Стаття 67. Види процесуальних строків

1. Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо не визначені законом, — встановлюються судом.

* Бі.юусов Ю.В. Цивільний процес. — К., 2004. — С. 107.

** Балюк М. І.. Луспеник Д. Д. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарі, рекомендації, прополщії. Серія «Судова практика». — Харків: Харків юридичний. 2008. — С. 155.

220

Стаття 68

1. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК строком визначається певний період у часі, зі
спливом якого пов'язана дія чи подія, яка мас юридичне значення. Основний акцент
робиться на юридичному факті, тобто дії чи події, які набувають юридичного значення
зі спливом строку.

У цивільному процесуальному праві строки особливо актуальні з точкп зору оцінки правомірності поведінки суб'єктів з погляду на її своєчасність. Тому процесуальний строк найчастіше розуміють як проміжок часу, протягом якого повинні або можуть бути вчинені процесуальні дії судом, учасниками процесу.

2. За джерелом установлення, процесуальні строки поділяються на два види:

1) установлені законом. Це усі строки, установлені для суду (судді). Наприклад, строк проведення попереднього судового засідання (ч. 1 ст. 129 ІЩК); строк при­значення справи до розгляду (ч. 2 ст. 156 ЦПК); строк розгляду справи (ч. 1 ст. 157 ЦПК) тощо. А також переважна більшість строків, то встановлюються для учасників цивільного процесу, наприклад, строки апеляційного оскарження (ч. 1, 2 ст. 294 ЦПК); строк на касаційне оскарження (ч. 1 ст. 325 ЦПК); строк подання заяв про перегляд у зв'язку з нововнявленнмп обставинами (ч. 1 ст. 362 ЦПК) тощо. Лише у тому випад­ку, коли процесуальні строки не встановлені законом, вони можуть установлюватись судом. До цієї категорії строків застосовується інститут поновлення;

2) установлені судом. Такі строки встановлені для учасників цивільного процесу. Наприклад, строки подання доказів сторонами (ч. 1 ст. 131 ЦПК); строки для усу­нення недоліків позовної заяви (ч. 1 ст. 121 ЦПК) тощо. До цієї категорії строків застосовується інститут продовження.

3. Відповідно до п. 14 постанови Пленуму ВС України № 5 від 12.06.2009 р. «Про
застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулює проваджен­
ня у справі до судового розгляду» неподання доказів без поважних причин у межах
строку, визначеному в ухвалі, направлено на затягування процесу і може бути роз­
цінено судом як зловживання процесуальними правами, що має бути мотивовано в су­
довому рішенні. На нашу думку, за аналогією вказане положення в частині наслідків
можна застосовувати і в інших випадках невжиття сторонами певних процесуальних
дій у строк, що визначений імперативно судом.

Стаття 68. Обчислення процесуальних строків

Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

1. Строк, незалежно від того, установлений він законом чи судом, може тривати протягом будь-якого із наступних часових проміжків: року (років), місяця (місяців), дня (днів). Так, рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового ви­конання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили (ч. 1 ст. 391 ЦПК); предмет застави повертається позивачеві, якщо позов про відшкодування збит­ків не подано протягом двох місяців після настання обставин, визначених частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 155 ЦПК); заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається судом не пізніше двох днів з дня її подання (ч. 2 ст. 153 ЦПК).

2. Строки можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Особливість такого визначення строку полягає в тому, що учасники процесу не знають заздалегідь точної дати настання спливу строку. Так, сторони зобов'язані подати свої

221

РОЗДІЛ І. Глава 6

докази до або під час попереднього судового засідання у справі (ч. 1 ст. 131 ЦПК); провадження у справі згідно з ч. 1 ст. 203 ЦПК зупиняється до залучення до участі у справі правонаступника чи законного представника.

Стаття 69. Початок перебігу процесуальних строків

1. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

1. Перебіг процесуального строку може починатися:

1) з певної календарної дати;

2) з настання події, з якою пов'язано його початок.

У цих двох випадках за початок відліку строку треба брати наступний день.

Під подією статті, що коментується, мається на увазі не лише обставина, яка не за­лежить від волі особи, а й обставина, що від неї залежить, тобто дія або бездіяльність. Це так зване широке розуміння терміна «подія». Саме вказівкою на день настання події, з якою пов'язано початок строку, визначається початок перебігу більшості процесуальних строків. Наприклад, відповідно ч. 1 ст. 332 ЦПК попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складання доповіді суддею-до-повідачем. У цьому випадку складання доповіді буде подією, з якою пов'язано початок перебігу п'ятиденного строку.

Стаття 70. Закінчення процесуальних строків

1. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число остан­нього року строку.

2. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на та­кий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця.

3. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

4. Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

5. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк за­кінчується в момент закінчення цього часу.

6. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані' іншими від­повідними засобами зв'язку.   ,, \.

1. Правила закінчення перебігу строку залежать від одиниці часу (рік, місяць, день), що використовується в тому чи іншому випадку для обчислення строку, вказівки на подію, що повинна неминуче настати і з якою пов'язується закінчення строку.

Якщо строк обчислюється роками, то він закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку. Наприклад, трирічний строк пред'явлення рішення інозем­ного суду до примусового виконання в Україні, початок перебігу якого припадає на 4 липня 2010 року (це наступний день набрання ним законної сили), закінчується 4 липня 2013 року.

222

Стаття 70

Аналогічно, якщо строк обчислюється місяцями, він закінчується у відповідне число останнього місяця.

Якщо строк визначено днями, він закінчується через визначену кількість днів в останній день строку.

В усіх вищенаведених випадках, на відміну від початку перебігу, закінчення строку пов'язується з тим же днем (датою), від якого (якої) він почав свій перебіг, а не з наступним днем.

Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче наста­ти, закінчується наступного дня після настання події. Це означає, що строк, на який зупиняється провадження у справі у разі неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, кримінального чи адміністративного судочинства, закінчується на наступний день після набрання за­конної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (п. 4 ч. 1 ст. 201; п. З ч. 1 ст. 203 ЦПК).

2. Можна також виділити загальні правила визначення закінчення строків:

1) останній день строку триває до 24 години. Крім цього загального правила щодо
моменту закінчення строку, ч. 5 ст. 70 ЦПК закріплює особливості закінчення строку,
пов'язані з вчиненням процесуальних дій в суді. У цьому випадку строк закінчується
із закінченням робочого часу. Робочий час у судах триває, як правило, до 18.00, а в
п'ятницю — до 16.45. Проте, слід ураховувати режим роботи конкретного суду, який
може відрізнятися;

2) незважаючи на те що ч. 2 ст. 70 ЦПК указує лише на строк, обчислюваний місяцями і визначає, що, якщо закінчення строку припадає на такий місяць, що від­повідного числа немає, строк закінчується в останній день цього місяця; очевидно, це правило має застосовуватись при закінченні строку, що обчислюється роками та днями. Наприклад, якщо закінчення строку припадає на 29 лютого, то у не високосному році цей строк закінчується 28 лютого о 24 годині;

3) якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Поняття вихідного, святкового та іншого неробочого дня визначені у Кодексі законів про працю. Відповідно до ст. 67 КЗпП при п'ятиденному робочому тижні працівни­кам надаються два вихідні дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні — один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем.

Святковими днями відповідно до ч. 1 ст. 73 КЗпП є: 1 січня — Новий рік; 7 січ­ня — Різдво Христове; 8 березня — Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня — День Перемоги; 28 червня — День Конституції України; 24 серпня — День незалежності України.

Іншими неробочими днями відповідно до ч. 2 ст. 73 КЗпП є дні релігійних свят: один день (неділя) — Пасха (Великдень) та один день (неділя) — Трійця.

3. Частина 6 ст. 70 ЦПК закріплює винятки із загального правила, щодо випад­
ків, коли здійснення процесуальних прав або виконання обов'язку пов'язується із
поданням заяви, скарги чи іншого документа, матеріалів або грошових коштів, і ця
особа не встигає вчинити цю дію в останній день строку. У такому разі особа може
здати відповідну заяву, скаргу, інші документи, матеріали, грошові кошти на пошту
чи передати іншими відповідними засобами зв'язку до 24 години цього дня; отримати

223

РОЗДІЛІ. Глава 7

закон покладає вирішення цього питання на суд. І це цілком доречно, адже тільки на основі глибокого та уважного вивчення всіх обставин конкретної справи можна зробити висновок про поважність (або неповажність) причин, через які процесуальний строк поновлюється або продовжується.

Необхідно також урахувати те, що та чи інша причина залежно від обставин справи в одному випадку може бути визнана поважною, а в іншому — ні; такий перелік не міг би залишатись таким і потребував би постійних змін через те, що стрімкий розвиток суспільних відносин постійно супроводжується новими життєвими ситуаціями, яких не можна не враховувати. Тому для розуміння поважних причин доцільним є форму­вання загальних умов, які слід брати до уваги, визначаючи поважність причин.

На нашу думку, причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одно­часно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, які безпосередньо унеможливлюють або усклад­нюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк;

2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк. Тому не може бути визнана поважною причиною пропуску строку, наприклад, умисне неодержання особою поштової кореспонденції із суду;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказуван­
ня.

3. Право на порушення питання перед судом про поновлення та продовження про­цесуальних строків мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони пропустили процесуальний строк, установлений відповідно законом чи судом для вчинення конкретної процесуальної дії. Для реалізації цього права вони подають клопотання за підсудністю до того суду, у якому належало вичинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документи чи доказ.

Одночасно з клопотанням може бути вчинено ту дію або подано той документ чи доказ, стосовно якого заявлено клопотання. Клопотання розглядається в місці і час, що визначаються судом, про що суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі. Про­те неявка цих осіб не перешкоджає вирішенню судом клопотання про поновлення або продовження процесуального строку.

Вирішення цього клопотання відбувається ухвалою суду, якою цей строк або понов­люється (продовжується), або в його поновлені (продовженні) відмовляється. Ухвала суду про відмову поновити або продовжити пропущений процесуальний строк може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду (п. 7 ч. 1 ст. 293 ЦПК).

Ухвала, якою поновлюється або продовжується процесуальний строк, не підлягає оскарженню. Винятком з цього правила є ухвала щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання (п. 19 ч. 1 ст. 239 ЦПК).

Глава 7 СУДОВІ ВИКЛИКИ І ПОВІДОМЛЕННЯ

Стаття 74. Судові повістки

1. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

2. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

3. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-

226

Стаття 74

повідомлення — особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесу­альних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

4. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб
особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі
в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання,
а судова повістка-повідомлення — завчасно. Положення цієї частини не поширю­
ються на випадки, передбачені абзацом другим частини третьої статті 191 цього
Кодексу.

(Частина четверта статті 74 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2167- VI від 11.05.2010)

5. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодек­
сом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим
листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи
іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою
можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного
процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкла­
дення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено
під розписку.

У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається:

юридичним особам та фізичним особам — підприємцям — за адресою місцезнахо­дження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців;

фізичним особам, які не мають статусу підприємців, — за адресою їх місця прожи­вання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

(Частину п'яту статті 74 доповнено абзацами згідно із Законом № 2453-УІ від 07.07.2010)

6. Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і пе­рекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

7. Якщо насправді особа не проживає за адресою, повідомленою суду, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи.

8. Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв'язку з їх діяльністю.

9. Відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.

(Частина дев'ята статті 74 в редакції Закону № 2453-УІ від 07.07.2010)

10. Друкований орган, у якому розміщуються оголошення про виклик відповідача
протягом наступного року, визначається не пізніше 1 грудня поточного року в по­
рядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

1. Після винесення ухвали про призначення справи до судового розгляду суд повинен

227

РОЗДІЛ І. Глава 7

забезпечити явку осіб у судове засідання. Про призначений день судового засідання з розгляду справи суд зобов'язаний своєчасно повідомити осіб, які беруть участь у ній, інших учасників процесу, щоб надати їм можливість належно підготуватися і взяти участь у справі. Для цього використовуються судові виклики та повідомлення, що провадяться повістками, які надсилаються всім учасникам процесу.

2. Слід звернути увагу на те, що законодавець не випадково вживає слово «судові», коли говорить про виклики та повідомлення, адже повістки з вимогою про явку в суд для участі в розгляді цивільної справи повинні бути саме судовими. Лише в такому випадку вони матимуть юридичну силу. Коли ж вони відправляються від імені інших державних органів, вони не мають такої юридичної сили.

3. Отже, стаття, що коментується, як і вся глава 8 ЦПК України, передбачає дві форми доведення до відома учасників процесу їх права чи обов'язку з'явитися в суд для участі в процесі чи в процесуальній дії. Це судові виклики та судові повідомлення.

4. Судове повідомлення носить інформаційний характер, тобто це повідомлення особам, які беруть участь у справі, про вчинення процесуальних дій, в яких участь цих осіб не є обов'язковою, але може мати значення для останніх. Повідомляють­ся, як правило, заінтересовані особи про розгляд заяви про забезпечення доказів (ст. 135 ЦПК); особи, які беруть участь у справі, про час і місце засідання з виконан­ня судового доручення (ст. 132 ЦПК); особи, які беруть участь у справі, про розгляд питання про скасування забезпечення позову (ст. 154 ЦПК) та інші особи, що беруть участь у справі, тому що явка до суду — це, як правило, їх право, а не обов'язок. Неявка такої особи в суд не є перешкодою для розгляду справи чи вчинення іншої процесуальної дії.

5. Судовий виклик — це «вимога» з'явитися до суду. Така «вимога» є обов'язковою і адресується тим учасникам процесу, які відповідно до закону зобов'язані з'явитися до суду. Це стосується свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів та інших осіб, участь яких відповідно до законодавства є обов'язковою. Оскільки ця «вимога» є обов'язковою, то у повістці про виклик зазначаються наслідки і відповідальність осо­би, яку викликають, у разі її неявки до суду без поважних причин. Так, наприклад, у ч. 2 ст. 50 ЦПК закріплено положення про те, що свідок зобов'язаний з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. За не­виконання своїх обов'язків свідок несе відповідальність, передбачену цією ж статтею. Частина 3 ст. 53 ЦПК установлює, що експерт зобов'язаний з'явитися за викликом суду, провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок. Стаття 54 ЦПК у частині 3 закріпила таке саме положення, що стосуєть­ся спеціаліста. У ст. 55 ЦПК ідеться про аналогічний обов'язок для перекладача. Обов'язок з'явитися до суду закріплюється на законодавчому рівні.

6. Судові виклики та повідомлення повинні бути надіслані з таким розрахунком, щоб особа, яка викликається, мала після їх вручення достатньо часу для підготовки та явки в судове засідання. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб відповідні особи мали достатньо часу для явки в суд та підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за 3 дні до судового засідання. Щодо судової повістки-повідомлення, то законодавець не встановлює чіткого терміну для її вручення, а, натомість, говорить про завчасне її вручення. Чи достатньо було надано часу особам для своєчасної явки та підготовки до справи, повинно визначатися в кожному випадку окремо з урахуванням характеру справи, умов сполучення між судом та місцезнаходженням осіб, що отримали повістку, а також їх можливостей підготуватися до неї.

7. Зі статті, що коментується, випливає, що особи, які беруть участь у справі, а також

228

> ^!

Стаття 74

свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомленні або викликані в суд або за допомогою судових повісток, або ж телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Судові повістки разом з розпискою, а у відповідних випадках, також з копіями документів, надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Ця стат­тя передбачає ще однин спосіб вручення повісток — це можливість видати повістку на руки стороні чи її представникові за їх згодою для вручення відповідним особам та можливість вручення повістки в суді. У разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного судового засідання може бути повідомлено під розписку.

8. Для того щоб суд володів інформацією про одержання повістки, повідомлення адресатом, разом з повісткою надсилається зворотна розписка, яка повертається до суду. Наявність цієї розписки є важливою обставиною при вирішенні питання про можливість розгляду справи у випадку відсутності учасника процесу, який не з'явився.

9. Норма, що коментується, містить особливий порядок визначення адреси осіб, які беруть участь у справі. Насамперед це адреса, зазначена у позовній заяві, або адреса, повідомлена безпосередньо такою особою. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, адреса, на яку надсилається судова повістка, визначається залежно від правового статусу особи, яка.бере участь у справі:

 

— юридичним особам та фізичним особам — підприємцям — за адресою місцезнахо­дження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців;

— фізичним особам, які не мають статусу підприємців, — за адресою їх місця про­живання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Якщо відповідні відомості в ЄДР про фізичну особу-підприємця відсутні, то судові повістки надсилаються за адресою їх проживання, зареєстрованою у встановленому порядку, тобто за правилами, установленими для фізичних осіб, які не є підпри­ємцями.

Відповідно до ст. 22^і Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» судам загальної юрисдикції на безоплатній основі надається безперешкодний доступ до відомостей Єдиного державного реєстру юри­дичних осіб та фізичних осіб — підприємців шляхом підключення суду до цього реє­стру. Використання судом інформації здійснюється у формі спеціального витягу, що формується суддею, який здійснює розгляд справи, підписується ним з обов'язковим зазначенням дати і часу його формування та мети отримання таких відомостей і до­дається до матеріалів справи.

10. Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або
за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв'язку з їх ді­
яльністю.

Чинний ЦПК України не містить положень про те, що до повноважень судів чи обов'язку сторони віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні документи надсилаються судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, що наявні в матеріалах справи. У разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної осо­би з якихось причин не збігається із зареєстрованим місцезнаходженням, і ця особа своєчасно не повідомила це суду та інших учасників процесу, то усі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу. Але якщо суд

229

РОЗДІЛ І. Глава 7

з урахуванням конкретних обставин справи, вважає за необхідне з'ясувати фактичне місцезнаходження, то відповідно до закону він має таку можливість*.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та.фізичних осіб — підприємців» від 15.05.2003 р. юридична особа зобов'язана подавати (надсилати) щороку протягом місяця, що настає за датою державної реєстрації, по­чинаючи з наступного року, державному реєстратору для підтвердження відомостей про юридичну особу реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу.

У разі ненадходження в цей строк реєстраційної картки про підтвердження відомос­тей про юридичну особу державний реєстратор зобов'язаний надіслати рекомендованим листом протягом п'яти робочих днів з дати, установленої для подання реєстраційної картки, юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реє­стратору зазначеної реєстраційної картки.

У разі надходження державному реєстратору від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний надіслати рекомендованим листом протягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначеного повідомлення юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору реєстраційної картки.

У разі неподання юридичною особою протягом місяця з дати надходження їй від­повідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юри­дичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність підтвердження зазначених відомостей.

Якщо державному реєстратору повернуто рекомендованого листа з відміткою від­ділення зв'язку про відсутність юридичної особи за зазначеною адресою, державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про ^відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

У разі внесення такого запису повідомлення юридичної особи здійснюється за пра­вилами, установленими для особи, місцезнаходження якої не відоме (ч. 9 статті, що коментується).

11. Виклик до суду через оголошення у пресі застосовується для відповідача, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого невідоме. У цьому випадку попередньо потрібно використати всі методи для встановлення місця пере­бування такої особи — зокрема, звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ. Оголошення це розміщується в друкованому органі, який визначається Кабіне­том Міністрів України не пізніше 1 грудня року, що передує року розміщення цього оголошення.

Д. Д. Луспеник наголошує, що повідомлення в пресі не можна давати, коли: 1) від­повідач злісно не з'являється до суду; 2) умисно не отримує судову повістку; 3) тим­часово відсутній за місцем проживання. Тобто вказана процесуальна норма повинна застосовуватись тільки, коли його фактичне місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження невідоме. Такий висновок можна робити, якщо є дострвірні відо­мості, що: відповідач знявся з реєстраційного обліку за місцем проживання; звільнився з роботи; є рішення суду про визнання його таким, що втратив право користування житлом за певною адресою; коли юридична особа тривалий час не працює та не здає фінансових звітів. Варто вказати, що єдиним друкованим джерелом загальнодержавної сфери є газета «Урядовий кур'єр»*.

* Балюк М. І., Луспеник Д. Д. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний про­цес у питаннях і відповідях). Коментарі, рекомендації, пропозиції. Серія «Судова практика». — Харків: Харків юридичний. 2008. - С. 178.

230

Стаття 75

На нашу думку, цей спосіб повідомлення є неефективним та ненадійним. Імовір­ність того, що це оголошення буде прочитано відповідачем є дуже низькою. Краще було б запровадити електронний реєстр осіб, які викликаються до суду, на сайті ВС України.

Стаття 75. Зміст судової повістки і оголошення про виклик у суд

1. Судова повістка про виклик у суд повинна містити:

1) ім'я фізичної особи чи найменування юридичної особи, якій адресується по­вістка;

2) найменування та адресу суду;

3) зазначення місця, дня і часу явки за викликом;

4) назву справи, за якою робиться виклик;

5) зазначення, в якості кого викликається особа (як позивач, відповідач, третя особа, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач);

6) зазначення, чи викликається особа в судове засідання чи у попереднє судове засідання, а у разі повторного виклику сторони у зв'язку з необхідністю дати осо­бисті пояснення — про потребу дати особисті пояснення;

7) у разі необхідності — пропозицію особі, яка бере участь у справі, подати всі раніше неподані докази;

8) зазначення обов'язку особи, яка одержала судову повістку в зв'язку з від­сутністю адресата, за першої можливості вручити її адресату;

9) роз'яснення про наслідки неявки залежно від процесуального статусу особи, яка викликається (накладення штрафу, примусовий привід, розгляд справи за від­сутності, залишення заяви без розгляду), і про обов'язок повідомити суд про при­чини неявки.

2. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в пунктах 1 — 7 і 9 час­
тини першої цієї статті.

3. Судова повістка-повідомлення повинна містити найменування та адре­
су суду, назву справи, вказівку про те, яку дію буде вчинено, місце, день
і час її вчинення, а також про те, що участь у її вчиненні для цієї особи не є
обов'язковою.

4. Якщо разом із судовою повісткою надсилаються копії відповідних документів,
у повістці особі, якій вони надсилаються, повинно бути зазначено, які документи
надсилаються і про її право подати заперечення та відповідні докази на їх підтвер­
дження.

і. Стаття, що коментується, містить правило про обов'язкові реквізити повістки про виклик до суду та повістки-повідомлення.

У повістці про виклик до суду повинно бути зазначено:

— ім'я фізичної особи чи найменування юридичної особи, якій адресована по­вістка. Допускається скорочення ініціалів та використання загальноприйнятих абревіатур;

— найменування та адресу суду. Зазвичай ці відомості відображаються на штампі суду;

— місце, день і час явки за викликом. Зазначається адреса суду, дата судового за­сідання та точна його година;

— як хто викликається особа (як позивач, відповідач, третя особа, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач тощо);

231

РОЗДІЛІ. Глава 7

— наслідки неявки і обов'язок повідомити суд про причини неявки. Вони зазна­чаються на зворотній стороні повістки та є елементом бланку повістки;

— зазначення, чи викликається особа в судове засідання чи у попереднє судове за­сідання, а у разі повторного виклику сторони у зв'язку із необхідністю дати особисті пояснення — про потребу дати особисті пояснення;

— у разі необхідності — пропозицію особі, яка бере участь у справі, подати всі раніше неподані докази;

— зазначення обов'язку особи, яка одержала судову повістку у зв'язку з відсутністю адресата, за першої можливості вручити її адресату.

 

2. Судова повістка-повідомлення повинна містити лише найменування та адресу суду, назву справи, вказівку про те, яку дію буде вчинено, місце, день і час її проведення, а також про те, що участь в її вчинені для цієї особи не є обов'язковою.

3. В оголошенні про виклик указуються всі перелічені вище реквізити, за винятком зазначення обов'язку особи, що одержала судову повістку в зв'язку із відсутністю адресата, за першої можливості вручити її адресату, оскільки тут такої особи просто не існує.

4. Оскільки разом з повісткою можуть надсилатися копії документів, то, у випадку їх додання, про них має бути також зазначено у повістці з роз'ясненням про право особи, якій вони надсилаються, подати заперечення і докази на їх підтвердження.

5. Під днем і часом судового засідання мається на увазі день і час його початку. У повістці не відображається момент, коли засідання буде закінчено, його трива­лість тощо. Під місцем судового засідання (здійснення окремих слідчих дій) мається на увазі адреса і кімната, куди у вказаний час має підійти ця особа. У судовій повістці може не вказуватись місце, куди викликана особа повинна буде направитись разом із судом, наприклад, для участі в проведенні огляду на місці події. Та обставина, що повістка повинна містити найменування адресата, означає наявність у ній відомостей про прізвище, ім'я, по батькові (як мінімум, мають указуватися ініціали) та місце проживання адресата.

 

6. ЦПК у статтях 169, 170 вказує на наслідки неявки в судове засідання позива­ча, відповідача, свідка, експерта, спеціаліста, перекладача та осіб, що беруть участь у справі. Цими наслідками можуть бути: відкладення розгляду справи в межах строків, установлених для розгляду справи (ст. 157 ЦПК) -- ч. 1 ст. 169 ЦПК; залишення за­яви без розгляду — ч. З ст. 169 ЦПК; постановлення заочного рішення -- ч. 4 ст. 169 ЦПК; накладення штрафу; примусовий привід — так ст. 94 ЦПК регламентує при­мусовий привід для свідка; розгляд справи за відсутності певної особи.

7. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 48 ЦПК та п. 2.1 Типової посадової інструкції секре­таря судового засідання місцевого загального суду, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.07.2005 р., обов'язок здійснення (виготовлення і розсилання) судових викликів та повідомлень покладено на секретаря судового за­сідання.

⇐ Предыдущая567891011121314Следующая ⇒

Поделиться: