Принципи формування та моделювання структури капіталу підприємства

 

Найважливішою складовою сучасної теорії фінансів є теоретич- ні дослідження структури капіталу фірми та пошук оптимального співвідношення власного й залученого капіталу. Структура капіта- лу — значиме поняття, що використовується в методиках визна- чення оптимального способу фінансування інвестиційних програм, розрахунку економічної ефективності інвестиційних проектів, прогнозування цін акцій, оцінювання ціни капіталу підприємства тощо. Вирішення будь-якого завдання управління капіталом фірми пов’язане з методологією аналізу структури капіталу.

Визначення оптимальної структури капіталу неможливе без дослідження такого важливого поняття сучасної теорії фінансів, як вартість капіталу. Під вартістю капіталу розуміють доход, який ма- ють принести інвестиції, щоб вони виправдали себе з погляду інвес- тора. Вартість капіталу виражається у вигляді ставки відсотку від суми капіталу, що вкладений у бізнес, який необхідно заплатити ін- вестору впродовж року за користування його капіталом. При цьому інвестором може бути кредитор, власник (акціонер) підприємства або саме підприємство. В останньому разі фірма інвестує власний капітал, який утворився за період, що передував новим капітальним вкладенням, та, відповідно, належить власникам їй.

На вартість капіталу впливають такі фактори:

1) рівень дохідності інших інвестицій. Ураховуючи те, що вар- тість капіталу — це альтернативна вартість, тобто доход, який очікують отримати інвестори від альтернативних можливостей вкладення капіталу за незмінного рівня ризику, вартість конкрет- ного капітального вкладення залежить від поточного рівня про- центних ставок на ринку цінних паперів;

2) рівень ризику конкретного капітального вкладення. Якщо підприємство пропонує вкласти інвесторам капітал у більш ризи-

 

 

ковану справу, воно має забезпечити більш високий рівень до- хідності;

3) джерела фінансування. Загальна вартість капіталу підприємст- ва визначається шляхом розрахунку величини кожної її компоненти. Вартість власного капіталу — це грошовий доход, який пла- нують отримати власники звичайних акцій. Розрізняють такі мо-

делі розрахунку:

1) модель прогнозованого зростання дивідендів;

2) цінова модель капітальних активів (CAPM: Capital Assets Price Model);

3) модель прибутку на акцію;

4) модель премії за ризик.

Розрахунок вартості власного капіталу згідно з моделлю прог- нозованого зростання дивідендів ведеться за формулою:

C = D1 + P ,

e    P

де C e

— вартість власного капіталу;

D1 — дивіденд, що прогнозується першого року реалізації ін- вестиційного проекту;

P — ринкова ціна однієї акції;

g — прогнозоване зростання дивідендів.

Використання цінової моделі капітальних активів (CAPM: Capital Assets Price Model) доволі поширене в умовах стабільної ринкової економіки за наявності достатньої кількості даних, що характеризу- ють прибутковість роботи підприємства. Формула моделі така:

C e   = C rf   + (C m   - C crf  ) × β ,

де C e   — вартість власного капіталу;

C rf

— показник прибутковості для безризикового вкладення

капіталу;

C m  — середній по ринку показник прибутковості;

β — фактор ризику.

Модель прибутку на акцію ґрунтується на показнику прибутку на акцію та має таку розрахункову формулу:

C  = П ,

e    Р

де C e

— вартість власного капіталу;

П  — розмір прибутку на одну акцію;

Р — ринкова ціна однієї акції.

 

 

Розрахунок вартості залученого капіталу підприємства зале- жить від того, у якому вигляді він залучається. Вартість залуче- ного капіталу у вигляді довгострокового кредиту дорівнює відсот-ку за кредитом і визначається шляхом договірної угоди між кредитором і позичальником у кожному конкретному випад- ку окремо.

Вартість залученого капіталу у вигляді облігацій, що мають встановлений термін погашення та номінальну процентну ставку, визначають за номінальною процентною ставкою облігацій, що виражається у відсотках до її номінальної вартості.

Останній етап у розрахунку загальної вартості капіталу під- приємства — комбінування вартості коштів, отриманих із різно- манітних джерел. Таку зважену середню вартість капіталу (серед- нє з вартостей окремих компонентів, зважених за їх частками у загальній структурі капіталу) розраховують за формулою:

WACC = W d   × C d   × (1 - T ) + W p  × C p   + W e  × C e  ,

де W d  , W d W e

— відповідно частки залучених коштів, привелійо-

ваних акцій, власного капіталу;

C d , C p, C e — вартість відповідних часток капіталу;

T  — ставка податку на прибуток.

Оптимальна структура капіталу передбачає таке поєднання власного та залученого капіталу, яке забезпечує максимум рин- кової оцінки всього капіталу. Пошуком такого співвідношення займається теорія структури капіталу, що ґрунтується на порів- нянні витрат на залучення власного й позичкового капіталу та аналізі впливу різноманітних комбінованих варіантів фінансу- вання на ринкове оцінювання.

Поточне ринкове оцінювання визначається як сума дисконто- ваних чистих потоків, що породжуються вкладеними засобами. Теорія структури капіталу вирішує питання, яка пропорція забез- печить максимум поточного оцінювання вкладеного капіталу в окремий актив, проект або підприємство загалом. Для обґрунту- вання оптимальної структури капіталу використовують різнома- нітні методи. Назвемо найпоширеніші з них.

Статичні моделі структури капіталу, що обґрунтовують існу- вання оптимальної структури, яка максимізує поточне оцінювання та дають змогу приймати рішення про вибір джерел фінансування, виходячи з оптимальної структури капіталу. Якщо оптимальну структуру визначено, досягнення цієї пропорції в елементах капі- талу має стати метою керівництва, у цій пропорції необхідно збіль- шувати капітал.

 

У статичному підході існують дві альтернативні теорії струк- тури капіталу, що пояснюють вплив залучення позичкового капі- талу на вартість капіталу, що використовується, та, відповідно, на поточне ринкове оцінювання активів підприємства — тради- ційна теорія та теорія Міллера—Модільяні (теорія ММ). Тради- ційний підхід передбачає, що підприємство, яке залучає позичко- вий капітал (до певного рівня), ринком оцінюється вище, ніж фірма без позичкових засобів довгострокового фінансування. За теорією ММ, ціна підприємства (ринкове оцінювання капіталу) не залежить від розміру позичкових засобів та може розраховува- тись за розміром операційного прибутку (до сплати відсотків і податків) і необхідної дохідності капіталу за нульового фінансо- вого важеля. Таким чином, за цією моделлю ціна підприємства та вартість його капіталу підприємства не залежать від структури капіталу.

Останніми роками найбільшого поширення набула компроміс- на теорія структури капіталу (оптимальна структура є компромі- сом між податковими перевагами залучення позикового капіталу та витратами банкрутства), яка не дає змогу конкретному підпри- ємству розрахувати найкраще співвідношення власного та позич- кового капіталу, але формулює загальні рекомендації для прийн- яття рішень.

Динамічні моделі враховують постійний потік інформації, який отримує ринок щодо конкретного підприємства. Наявна ін- формація дає змогу менеджерам установити цільову структуру капіталу, яка може не максимізувати ринкове оцінювання під- приємства. Більш того, управління джерелами фінансування не зводиться до встановлення цільової структури капіталу, бо не включає вибір між короткостроковими та довгостроковими дже- релами й управління власними джерелами (прийняття рішень за структурою власного капіталу).

Сигнальні моделі, що ґрунтуються на теорії асиметричності інформації. За традиційного підходу передбачається, що інвес- тори та керівництво підприємства мають однакову інформа- цію про його перспективи, тобто рішення приймаються в умо- вах симетричності інформації. Ринку відомі грошові потоки, що генеруються активами підприємства, і він має можливість правильно оцінити його капітал. У реальному ринковому се- редовищі керівництво більше інформовано про інвестиційні можливості підприємства, про реальну ціну акцій підприємст- ва. Ринкові ціни не відображають всю інформацію, інформація не є загальнодоступною. Менеджери можуть давати сигнали

 

ринку через прийняття фінансових рішень (вибір структури капіталу або дивідендної політики). Така ситуація має назву асиметричності інформації та використовується в сигнальних моделях (модель Росса, модель Майєрса—Майлуфа).

Єдиної моделі, за допомогою якої можна було б визначити оп- тимальну структуру капіталу, немає. Але будь-яке ефективне рі- шення в межах економічного управління повинно враховувати деякі основні аспекти.

1. Оптимізація структури капіталу — це безперервний процес адаптації до змін економічної ситуації, сил конкуренції, податко- вого законодавства, тощо.

2. Плани залучення позик повинні супроводжуватись прогно- зними оцінками ризиків, майбутніх прибутків, аналізом можли- востей виникнення та шляхи виходу із ситуацій, коли грошових коштів, що генеруються діючими активами, недостатньо для об- слуговування та погашення боргу.

3. Рішення про вибір структури капіталу не може бути прийн- яте ізольовано. Воно повинно бути частиною обґрунтованої стра- тегії фінансування, в якій враховуються ринкова позиція компа- нії, майбутні інвестиційні можливості, очікувані грошові потоки, дивідендна політика та потреба у фінансуванні.

 

 

⇐ Предыдущая50515253545556575859Следующая ⇒

Поделиться: