Загальна характеристика англосаксонської правової системи

Англо-американський тип (сім'я) правових систем - це сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі судового прецеденту. Правові системи цього типу ще називають системами загального права (common law), або "судейського права" (judemadelaw). [5]

Система загального права включає в даний час правові системи всіх, за деяким винятком, англомовних держав. Загальне право значно вплинуло на становлення і розвиток правових систем держав, політично пов'язаних з Англією. У системі загального права виділяються дві гілки - американську та англійську.

Дана система в процесі розвитку не зазнала значного впливу римського(канонічного) права. У відміну від системи континентального права англосаксонська правова сім`я розвивалось не в університетах, не доктринально вченими-юристами, а юристами-практиками.. Система загального права, на думку юриста Е. Глассона, засновано насамперед і переважно на звичаях і варварському праві. [2]

Аналізуючи періодизацію можна відзначити, що англо-американська правова система формувалась у декілька етапів, а саме:

1. Період, що передував нормандському завоюванню (1066 p.) та формуванню системи загального права. Протягом I–IV століть Англія входила до складу Римської Імперії, але римське право не справило визначального впливу на подальший розвиток її правової системи. На початку V століття країну заселяють англосаксонські племена, внаслідок чого в Англії діяли розрізнені звичаї цих племен (англів, саксів, ютів, датчан). Таким чином, сформувалась розрізнена локальна нормотворчість, заснована загалом на даних звичаях.

2. Період становлення династії Тюдорів ( 1066-1485); починається з перемоги Вільгельма Завойовника над військами англосаксів та встановлення норманського панування на Британських островах. Даний етап вважається початком формування загального права. Розвитку загального права сприяло створення єдиної централізованої влади та єдиної системи королівських судів. Починаючи з Х ст., Королівські судді починають формування єдиного для всієї країни прецедентного права.

3. Період розквіту загального права (1485–1832 pp.); характеризується дуалізмом англійського права, який пов'язується з появою так званого «права справедливості» (law of equity). Право справедливості виникло з реалізації повноваження короля через діяльність лорда-канцлера втручатися у здійснення правосуддя шляхом пом'якшання жорстких вироків. При цьому посилання робилися не на прецеденти, а на загальні принципи права, поняття добра, справедливості тощо. Таким чином, на цьому етапі виникає ситуація, коли фактично діють дві системи судів: ті, що застосовують загальне право, і ті, що застосовують право справедливості. Це спричинило виникнення конкуренції позовів, а також проблему з'ясування того, рішення якого суду має вищу силу.

4. Період поєднання загального права з розвитком законодавства (з 1832 р. і до наших часів). характеризується проведенням значних правових реформ. Англійське право модернізується та пристосовується до потреб сьогодення. Серед основних моментів цього етапу слід виділити наступні:

· Об'єднання загального права і права справедливості. В результаті проведення судової реформи 1873–1875 років дві судові системи були об'єднані, внаслідок чого всі англійські суди отримали можливість застосовувати як норми загального права, так і положення права справедливості.

· Підвищення ролі законів (статутів) у системі джерел права. Судовий прецедент залишається визначальним джерелом права, проте активізація законодавчої діяльності частково змінює структуру і зміст англійського права внаслідок запозичення цінностей системи континентального права.

· Формування матеріального права. До цього часу англійське право розвивалося переважно як процесуальне, так як було пов'язане передусім з судовою процедурою і доказами.[8]

Необхідно відзначити, що органи виконавчої влади країн англосаксонської системи позбавлені права займатися нормо творчістю. Це можливо лише на певних умовах – делегуванні права нормо творчості парламентом. Тут визначаються правотворчі повноваження суддів.

Ця система характеризується тим, що юридичне регулювання будується на юридичній практиці, на «праві суддів», а точніше, на прецедентах – судових рішеннях, юридичну суть, логічно-юридичні принципи яких суди зобов’язані застосовувати при розгляді аналогічних життєвих проблем; підвищене значення додане процедурно-процесуальним правилам. Відповідно до цього правові системи даної групи мають вигляд нормативно-судових і в масовій правосвідомості сприймаються в якості таких, де в багатьох випадках на перше місце виступає «суб’єктивне право», що захищається судом.

В англосаксонському праві немає розподілу на публічне і приватне право. У цієї системи права можна сказати, що по формах викладу норм у них, практично не існує така особливість, як галузевий розподіл норм системи права, границі цього розподілу дуже розмиті. Відсутність різко вираженого розподілу на галузі обумовлено переважно двома факторами. По-перше, всі суди мають загальну юрисдикцію, тобто можуть розбирати різні категорії справ: привселюдно правові і приватноправові, цивільні, торговельні, карні. Розділена юрисдикція веде до розмежування галузей права, а уніфікована юрисдикція діє, очевидно у зворотному напрямку. По-друге, оскільки в країнах англосаксонської системи, у тому числі в Англії немає галузевих кодексів європейського типу, англійському юристові право представляється однорідним.

В англосаксонській системі права немає розподілу норм на імперативні і диспозитивні, сама норма менш загальна й абстрактна.

Щодо нормативної сторони англосаксонської системи права воно структурно поділяється на загальне право і право справедливості (виникли в XI і XII ст. відповідно і частково злилися у XVIII ст.); статутне (парламентське) (існує з кінця XIII ст.) У свою чергу загальне право і право справедливості є складовими судової практики, статутне право сприймається як законодавство. Структура цієї системи права була визначена історією, право цієї системи складалося в рамках судової процедури.[1;ст. 67]

Характерною рисою також є наявність інституту суду присяжних, які не будучи професійними суддями наділені владними повноваженнями при вирішенні справ. На мій погляд, неприпустима повна передача вирішення основного питання, наприклад кримінальної справи людям, що не володіють ні професійним досвідом, ні почуттям службового обов'язку. Також деякі юридичні журнали вважають, що суди присяжних сприяють застосуванню суворих покарань у Сполучених Штатах.[7]

У досліджуваній правовій родині немає понять юридична особа, батьківська влада, непереборна чинність, підробка та інші. Однак у ньому є такі поняття як довірча власність, зустрічне посвідчення, які не зустрічаються в романо-німецькій.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: