Дивідендна політика підприємства

 

Незважаючи на те, що термін «дивідендна політика» частіше пов’язаний з розподілом прибутку в акціонерних товариствах, прин- ципи та методи такого розподілу можуть бути використані підпри- ємствами різних організаційно-правових форм. Тому в широкому сенсі слова під дивідендною політикою розуміють механізм форму- вання частки прибутку, що виплачується власнику відповідно до ча- стки його внеску в загальну суму власного капіталу підприємства.

Метою розроблення дивідендної політики при цьому є вста- новлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками та майбутнім його зростанням, що збіль- шує ринкову вартість підприємства та забезпечує стратегічний його розвиток.

Дивідендна політика — це складова частина загальної полі- тики управління прибутком, що полягає в оптимізації пропорцій між споживчою та капіталізованою його частками з метою під- вищення ринкової вартості підприємства.

Назвемо етапи розроблення дивідендної політики.

 

1. Аналіз факторів, що впливають на розмір, терміни та до- цільність виплат дивідендів.

2. Вибір типу дивідендної політики з урахуванням указаних факторів та згідно із загальною фінансовою стратегією підприєм- ства.

3. Оцінювання ефективності дивідендної політики та її кори- гування за результатами оцінювання.

Чинниками, що впливають на дивідендну політику підприємс- тва, можуть бути такі:

·фактори, що характеризують потреби підприємства в додат- ковому фінансуванні;

·чинники, що характеризують можливості залучати фінансові ресурси із зовнішніх джерел фінансування або використовувати додаткові внутрішні джерела (вартість залучення додаткового акціонерного капіталу, позичкового капіталу; здатність підпри-

ємства збільшити обсяг прибутку за рахунок реструктуризації підприємства, скорочення невиробничих витрат, зниження собі- вартості продукції тощо).

Формування основних типів дивідендної політики пов’язане з існуванням теорій впливу розміру сплачених дивідендів на ціну акцій (ринкову вартість підприємства) і добробут акціонерів. Ви- значимо їх сутність і зв’язок з формуванням дивідендної політи- ки в практичній діяльності підприємств.

Згідно з теорією іррелевантності Модільяні—Мілера, запро- понованою в 1961 році, розмір дивідендів не впливає на ринкову вартість підприємства та доходи його власників ні в поточному періоді, ні в перспективі, виходячи з того, що ці параметри зале- жать від суми всього обсягу прибутку, а не тільки від тієї части- ни, що розподіляється. Розвиваючи цю теорію автори запропону- вали поділяти дивіденди за залишковим принципом. Обґрунтовуючи цю ідею, вчені вказують на пріоритетність пра- вильної інвестиційної політики, яка визначає досягнення основ- них цілей підприємства. Саме тому послідовність дій має бути такою:

·формування бюджету капіталовкладень і розрахунок потреб в інвестиціях;

·визначення схеми фінансування інвестиційного портфеля за умови максимально можливого фінансування за рахунок реінвес- тування прибутку та підтримки цільової структури джерел;

·виплата дивідендів у разі, якщо для цілей інвестування був використаний не весь прибуток.

 

Таким чином, оптимальність дивідендної політики полягає у виплаті дивідендів після аналізу всіх можливих напрямів ефектив- ного реінвестування прибутку в найбільш перспективні інвести- ційні проекти. За відсутності таких проектів прибуток спрямову- ється на виплату дивідендів.

На думку Модільяні та Міллера, дисконтована ціна звичай- них акцій після фінансування за рахунок прибутку всіх перс- пективних інвестиційних проектів плюс отримані за залишко- вим принципом дивіденди в сумі еквівалентів дорівнюють ціні акцій до розподілу прибутку. Іншими словами, сума сплаче- них дивідендів приблизно дорівнює сумі витрат, які необхідно понести для мобілізації додаткових джерел фінансування. У цьому й виявляється іррелевантність дивідендної політики щодо ринкової вартості підприємства.

Представники другої теорії («теорія переваги  дивідендів», або «теорія синиці в руках»), які є опонентами Модільяні—Міл- лера, уважають, що дивідендна політика суттєва, вона впливає на розмір сукупного добробуту акціонерів. Основним аргумен- том представників цієї теорії, Д. Гордона та Д. Лінтера, є те, що інвестори, виходячи з принципу мінімізації ризику, завжди від- даватимуть перевагу поточним дивідендам, ніж доходам, які лише потенційно можливі в майбутньому, зокрема й імовірному приросту акціонерного капіталу. Крім того, поточні дивіденді виплати зменшують рівень невизначеності інвесторів щодо до- цільності та прибутковості інвестування в підприємство. Їх за- довольняє менша норма прибутку на інвестований капітал, що використовується як коефіцієнт дисконтування, що приводить до зростання ринкової оцінки акціонерного капіталу. Якщо ди- віденди не сплачуються, невизначеність і прийнятна для акціо- нерів норма доходів зростають, що, своєю чергою, знижує рин- кову оцінку капіталу підприємства, зменшує добробут акціонерів. Таким чином, загальний висновок такий: у формулі загальної доходності підприємства дивідендна дохідність має пріоритетне значення.

Теорія мінімізації дивідендів («теорія податкової диференціації») полягає в тому, що ефективність дивідендної політики визначається можливістю мінімізації податкових виплат за поточними та майбут- німи виплатам власникам. Згідно з дослідженнями Н. Літценбергера та К. Рамасвамі, оподаткування поточних доходів у вигляді дивіден- дних виплат буде завжди вищим, ніж у майбутніх доходів за рахунок вартості грошей у часі та податкових пільг за капіталізованого при- бутку. Тому необхідно забезпечувати мінімум дивідендних виплат і

 

щонайбільшу капіталізацію прибутку. Обмеженнями цієї теорії є особливості системи оподаткування конкретної країни в певний пе- ріод часу.

Сигнальна теорія дивідендів розглядає рівень дивідендних виплат як суттєвий фактор впливу на ринкову вартість акцій, виходячи з то- го, що більшість методів визначення поточної вартості акцій підпри- ємства використовують як складову розрахунків саме розмір раніше сплачених дивідендів та їх прогноз на майбутні періоди.

Таким чином, зростання дивідендних виплат визначає підви- щення розрахункової ціни акцій у разі прийняття рішень про їх покупку. Це спричиняє збільшення ринкових цін, що приносить додатковий доход акціонерам під час продажу акцій. При цьому виплата значних дивідендів сигналізує про стабільне зростання підприємства та про очікування збільшення прибутків у наступні періоди. Ця теорія тісно пов’язана з високим ступенем прозорості фондового ринку, на якому оперативно отримана інформація сут- тєво впливає на коливання ринкової вартості акцій.

Теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів (теорія клієнтури) стверджує, що компанія має проводити таку дивідендну політику, яка відповідає очікуванням більшості акці- онерів. Якщо більшість акціонерів віддає перевагу поточним ди- відендам, то необхідно спрямовувати прибуток на цілі поточного споживання. Якщо основний склад бажає капіталізувати прибу- ток, необхідно його капіталізувати. Частина акціонерів, яка не підтримує таку дивідендну політику, реінвестує свій капітал в акції інших підприємств. У результаті склад акціонерів підпри- ємства стає більш однорідним.

Залежно від власних стратегічних цілей підприємство може застосовувати наведені нижче види дивідендної політики.

Метод «нульового» дивіденду полягає в невиплаті дивідендів узагалі. Це означає, що підприємство свідомо попереджує акціо- нерів про таку дивідендну політику, а акціонери підтверджують свою згоду (або незгоду) з цим, з фактами купівлі або продажу акцій. Це можливо, якщо акціонери пов’язують свої очікування із значним зростанням акцій підприємства, мають довіру до мене- джменту або їх сукупного корпоративного впливу недостатньо для того, щоб змінити таку політику.

Метод 100-відсоткового дивіденду — практично повний ан- типод політиці «нульового» дивіденду. Виділення 100-від- соткового чистого прибутку на виплату дивідендів означає, що підприємство не має нерозподіленого прибутку в звітній період. Власний капітал не збільшується та, відповідно, не має фінансо-

 

вого підґрунтя для підвищення курсу акцій. Такий метод можуть використовувати підприємства, які обмежені в зростанні через специфіку своєї діяльності.

Метод фіксованого дивіденду полягає у виплаті однакового абсолютного розміру дивідендів з розрахунку на одну акцію. Та- кий метод характерний переважно для привілейованих акцій. При цьому позитивним аспектом такого методу є наближення звичайних акцій як більших ризикованих, до привілейованих за однакових права на управління підприємством.

Метод фіксованого дивіденду з преміальними виплатами. Різниця з попереднім методом полягає в тому, що підприємство разом з фік- сованим розміром дивідендів може сплатити додаткові преміальні виплати в період найвищих позитивних фінансових результатів.

Метод фіксованого відсотка з чистого прибутку. Найбільш по- ширений та прозорий у механізмі розрахунку метод виплат дивіден- дів, завдяки якому акціонери залежать не від рішень менеджменту підприємства, а від його об’єктивних фінансових характеристик. Пе- редусім від розміру отриманого в звітному періоді чистого прибутку.

Прогресивний метод є найбільш популярний серед акціонерів бо передбачає поступове постійне збільшення дивідендних ви- плат з розрахунку на одну акцію.

Антиподом прогресивному методу є регресивний, що перед- бачає поступове та постійне зменшення розміру дивідендних ви- плат. Такий метод використовують підприємства, які в попередні роки внаслідок низького рівня конкуренції та за відсутності кон- куренції отримували надприбутки.

Метод негрошових виплат використовуються підприємства за відсутності фінансових ресурсів. У цьому разі замість прямих грошових виплат використовуються грошові субститути — акції, облігації тощо.

На практиці застосування вказаних методів утілюється в реа- лізацію одного з трьох типів дивідендної політики: консерватив- ної, помірної та агресивної.

Консервативна політика передбачає, що виплата дивідендів здій- снюється в пропорціях, які дають змогу задовольнити потреби виро- бничого розвитку та більш високими темпами нарощувати вартість чистих активів. І як наслідок — ринкову вартість акцій.

Помірна політика — це політика, згідно з якою підприємство нама- гається тримати баланс між інтересами акціонерів, які вимагають виплат дивідендів, та потребами підприємства в нарощуванні капіталу.

⇐ Предыдущая50515253545556575859Следующая ⇒

Поделиться: