — 528 с.

5. Райзберг Б. А. Курс управления экономикой. — СПб.: Питер, 2003. — 528 с.

6. Регламентація функціональних служб корпоративних підприємств / д-р екон. наук, проф. В. І. Павлов, д-р екон. наук, проф. І. І. Пилипенко, канд. екон. наук Н. В. Павліха, І. С. Скороход, канд. екон. наук О. Я. Крав- чук, О. А. Мишко: Навч. посіб. — К: ІВЦ Держкомстату України, 2006.— 383 с.

 

 

Розділ 2

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: