Співвідношення виборчого права в Великій Британії та США

       США. США управляється федеральним урядом, з виборними представниками на федеральному (загальнонаціональному) рівні, рівні штатів і локальному рівні. Вибори і підготовка до них — основна подія політичного життя американського суспільства. Виборними є понад 18 000 посад, починаючи з президента США і закінчуючи шерифом невеликої сільської громади. Вибори в федеративні органи влади проводяться по всій країні одночасно в листопаді кожного парного року.

Виборче право та виборчу систему досліджували такі вітчизняні та зарубіжні науковці як Ю. Шведа, Т. Шаповал, С. Белов, Р. Таагепера та М. Шугарт, Д. Нолен, Д. Ясмин. Особливостями виборчого права та виборчої системи США займалися Л. Берлявський, І. Борисов. Систему попередніх виборів – «праймеріз» досліджувала Н. Шишкіна.

У США найсуворіша система обліку виборців. У виборах беруть участь тільки ті громадяни, які зареєструвалися на виборчих дільницях. У зв'язку з особливістю системи, багато виборці позбавляються права голосу, наприклад, унаслідок зміни місця проживання або з-за неявки. При цьому вкрай мала кількість потенційних голосуючих здатні повернути можливість обирати. Крім цього, в деяких штатах існує тенденція великої кількості невнесення до списків виборців молоді, але точні цифри тут дати неможливо, так як відсутня централізована система обліку населення.

Перші президентські вибори у Сполучених Штатах Америки пройшли в 1789 році. На той момент лідером був Джордж Вашингтон і фактично був обраний одноголосно. Він був дуже сильною політичною фігурою і володів величезною популярністю серед електорату. На той момент у виборах брали участь лише 10 штатів.

Виборна система президента США суворо регулюється першої та другої статтями Конституції США. Крім цього, є і ряд нормативно-правових актів, спрямованих на удосконалення процесу. У підсумку, виборна система США включає наступні закони:

1. Від 1965 року, який дозволяє голосувати всім етнічним групам без виключення.

2. Від 1984 р. про створення обладнаних майданчиків для виборців з обмеженими можливостями.

3. Прийнятий у 1993 році закон, пов'язаний з реєстрацією голосуючих.

Крім перерахованого, існує і ряд заходів, спрямованих на боротьбу з шахрайськими діями і різними фальсифікаціями. Якщо не сильно вдаватися в подробиці, глави і поправки, то тільки дві особи обираються по федеральному принципом (коли голосують жителі всієї країни) - це Президент і Віце-президент. Тим не менш, у зв'язку з національними особливостями системи управління, вибори проходять не безпосередньо, а двухступенево, з допомогою колегії вибірників. [35, ст. 240]

Колегія була створена в 1787 році, її сутність у тому, що у кожному штаті вибираються спеціальні представники, які, в свою чергу, обирають президента. Сама суть створення подібного об'єднання трохи абсурдна, але в той же час є нормою для свого часу. Колегія була створена, щоб виборці не голосували за відверто небезпечних для цілісності США кандидатів, наприклад, різних радикалів і екстремістів. І хоча сама ідея трохи суперечить демократії, система справно функціонує більше двохсот років[31, ст. 120].

Президентські вибори регулюються нормами глави 1 «Президентські вибори і вакансії» розділу 3 «Президент» Зводу законів США.

Президента США не обирають безпосередньо американські громадяни, а так звана колегія виборців, яка складається з 538 представників від 50 штатів і столиці Вашингтона. Результати їх підрахунку затверджуються на спільній сесії Конгресу. На випадок, якщо голоси колегії виборців розділяться порівну між кандидатами у президенти, то переможця визначатимуть законодавці Палати представників. Але якщо їм не вдасться погодити кандидатуру, то долю виборів вирішуватимуть у Сенаті. На перший погляд ця система може здатися складною і заплутаною. Однак, на думку її розробників, суть системи у тому, щоби гарантувати усім штатам рівне представництво і запобігти приходу до влади диктатора[34, ст. 90].

Як і в більшості країн, ключовим критерієм є наявність громадянства у кандидата в президенти, крім того, він повинен бути народжений в США. Мінімальний вік висуванця повинен бути дорівнює 35 років, а прожити цей чоловік зобов'язаний в Америці більше 14 років.

Кандидат не може бути Президентом більше ніж два рази. Стандартний набір вимог, такий же практикується і у нас, і в багатьох інших країнах. [32, ст. 54-62].

Переможцем виборів президента США не обов'язково стає кандидат, який набирає найбільшу кількість голосів загалом по країні. Американці не голосують за президента безпосередньо. Насправді вони голосують опосередковано, за членів колегії виборців, які 15 грудня обиратимуть президента, виходячи з результатів виборів у тому чи іншому штаті. Загалом колегія виборців нараховує 538 осіб і порядок її роботи чітко визначений Конституцією США. Кожен штат має різну кількість представників у колегії виборців, яка є пропорційною до кількості населення цього штату. У разі перемоги кандидат забирає усі голоси цього штату. Лише два штати — Небраска і Мен є винятком з цього правила. Вони розподіляють голоси членів своїх виборців відповідно до результатів всенародного голосування. Для того, щоб стати президентом треба набрати 270 з 538 голосів.

У зв’язку з цим фахівці з конституційного права США серйозно стурбовані недосконалістю реалізації принципу рівності в ході президентських виборів і, зокрема, нездатністю судової системи на чолі з Верховним Судом США прийняти адекватні рішення з цього питання.

Тепер розберемося, що ж означає правило «переможець отримує все». Візьмемо для прикладу штат Каліфорнія. В результаті голосування один з кандидатів набирає більше будь-якого іншого кандидата всередині штату. Так, в 2000-му році за Альберта Гора в Каліфорнії проголосували 5,8 мільйона чоловік або 53,45 %. За Буша — 4,5 мільйона або 41,65 %. Таким чином, Гор набрав більшість всередині штату Каліфорнія і він отримав всі 54 електоральних голоси Каліфорнії. У Флориді Гор набрав 2,912,253 голосів, а Буш — 2,912,790. Ця різниця в 500 голосів і принесла Бушу перемогу в штаті. У підсумку Джордж Буш отримав всі 25 електоральних голосів штату Флорида.[33, ст. 114]

Така система виборів змушує кандидатів не просто агітувати все населення Америки, а аналізувати ситуацію по кожному штату, щоб визначити, чи можливо набрати більшість у цьому штаті і отримати всі електоральні голоси штату, або чи має сенс перерозподілення ресурсів на штати, де шанси набрати більшість істотно вище. Президентська кампанія цього року промовиста, насамперед тим, що кандидати ведуть неабияку війну саме в штатах, де їх шанси майже рівні. І найчастіше це малонаселені штати, що дають всього 5-7 електоральних голосів.

У той же час, як показує досвід інших країн, подібна система виборів має істотний позитивний аспект. А саме, стійкість до маніпуляцій і фальсифікацій, здійсненим усередині одного штату. Наприклад, якщо раптом в якому-небудь штаті фальсифікують явку до 100% і відсоток одного з кандидатів до 100, подібна подія нічого не змінить у підсумках виборів. Припустімо, що цей кандидат і так би взяв всі голоси штату і до фальсифікацій. Якщо підраховувати голоси стандартним способом, один такий штат нівелював б результати 20 інших з явкою в 50 % і 45 відсотками, відданих за того ж кандидата. Можливо, саме особливість Американської системи, що дозволяє делегувати виборні процедури штатам, зберігла її незмінність і функціональність протягом кількох століть.

Американська система обрання президента викликає палкі дебати щодо її демократичності, однак професор Джонсон каже, що кожного разу розмови щодо її ліквідації і переходу до прямого голосування закінчуються безрезультатно, оскільки система влаштовує обидві партії: «Партії щоразу обмірковують стратегії, придивляються до карти, і відтак кажуть: „Знаєте що, ми залишаємо все по старому — переможець забирає собі все“»..[33, ст. 136]

Виборча кампанія в США починається з «праймеріз» (primaries) - це, по суті, попередні вибори. У кожної партії проводиться своє власне голосування, яке вирішує, хто буде єдиним кандидатом у президенти. Це визначає те, як працює виборча система США. Коротко кажучи, буває 2 види праймеріз - закритий і відкритий. У першому випадку голосують тільки члени партій, в яких відбувається вибір кандидата, а в другому - голосувати можуть взагалі все. Метою цього попереднього «відбіркового туру» є виявлення найбільш конкурентоспроможного, що користується підтримкою більшості виборців однопартийців претендента на відповідну посаду, а отже, здатного більш эффективно представляти партійний електорат на виборах.

Вперше «праймеріз» в США були проведені в 1842 р., а в 1903 р. був прийнятий перший закон про обов’язкове проведення «праймеріз» (штат Вісконсін). Однак фахівці вважають, що насправді система обов’язкових «праймеріз» на президентських виборах стала застосовуватися лише після 1912 р. у зв’язку зі спалахнувшим у той рік скандалом всередині Республіканської партії. В результаті, як вважають аналітики, нечесних закулісних прийомів верхівки Республіканської партії кандидатом від партії був висунутий Тафт. Ображений Т. Рузвельт створив власну партію і пішов на вибори самостійно, але в результаті Республіканська партія в той рік президентські вибори програла. З того часу обидві партії, Республіканська і Демократична, відмовилися від системи відбору кандидатів на партійних з’їздах недостатньо демократичною, перейшовши до системи «праймеріз» [37, ст. 30-34]

Щодо виборів до конгресу США:

У США відбуваються прямі вибори в обидві палати Конгресу США, порядок проведення яких встановлено у розділі 1 «Вибори сенаторів і представників» розділу 2 «Конгрес» Зводу законів США. [38, ст. 169]

Конгрес США складається з двох палат: палати представників, що обирається на основі прямого голосування, і сенату, до складу якого прямим голосуванням обираються по 2 представники від кожного штату. У палаті представників 435 місць, які розподіляються по штатах в залежності від чисельності їх населення. Члени палати представників обираються на два роки. Сенат складається з 100 членів, по два від кожного штату, обираються на термін в 6 років. Спочатку сенаторів обирали члени законодавчих зборів штатів, але з 1913 року, після вступу в силу 17-ої поправки до Конституції, вибори сенаторів стали прямими. Вони проводяться одночасно з виборами в палату представників, при цьому кожні два роки переобирається 1/3 складу сенату. Виборчий округ по виборах до сенату — весь штат.

Конституція (разом з поправками) гарантує виборчі права всім громадянам США, які досягли 18 років. Найбільший інтерес з боку виборців викликають президентські вибори. Якщо вибори в конгрес, губернаторів штатів відбуваються не одночасно з президентськими, то інтерес до них і, відповідно, участь виборців падає в середньому на 14 відсотків[34, ст. 84].

У США діє мажоритарна система виборів, коли кандидат, що отримав в одномандатному окрузі відносну більшість голосів, вважається переможним. Це дає передумови для розвитку двопартійності.

Цікава особливість американської системи в тому, що відсутні головні відділення партій з єдиним керівництвом. Замість цього в кожному штаті є свої демократи і республіканці.

Цікавою особливістю американських виборів це те, що вони відбуваються у вівторок, робочий день. Ця традиція, як і система колегіальних голосів, має давнє історичне коріння. Понад 150 років тому Конгрес обрав днем виборів перший вівторок листопада з двох причин. По-перше, США були країною фермерів, і на початку листопада врожай вже був зібраний. А вівторок обрали через те що у неділю відбуваються релігійні служби, а понеділок відвели на те аби люди могли добратися до місця проведення виборів. В Америці активізувався цілий рух активісти якого називають голосування у вівторок застарілою традицією і лобіюють перенесення виборів на вихідні дні [36, ст. 56]

Англія. Право брати участь у парламентських виборах в Сполученому Королівстві мають особи, які досягли 18-річного віку, підданих Сполученого Королівства, країн Співдружності або Ірландської Республіки, особи, зареєстровані у виборчому окрузі і внесені в списки виборців. Можуть також голосувати ті, хто постійно проживає за кордоном менше 20 років, а виборці в Північній Ірландії повинні прожити в своєму виборчому окрузі не менше трьох місяців. У цілому цим критеріям відповідають більше 44 мільйонів чоловік. [39, ст. 464]

Виключені з участі в голосуванні: члени палати лордів і ув'язнені. Люди, викриті в порушенні процедури голосування, позбавляються права голосу на 5 років. У 2010 році вперше в історії бездомні змогли зареєструватися як виборці. Загадковий мова закону свідчить також, що, люди, які потрапляють в категорію "ідіотів" (idiots) не можуть голосувати, а "душевнохворі" (lunatics) - можуть, але тільки в стані прояснення свідомості. Містяться в психіатричних лікарнях не мають права голосу.

Королева має право голосувати, так само як і члени королівської сім'ї, проте вони не користуються цим правом, оскільки на практиці це могли б визнати неконституційним. [40, ст. 656]

В країні не існує єдиного документа або закону, в якому було б визначено, хто може стати кандидатом на парламентських виборах. При цьому, однак, у різних правових актах встановлено, що кандидати повинні бути старше 21 року, громадянами Сполученого Королівства, Ірландської Республіки або країни Співдружності.

Не можуть обиратися до парламенту:

• члени палати лордів,

• не відновлені в правах банкрути,

• люди, які страждають серйозними психічними захворюваннями

• ув'язнені, що відбувають покарання терміном більше 1 року,

• люди, які порушили виборчі правила

• люди, засуджені за державну зраду

• деякі категорії людей, що займають оплачувані посади на державній службі (включаючи юристів, держслужбовців, військових або поліцейських, членів законодавчих органів будь-якої країни або території за межами Співдружності),

• духівництво англіканської церкви, Церкви Шотландії, Церкви Ірландії та римо-католицької церкви.

Кандидат може висуватися від кількох округів відразу. У разі перемоги більш ніж в одному окрузі, кандидату необхідно протягом одного тижня вирішити, який округ він буде представляти. [41]

Вибори у Великобританії проходять по одномандатних округах за мажоритарною системою.

Сполучене Королівство на парламентських виборах поділено на 659 округів: 18 в Північній Ірландії, 40 - в Уельсі, 72 - в Шотландії та 529 в Англії.

Кожен округ обирає одного члена парламенту, а кожен виборець отримує в руки один бюлетень. Голоси виборців підраховуються, і кандидат, який набрав більшу кількість, оголошується переможцем. На відміну від багатьох інших країн, для перемоги у великій Британії не потрібно абсолютної більшості голосів зареєстрованих виборців. Таким чином, навіть мінімальну перевагу забезпечує кандидату парламентський мандат.

Система простої більшості має свої переваги і недоліки. Вона критикується, головним чином, невеликими партіями, які практично не мають шансів на потрапляння в парламент, хоча, в цілому можуть отримати значний відсоток голосів. Навпаки, партії, відстаючі по загальному числу поданих за них голосів, можуть в результаті отримати більшість в парламенті, якщо по окремим округам їх кандидати отримають більшість.

Велика частина кандидатів виступають від різних партій, і партія, що отримала найбільшу кількість місць у парламенті, формує уряд. [42]

Оскільки у Великобританії немає такого поняття, як "день тиші", політична агітація не заборонено навіть в день виборів. Тому представники політичних партій ведуть кампанію до останнього моменту. Крім того, за ходом голосування, крім спостерігачів, стежать так звані "лічильники голосів" ("tellers") - партійні добровольці, які у виборчих дільниць ведуть облік усіх зареєстрованих виборців і, що найбільш важливо, обчислюють потенційних, котрі не проголосували прихильників своїх партій і закликають їх прийти на виборчу дільницю. Однак всередині самих ділянок "лічильниками" агітувати заборонено.

Офіційно закон не вимагає, щоб вибори проходили в конкретний день, але, за традицією, з 1935 року всі парламентські вибори проходять по четвергах. Виборчі дільниці на території Великобританії відкриваються в 07.00 і працюють до 22.00. [43]

Кожен громадянин Великобританії має право проголосувати поштою. [42]

Висвітлення виборів у Великобританії традиційно неоднорідне. У той час як друковані видання мають можливість більш-менш вільно підтримувати ту чи іншу партію, журналісти радіо і ТБ пов'язані зводом правил, що гарантують їх неупередженість. Згідно з опитуванням 1997 року, 62-63% виборців вважали, що телеканали Бі-бі-сі та ITN в більшості випадків говорить правду щодо ходу виборів і кандидатів. У той же час лише 37% опитаних сказали, що в основному довіряють тій газеті, яку читають щодня.

В останні роки більшість газет і журналів симпатизувало консерваторам. Зокрема, бульварна преса активно підтримувала був при владі консервативний уряд, в особливості до вересня 1992 року. Проте до 1997 році багато газет, традиційно підтримували торі, наприклад, "Сан", вирішили надати підтримку "нових лейбористів".

Втім, традиційна політична прихильність як і раніше існує. "Дейлі телеграф" і "Дейлі мейл" здавна вважаються газетами консерваторів. "Міррор" і "Гардіан" традиційно надають підтримку лівого спектру, зазвичай - лейбористів.

Що ж стосується радіо і телебачення, то вони зобов'язані доносити до своїх слухачів всю палітру політичних думок, утримуючись від власної оцінки. У Бі-бі-сі є свій власний звід дуже строгих правил, яких журналісти зобов'язані дотримуватися. [44, ст. 245]

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: