Право Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в рамках англосаксонської правової системи

У Англії загальне право виникло на основі королівської влади і раніше, ніж у країнах континентальної Європи. Це пояснюється тим, що тут раніше, ніж в інших країнах Європи, затвердилася сильна централізована монархія.

Структура англійського загального права відрізняється стихійністю правового масиву, відсутністю раціональних начал і чіткої логіки побудови. Викладенню норм права характерний казуїстичний стиль.

 Особливістю правової системи Великої Британії є те що вона ґрунтується на некодифікованій конституції: не має ні статуту, ні судового рішення, що проголошувало б Велику Британію конституційною парламентською монархією.[10]

Норми загального права безпосередньо регулюють низку найбільш важливих інститутів сучасного права Англії. Прецеденти супроводжують практику застосування законодавства, оскільки на суди покладено завдання тлумачення, уточнення і розвитку положень статутного права. Фактично без прецедентного права в умовах Англії статутне право на практиці не може застосовуватися. Проте за сучасних умов прецедент починає поступово втрачати свою винятковість.

Право справедливості - це сукупність норм, які створювалися судом лорд-канцлера для того, щоб доповнювати систему загального права, що іноді переглядається. Право справедливості включає вирішення спорів про нерухомість, довірчу власність, про торгові товариства, справи, пов'язані з неспроможністю, з тлумаченням заповітів і ліквідацією спадку.

Право справедливості охоплює дві групи справ, і відповідно, юрисдикція судів, які розглядають ці справи, також підрозділяється на два види:

1) справи, які повинні бути прийняті до провадження через визначеність їхньої правової природи. (Суди часто вирішують справи, пов'язані з тлумаченням положень права, регламентують передачу нерухомості, або справи по спорах про контракти на продаж земельної власності, або справи, засновані на застосуванні положень законодавства про власність на землю.)

2)  справи, пов'язані з вирішенням питань, стосовно яких суду надаються достатньо широкі повноваження. (По цих справах суди вільні у своєму рішенні. Наприклад, вони можуть на свій розсуд вирішувати питання про видачу обов'язкових для виконання судових наказів, розривати операції, зважаючи на незаконний вплив на сторони при їх укладанні, затверджувати або не затверджувати акти добродійності, наділяти довірчого власника додатковими повноваженнями з управління майном і та ін.)

До судових реформ 1873-1875 pp. дозволялося звертатися до права справедливості по спорах, віднесених до ведення загального права, наприклад по спорах, що виникають у зв'язку з невиконанням контрактів, спорах про право власності на землю. До виключної ж компетенції права справедливості були віднесені справи по позовах до довірчого власника (це позови, які взагалі не були відомі загальному праву, оскільки траст виникає в праві справедливості). У праві справедливості визнавалися і деякі виняткові обставини, які не визнавалися такими в загальному праві, наприклад введення позивача в оману щодо невиконання зобов'язань за контрактом.[11, ст. 201]

І зараз у правовій системі Англії зберігається поділ права на загальне право і право справедливості, незважаючи на те, що в 1873-1875 pp. англійський парламент, як уже наголошувалося, прийняв ряд спеціальних законодавчих актів, що наказували «об'єднати» право справедливості із загальним правом. Проте, як відзначає Р. Давид, відмінність між загальним правом і правом справедливості і сьогодні продовжує залишатися найважливішим в англійському праві, його порівнюють з поділом права на публічне і приватне в тому розумінні, що англійські юристи так само відповідно розділяють юристів, які «працюють у загальному праві», і юристів, які «працюють у праві справедливості» [9, с. 297]

Статутне право є сукупністю правових норм, закріплених у законах (статутах), прийнятих англійським парламентом, починаючи з 1215 р. (дата ухвалення Великої хартії вольностей) із різних правових питань, а також акти делегованого законодавства.[11]

Розглянемо конкретні сфери суспільних відносин, які регулюються загальним правом:

 «Цивільне право» у англійській правовій системі є умовним. Воно не сприйняте суддями і законодавцями. Тому цивільно-правові відносини регулюються в рамках традиційних правових інститутів, таких як право власності, довірчої власності, договору, деліктів та ін.

Одним із ключових понять у загальному праві є поняття власності. Місце категорії «речове право» (тобто цивільне) займає «власність». У системі загального права відсутня і загальна частина зобов'язального права, розрахована на застосування до будь-яких зобов'язань. Основна увага приділена договору і делікту. Відсутня також класифікація зобов'язань.

Ще одним центральним є інститут довірчої власності, що виник у рамках права справедливості. За його допомогою забезпечується охорона майна недієздатних осіб або управління майном установ. Згідно з інститутом довірчої власності, майно управляється на розсуд особи, якій довіряється це управління. Дана особа вже виступає швидше як власник, а не як представник або керівник у рамках цих відносин.[12]

У середині XX ст. в Англії було прийнято цілу серію консолідованих і частково кодифікованих законів, що внесли істотні зміни до сфери регулювання шлюбно-сімейних відносин. Зокрема це закон про житло сім'ї 1967 p., закон про реформу порядку розірвання шлюбу 1969 p., консолідуючий закон про шлюбно-сімейні справи 1979 p., консолідуючий закон про судочинство по шлюбно-сімейних справах 1984 р. та ін. Ці нові закони не виключали чинності ряду попередніх актів і прецедентів, які зберігали у сфері шлюбно-сімейного права деякі традиційні і своєрідні риси. Так в Англії разом із цивільним шлюбом, що укладається в державних органах, зберігається і церковний шлюб, який, згідно із законом 1949 p., може бути вибраний за бажанням осіб, які вирішили з'єднатися шлюбними узами.

Законодавство в галузі охорони навколишнього середовища займає самостійне місце в системі англійського загального права. Особливий режим скидання відходів починав регулюватися ще в 50-ті pp. XX ст. Розвиток законодавства в даній сфері продовжився в 1970 p., коли в Англії було утворено міністерство навколишнього середовища. Саме в цей час було прийнято такі значні акти, як закон про контроль над забрудненням навколишнього середовища 1974 p., що передбачає створення очисних споруд і високі штрафи за його недотримання. У 1974 р. було прийнято закон про неприпустимість викидів забруднюючих речовин, у 1978 р. - закон про чисте повітря і про контроль над забрудненням атмосфери. У 80-ті pp. XX ст. була прийнята серія законів про захист диких тварин і рослин.[13]

Англійська кримінально-правова доктрина не виробила єдиного визначення злочинного діяння. До ухвалення закону про кримінальне право 1967 р. всі злочини в Англії підрозділялися на зраду, небезпечні злочини і менш небезпечні злочини. Сьогодні всі злочини за ступенем небезпеки підрозділяються на зраду (державну зраду) та інші злочинні діяння. Особливістю англійського кримінального права є кримінальна відповідальність юридичних осіб (корпорацій, інкорпорованих компаній, органів самоврядування).

Основними видами покарань є страта (хоча вона не реалізується), довічне тюремне ув'язнення, ув'язнення на строк від 1 дня до 25 років і штраф. Також існують й інші види покарань, наприклад позбавлення пасивного і активного виборчого права. Значного поширення як вид покарання набуло умовне засудження, яке є ефективним засобом соціальної адаптації засудженого, що проходить при особливому контролі з боку працівників спеціальної соціальної служби.[14]

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: