Сутність, види та принципи портфельного інвестування

 

Інвестиційна діяльність на рівні підприємства має переважно портфельний характер, що зумовлюється передусім портфельною структурою сучасного бізнесу. Це означає, що здійснюючи заходи зі створення та підтримання потенціалу своєї прибутковості, підпри- ємство обирає та втілює певну сукупність інвестиційних проектів. Окремим напрямом інвестування виступає вкладання коштів у фі- нансові інструменти (цінні папери, валюту, депозитні продукти).

Отже, інвестиційний портфель — це цілеспрямовано сформо- вана сукупність об’єктів реального та фінансового інвестування, що мають реалізувати інвестиційні цілі підприємства в межах прийня- тих для нього загальнокорпоративної стратегії та стратегій бізнесу.

 

Відповідно до головної мети інвестиційної діяльності та умов (обмежень) щодо здійснення інвестицій будується система част- кових цілей (критеріїв) інвестиційного портфеля.

Особливості практики інвестування відображаються в певній класифікації інвестиційних портфелів. Основними класифікаційни- ми ознаками є: економічний зміст складових портфеля; характер об- межень щодо інвестицій, які утворюють портфель; ступінь відповід- ності портфеля прийнятим критеріям інвестування; характер зв’язку між складовими інвестиційного портфеля; наявність і різновид неви- значеності в початкових даних тощо. Розглянемо деякі з наведених класифікаційних груп.

Класифікація інвестиційних портфелів за економічним зміс- том містить:

— портфель інвестиційних проектів;

— портфель цінних паперів;

— портфель інших об’єктів інвестування.

Портфель інвестиційних проектів виконує функцію відтво- рення та збільшення господарського потенціалу підприємства за напрямами його операційної діяльності. Відповідно, цей порт- фель формується з об’єктів реального інвестування.

Портфель цінних паперів є формою інвестиційної діяльності, передусім, інституалізованих інвесторів — інвестиційних фондів, трастових компаній, пенсійних фондів тощо. Водночас у сучас- них умовах портфельне інвестування в цінні папери широко ви- користовується також виробничими підприємствами й переважно виступає як діяльність супутня та підтримуюча щодо основної.

Портфель решти об’єктів інвестування почасти є засобом під- тримання необхідного рівня ліквідності активів підприємства. Він може складатися з валютного, депозитного та інших портфелів і т.п.

Класифікація інвестиційних портфелів за відповідністю встановленим критеріям інвестування припускає їх поділ на на- ступні різновиди.

Збалансований портфель — характеризується високим ступенем дотримання критеріїв його формування, коли зґенеровано та віді- брано інвестиційні проекти чи фінансові інструменти, які дають змо- гу найповніше реалізувати інвестиційні цілі підприємства.

Незбалансований портфель — характеризується невідповідністю складу інвестиційних проектів чи фінансових інструментів висуну- тим вимогам щодо його формування. Різновидом незбалансованого портфеля є, скажімо, портфель, що являє собою оптимізований у ми- нулому набір інвестиційних активів, який на цей час уже не задово- льняє інвестора внаслідок суттєвої зміни зовнішніх умов (наприклад,

 

 

зміни умов оподаткування) або через внутрішні фактори (наприклад,

істотну затримку виконання окремих інвестиційних проектів).

Класифікація портфелів цінних паперів за пріоритетними ці- лями інвестування передбачає такі їх різновиди.

Портфель зростання — наповнюється головним чином, об’єктами інвестування, що забезпечують досягнення високих темпів зростання капіталу, але при цьому обтяжені високим сту- пенем ризику.

Портфель доходу — утворюється, зазвичай, з об’єктів інвес- тування, які забезпечують досягнення високих темпів зростання доходу й обтяжені доволі значним ступенем ризику.

Консервативний портфель — обирається переважно з об’єктів інвестування, що характеризуються середнім або незначним сту- пенем ризику.

Виходячи з наведених вище різновидів портфелів цінних па- перів, можна назвати такі основні критерії їх формування:

· забезпечення високих темпів зростання капіталу;

· забезпечення значних темпів збільшення доходу;

· забезпечення раціонального ступеня ризику;

· забезпечення достатнього ступеня ліквідності портфеля.

1. Забезпечення високих темпів зростання капіталу. Сутність цього критерію пов’язана з ефективним нарощуванням фінансових активів підприємства в довгостроковій перспективі. Його реаліза- ція ґрунтується на стабільних надходженнях з боку портфеля в по- єднанні із зростанням вартості активів, що його утворюють.

2. Забезпечення високих темпів збільшення доходу. Цей критерій передбачає побудову портфеля на основі активів з високими поточ- ними надходженнями. Частина надходжень за таким портфелем мо- же бути капіталізована в напрямі як подальшого фінансового інвес- тування, так і вкладання в об’єкти реальних інвестицій.

3. Забезпечення раціонального ступеня ризику. Певні активи, особливо ті, за якими очікуються високі темпи зростання прибут- ків, можуть мати високий ступінь ризику, проте в межах інвести- ційного портфеля загалом цей ступінь повинен оптимізуватися (не перевищувати якогось граничного значення). Під час оптимі- зації загального ступеня ризику за портфелем цінних паперів ос- новну увагу треба приділяти оптимізації ризику втрати капіталу, а лише потім оптимізувати ризик втрати надходжень (прибутків).

4. Забезпечення достатнього ступеня ліквідності портфеля. Цей критерій втілює вимоги щодо маневреності портфеля, можливо- сті швидкого реінвестування капіталу в більш вигідні активи. Його дотримання передбачає, що певна частка портфеля повинна носити

 

високоліквідний характер. Ступінь ліквідності інвестиційного порт- феля визначається низкою факторів, скажімо, у разі фінансових інве- стицій — це макроекономічний клімат країни, тенденції динаміки параметрів фондового ринку, особливості поведінки операторів рин- ку. Зауважимо, що орієнтація на забезпечення високої ліквідності може перешкоджати залученню до портфеля високоприбуткових ін- вестиційних активів (проектів), а також активів (проектів), які забез- печують значний приріст капіталу в довгостроковому періоді. Тому, ураховуючи альтернативність критеріїв формування інвестиційного портфеля, інвестор має виважено визначити пріоритети як окремих напрямів інвестування, так і інвестиційної діяльності загалом.

Процес розробки інвестиційного портфеля підприємства ґрун- тується на певних принципах, основними з яких є:

— принцип цільової відповідності;

— принцип багатокритеріальності;

— принцип оптимальності. Коротко охарактеризуємо їх.

Принцип цільової відповідності. Як уже зазначалося вище, цільові установки портфеля інвестицій мають узгоджуватись із загальнокорпоративною стратегією та стратегіями бізнесу за на- прямами діяльності підприємства. Доцільно нагадати, що загально- корпоративна стратегія втілює концепцію щодо напряму руху біз- несу підприємства (це може бути, наприклад, екстенсивна експансія або утримання досягнутих позицій, або активний розвиток нових стратегічних напрямів діяльності тощо), принципи балансування та схему взаємної динаміки окремих бізнес-напрямів. Тобто, з погляду інвестиційної діяльності, на цьому рівні з’ясовуються базові цільові установки для складових ділового портфеля підприємства та загаль- ні співвідношення (обмеження) щодо розподілу ресурсів між ними. Конкретизація означених цілей та співвідношень відбувається в кон- тексті стратегій бізнесу. При цьому слід виходити з того, що кожний з напрямів діяльності підприємства характеризується своїми зако- номірностями становлення та розвитку, має свої власні стратегіч- ні можливості зростання та прибутковості.

Принцип багатокритеріальності. Цільові установки щодо ін- вестування в межах підприємства загалом і його окремих бізнесів під час розробки інвестиційного портфеля трансформуються в кри- теріальні показники. Для цього залучають певні методики та мате- матичний апарат. Можливість різних цільових установок для різних напрямків діяльності, а також множинність аспектів цільових уста- новок навіть у більш-менш простих ситуаціях зумовлює багатокри- теріальність проблеми раціоналізації портфеля інвестицій.

 

 

Принцип оптимальності. Його сутність полягає в пошуку тако- го інвестиційного портфеля з множини можливих варіантів, який би був найкращим з погляду дотримання висунутих критеріїв. Беручи до уваги, що в загальному випадку різні критерії значною мірою є альтернативними, задача пошуку оптимуму може бути розв’язана лише за наявності додаткових припущень, які б дали змогу порівню- вати між собою та впорядковувати допустимі варіанти рішень. Слід зауважити, що універсальної методики багатокритеріальної оптимі- зації немає, водночас напрацьований на сьогодні арсенал підходів та інструментів є серйозним підґрунтям для успішного розв’язання за- дач означеного класу, зокрема й щодо проблематики портфельного інвестування.

Ураховуючи вищевикладене, послідовність етапів визначення інвестиційного портфеля підприємства може бути такою, як по- казано на рис. 12.1.

Зауважимо, що в межах поданої на рис.12.1 процедури, згідно з прийнятою гіпотезою про допоміжну роль фінансових інвести- цій для підприємств виробничої сфери, формування портфелів відповідно цінних паперів та інших фінансових інструментів здійснюється за залишковим принципом.

 

 

 

 

 

 

Рис.12.1. Послідовність етапів формування інвестиційного портфеля підприємства

 

 

⇐ Предыдущая46474849505152535455Следующая ⇒

Поделиться: