РОЗДІЛ X ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ЗА УЧАСТІ ІНОЗЕМНИХ ОСІБ

Стаття 410. Процесуальні права та обов'язки іноземних осіб

1. Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави
(їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі — іноземні особи) ма­
ють право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

2, Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними
і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та за­
конами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України.

(Частину 3 статті 410 виключено на підставі Закону Л& 1837-УІ від 21, 01.2010)

1. Громадяни України можуть мати процесуальні права та обов'язки на території іноземної держави, так як І іноземці та особи без громадянства можуть набувати про­цесуального статусу в судах України. Конституція України проголошує норму про піклування та захист Україною її громадян, що опинилися за кордоном. Вона наділила іноземців та осіб без громадянства національним режимом стосовно здійснення ними прав та виконання обов'язків. Указане стосується і процесуальних прав та обов'язків суб'єктів права, але з особливостями, які закріплені у законодавстві України та між­народних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і які належать до джерел міжнародного цивільного процесу.

2. У статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадян­ства» від 4 лютого 1994 р. іноземцями визнаються громадяни — особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особами без гро­мадянства — особи, які не належать до громадянства будь-якої держави. Іноземці та особи без громадянства мають ті ж права та виконують ті ж обов'язки, що й громадя­ни України (ст. 2); вони можуть звертатися до суду Й інших державних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав. У судочинстві іноземці та особи без громадянства як учасники процесу користуються такими ж процесуальними правами, що й громадяни України (ст. 22).

3. Іноземними юридичними особами є такі підприємства та організації, які засновані за межами України за законами тієї країни, де вони створені. їх правосуб'єктність підтверджується нотаріально засвідченим у місці знаходження іноземної юридичної особи і легалізованим документом: сертифікатом реєстрації, витягом з торгового ре­єстру тощо.

4. Поширення національного режиму у цивільному судочинстві на іноземців
ґрунтується на принципі безумовності і не пов'язане з їх проживанням в Україні.
Норми цивільного процесуального закону, яким визначені правила процесуальної
правоздатності та дієздатності, підвідомчості, підсудності, процесуального ста­
новища осіб, які беруть участь у справі, та інші права та гарантії, поширюються
на іноземців незалежно від того, чи передбачено законодавством їх держави рівно­
значні права для громадян та юридичних осіб України. Однак якщо в іноземній

їй

Стаття 411

державі допущено обмеження процесуальних прав для громадян і юридичних осіб України, у порядку реторсії можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо процесуальних прав громадян, підприємств і організацій тих держав, у яких до­пущені такі обмеження.

Стаття 411. (Виключено на підставі Закону № 2709-ІУ від 23.06.2005)

Стаття 412. (Виключено на підставі Закону № 2709-ІУ від 23.06.2005)

Стаття 413. (Виключено на підставі Закону № 1837-ІУ від 21.01.2010)

Стаття 414. Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом

1. Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визнача­ється цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

(Стаття 414 в редакції Закону Л® 1837-УЇ від 21.01.2010)

1. У міжнародному цивільному процесі категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу компетенції між сулами існуючої у державі системи розгляду цивільних справ, а також компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним еле­ментом, тобто міжнародної підсудності*.

2. Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. у ст. 75 — 78 визначає загальні правила підсудності.

Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іно­земним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним еле­ментом судам України, крім випадків, передбачених у ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право»;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцез­находження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи — відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач — фізична особа має місие проживання в Україні або юридична особа — відповідач — місцезнаходження в Укра­їні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце па території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздат­ності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як диилома-

* Штефан М. Й. Цивільне, процесуальне право Україна: Академічний курс: Шдруч. для студ. юрчд. спец. внщ. навч. закл. — К.: Концерн «Видавничий Дім *Ін Юре*. 2005. — ст. 569.

765

РОЗДІЛ X

пічний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;

11) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом:

1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території Укра­їни;

2} якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні;

3) якщо у справі про спадщину спадкодавець — громадянин України і мав в ній місце проживання;

4} якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке по­требує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;

5) якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іно­земних юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців;

6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;

7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законо­давства України;

8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;

9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на те­риторії України;

10) в інших випадках, визначених законами України.

Загальні правила територіальної підсудності, за якими позов може бути пред'явлений до суду за місцем проживання громадянина або знаходження юридичної особи, діють і щодо цивільних справ з іноземним елементом (ст. 109 ЦПК).

Позови до відповідача, місце постійного проживання якого невідоме, пред'являються за місцем знаходження його майна, або за місцем його тимчасового проживання чи перебування, або за останнім відомим місцем постійного проживання чи постійного заняття відповідача. Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можуть бути пред'явлені аа місцем знаходження його майна або за останнім відомим місцем його проживання в Україні. Позови про відшкодування шкоди, заподіяної май­ну громадян або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди. Правила альтернативної підсудності поширюються також і на інші категорії справ, визначених ст. 110 ЦПК.

На цивільні справи з іноземним елементом поширюються правила підсудності спра­ви за місцем виконання договору (ст. 8 ст. 110 ЦПК), за місцем, визначеним угодою сторін (ст. 112 ЦПК), пов'язаних між собою справ (ст. 113 ЦПК). До справ з участю іноземців застосовуються правила виключної підсудності, згідно з якими компетент­ними судами у справах щодо спорів про право на будівлі, виключення майна з опису є суди за місцем знаходження цього майна або його основної частини; за позовами кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, — суди за місцем знаходження спадкового майна або його основної частини; за позовами до перевізників, що випливають з договорів перевози вантажів, пасажирів або багажу, пошти, — суди за місцем знаходження транспортної організації (ст. 114 ЦПК).

Суди України уповноважені вирішувати справи за законом України про розірвання шлюбів її громадян з іноземними громадянами, а також шлюбів іноземних громадян між собою в Україні. Громадянин України, що проживає за її межами, має право ро­зірвати шлюб з другим із подружжя, який проживає за межами України, незалежно

766

Стаття 415

від його громадянства, у судах України (ст. 279, 280 СК). Підсудність справи між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається за клопотанням позивача ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справи про спір між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами (ст. 111 ЩІК).

Стаття 415. Звернення суду України із судовим дорученням про надання право­вої допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави

1. У разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі — іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

2. Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодек­сом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено, — Міністерству юстиції України, яке надсилав доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

(Стаття 415 в редакції Закону Л$ 1837-У1 від 21, 01.2010)

і. Судове доручення — це звернення суду однієї держави до суду іншої держави з проханням про виконання на території останньої процесуальних дій, спрямованих на допит свідків, опитування сторін, вручення позовної заяви, повістки про виклик до суду, про встановлення місця проживання відповідача тощо.

Виконання таких доручень називається паданням міжнародної правової допомоги. Процесуальний порядок виконання судових доручень у кожній країні регулюється її внутрішнім законодавством і міжнародними договорами, у яких вона бере участь.

2. Обсяг правової допомоги, який може надаватися судами України іноземним судам у проведенні окремих процесуальних дій, коментована стаття визначає в загальному вигляді. Більш широкий перелік процесуальних дій, які можуть здійснюватися для виконання доручень іноземних судів, міститься у Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладеній держа­вами — учасниками СНД 7 жовтня 2002 року в м. Кишинові. Згідно зі ст. 6 Конвенції договірні сторони надають одна одній правову допомогу шляхом виконання процесу­альних та інших дій, передбачених законодавством запитуваної договірної сторони, зокрема шляхом складення і пересилання документів., проведення експертизи, допиту сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінального переслідування, розшуку і передання осіб, які вчинили злочини, визнання і виконання судових рішень у цивільних справах, вироків у частині цивільного позову, виконання написів, а також шляхом вручення документів та ін.

3. Суди України можуть виконувати доручення судів іноземних держав й щодо інших процесуальних дій, прямо не передбачених нормами міжнародних договорів України. Так, відповідно до положепь коментованої статті та ст. 6 Конвенції дер­жав — учасників СНД суди України можуть виконувати доручення іноземних судів, пов'язані з вчиненням таких цивільних процесуальних дій, які передбачені ЦПК та

767

РОЗДІЛ X

іншим цивільним процесуальним законодавством нашої держави, за умови» що це не суперечить суверенітету України або не загрожує національній безпеці та належить до юрисдикції суду.

4. З питання надання правової допомоги суди різних країн зносяться між собою
за посередництвом центральних органів. Для цього подається клопотання (доручення),
зміст і форма якого визначається Конвенцією держав — учасників СНД і відповідно
до неї двосторонніми договорами України. Таке клопотання складається у письмовій
формі і повинно містити: 1) найменування запитуючої установи; 2) найменування за­
питуваної установи; 3) назву справи, з якої запитується правова допомога; 4) імена
та прізвища сторін, підозрюваних, обвинувачених, підсудних або засуджених, потер­
пілих, місце їх постійного або тимчасового проживання, громадянство, заняття; 5)
імена, прізвища та адреси представників осіб, вказаних у п. 4; 6) зміст клопотання та
необхідну для ного виконання інформацію, зокрема імена, прізвища та адреси свідків,
якщо вони відомі.

У дорученні про вручення документа також мають бути зазначені точна адреса одер­жувача та назва документа. Клопотання про надання правової допомоги засвідчується підписом компетентної посадової особи і скріплюється печаткою запитуваної сторони (ст. 7 Конвенції держав — учасників СНД).

Клопотання складається державною мовою запитуючої сторони. До них додаються переклади на державну мову запитуваної сторони або на російську (ст. 17 Конвенції держав — учасників СНД).

5. Суд, до якого надійшло клопотання про надання правової допомоги, при його виконанні застосовує законодавство своєї держави. Якщо суд некомпетентний вико­нати клопотання, він пересилає його компетентній установі, повідомивши про це суд, від якого надійшло клопотання. На прохання суду, який подав клопотання, суд, який його виконує, повідомляє його і заінтересовані сторони про час і місце виконання клопотання, щоб вони отримали можливість бути присутніми при його виконанні від­повідно до законодавства держави суду місця виконання. Про результати виконання доручення повідомляється в письмовій формі суд, від якого надійшло клопотання. Йому надсилаються документи, що підтверджують виконання. У разі неможливості виконання доручення повертається запитуючій стороні з повідомленням причини Його невиконання (ст. 8 Конвенції держав — учасників СНД).

6. Якщо у справі, яка знаходиться у провадженні Суду однієї договірної сторони, виникає необхідність в особистій явці свідка або експерта, який перебуває на території іншої договірної сторони, треба звернутися до компетентної установи цієї договірної сторони з клопотанням про вручення виклику, в якому не можуть бути зазначені заходи примусу на випадок їх неявки. У виклику наводиться інформація про види та розмір коштів, на які мають право свідок або експерт (компенсація витрат на переїзд, про­живання і неотриману заробітну плату, винагорода за проведення експертизи тощо).

Запитувана установа здійснює вручення документів відповідно до правил, які діють в її державі, якщо документи, які вручаються, складені державною мовою запитуваної сторони або якщо додано засвідчені переклади на мову запитуваної сторони. В інших випадках вручення документів адресатові здійснюється за його добровільною згодою. У клопотання про вручення зазначається точна адреса одержувача та найменування документа, який підлягає врученню, запитувана установа (суд) згідно зі своїм за­конодавством вживає заходів для установлення точної адреси. Вручення докумен­тів оформлюється відповідно до правил вручення документів, що діють у державі. У підтвердженні зазначається час, місце, спосіб вручення і особа, якій вручено до­кумент. Якщо лист оформлено у двох примірниках, підтвердження отримання може

768

Стаття 415

бути оформлено в одному з цих примірників. Підтвердження підписується особою, якій вручено документ, і скріплюється офіційною печаткою установи, яка виконала доручення.

7. Конвенцією держав — учасників СНД встановлено, що держави, які її підписа­
ли, мають право вручати документи власним громадянам і допитувати їх через свої
дипломатичні представництва або консульські установи (ст. 14). Гаазькою конвенцією
з питань цивільного процесу 1954 року також передбачається, що вручення доку­
ментів у цивільних або торговельних справах особам, які перебувають за кордоном,
здійснюється у договірних державах на прохання консула запитуваної сторони. Усі
труднощі, які виникають у зв'язку з таким проханням, вирішуються дипломатичним
шляхом (ст. 1). Гаазька конвенція закріпила визначений внутрішнім законодавством
континентальної Європи порядок, згідно з яким доручення про надання правової до­
помоги виконується, якщо інше не передбачено іншими договорами, при одержанні
його дипломатичним шляхом на умовах взаємності за законом своєї країни. Не ви­
конуються доручення, відповідно до яких підлягають виконанню заборонені в дер­
жаві процесуальні дії; воно не повинно порушувати закони і публічний порядок цієї
держави. Процесуальна форма викладу клопотання не має вирішального значення.

На основі правил Гаазької конвенції з питань цивільного процесу 1954 року були розроблені та прийняті інші міжнародні конвенції. Серед них можна виділити Гаазьку конвенцію про вручення за кордоном судових і позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року, учасницями якої є Велика Бри­танія, Барбадос, Бельгія, Ботсвана, Греція, Данія, Єгипет, Ізраїль, Іспанія, Італія, Кіпр, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США, Туреччина, Фінляндія, ФРН, Швеція, Японія та інші країни; Гаазьку конвенцію про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах від 18 березня 1970 року, учасницями якої є Велика Британія, Барбадос, Данія, Ізраїль, Кіпр, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Сінгапур, СПІЛ, Фінляндія, Франція, ФРН, Швеція та інші; Гаазьку конвенцію про міжнародний доступ до правосуддя від 25 жовтня 1980 року (учасниці — Греція, Люксембург, Марокко, Франція, ФРН).

8. У разі якщо при розгляді цивільної справи в суді України виникне необхідність
у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних
дій за кордоном, суд України складає доручення про надання правової допомоги
за кордоном.

Доручення складається судом України, який розглядає цивільну справу, і повинно містити інформацію та документи, передбачені міжнародним договором України. До­ручення адресується компетентному суду запитуваної держави.

9. У разі надіслання судом України доручення для виконання за кордоном ци­
вільної справи, у зв'язку з якою складається доручення, призначається до розгляду
з урахуванням розумних строків пересилання документів та виконання направленого
доручення за кордоном. У разі можливості судом України призначається дата наступ­
ного судового засідання, на яке може прибути особа, що викликається.

Доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України.

Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України.

Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом па таку мову.

769

РОЗДІЛ X

У відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи. Це окремо визначається судом України у дорученні.

Переклад здійснюється фахівцем, запрошеним до відповідного суду України згідно зі ст, 55 ЦПК, або засвідчується уповноваженим перекладачем, або нотаріально.

Відповідно до міжнародних договорів України доручення та додані до нього до* кумеити не потребують засвідчення в порядку консульської легалізації або шляхом проставлення апостилю.

10. Суд України направляє доручення через Головне управління юстиції до Мін'юсту, якщо інше не передбачено міжнародним договором України. Головне управління юс­тиції перевіряє наявність та чинність міжнародного договору України, відповідно до якого складено доручення у відносинах із запитуваною державою, відповідність оформ­лення такого доручення положенням відповідного міжнародного договору України, у тому числі наявність у дорученні інформації, що вимагається для його виконання згідно з міжнародним договором України, та направляє доручення до Мін'юсту про­тягом десяти днів з дня його надходження. У разі виявлення недоліків чи порушень вимог міжнародного договору або законодавства України, допущених при оформленні доручення, Головне управління юстиції у той самий строк повертає його суду України з рекомендаціями щодо доопрацювання.

Мін'юст протягом чотирнадцяти днів опрацьовує доручення та направляє його до центрального органу з питань надання міжнародної правової допомоги у цивільних справах запитуваної держави (далі — Центральний орган іноземної держави) згідно з міжнародним договором України.

Мін'юст може прийняти рішення про повернення доручення до Головного управління юстиції для спрямування до суду України, що його склав, з метою доопрацювання. Одночасно зазначаються причини і висловлюються рекомендації щодо усунення не­доліків.

Отриману інформацію і документи, що стосуються виконання за кордоном дору­чення суду України, Мін'юст направляє до суду України, що склав доручення, через Головне управління юстиції.

Якщо в процесі виконання доручення за кордоном постають питання щодо вста­новлення умов для виконання або покриття витрат, вони вирішуються судом України напряму з компетентним органом запитуваної держави або за посередництвом Мін'юсту та/чи Головного управління юстиції.

Якщо виконання доручення у запитуваній державі відбулося на умовах, узгоджених відповідно до попереднього абзацу, суд України забезпечує їх дотримання.

У випадках, передбачених законом або міжнародним договором України, або якщо про це зазначено в документах, що надійшли у зв'язку а виконанням доручення, за­питуючий суд зберігає конфіденційність щодо інформації і документів, одержаних у порядку правової допомоги, і розкриває їх лише в межах, необхідних для розгляду відповідної цивільної справи.

У випадках, передбачених міжнародним договором України, з метою вручення документів, отримання доказів чи вчинення інших процесуальних дій стосовно гро­мадянина України, який проживає на території іноземної держави, суд України може направити доручення через Міністерство закордонних справ України для виконання консульською установою України па території відповідної іноземної держави, де про­живає така особа.

Копсул виконує доручення судів України про надання правової допомоги в цивіль­них справах з додержанням чинного процесуального законодавства України.

770

Стаття 416

Стаття 416. Зміст і форма судового доручення про надання правової допомоги

1. Зміст і форма судового доручення про падання правової допомоги мають від­повідати вимогам міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо його не укладено — вимогам частин другої — четвертої цієї статті.

2. У судовому дорученні про надання правової допомоги зазначаються:

 

1) назва суду, що розглядає справу;

2) за наявності міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, учасниками якого є Україна і держава, до якої звернено доручення, — посилання на його положення;

3) найменування справи, що розглядається;

4) прізвище, ім'я, по батькові та рік народження фізичної особи або найменування юридичної особи, відомості про їх місце проживання (перебування) або місцезна­ходження, а також інші дані, необхідні для виконання доручення;

5) процесуальне становище осіб, щодо яких необхідно вчинити процесуальні дії;

6) чіткий перелік процесуальних дій, що належить вчинити;

7) інші дані, якщо це передбачено відповідним міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або цього вимагає іно­земний суд, який виконуватиме доручення.

 

3. Судове доручення про надання правової допомоги оформлюється українською мовою< До судового доручення додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, якщо інше не встановлено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого падана Верховною Радою України.

4. Судове доручення про надання правової допомоги, процесуальні та інші до­кументи, що до нього додаються, засвідчуються підписом судді, який складає до­ручення, та скріплюються гербовою печаткою.

(Кодекс доповнено статтею 416 згідно із Законом Л£ 1837-УІ від 21.01, 2010)

1. Україна приєдналася до Конвенції згідно із Законом України від 19.10.2000 р. № 2052-ІН. Інформацію стосовно держав, які є учасниками Конвенції, Центральних органів, визначених згідно зі ст. 2 Конвенції, адреси цих органів вміщено на веб-сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права (лНр: //чу\пігЛіссл.пеі; )

Особливості виконання Конвенції визначено розділом VI Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судо­вих рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України І Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 р. № 1092/5/54 (далі — Інструкція).

Відповідне доручення про вручення документів за кордоном складається судом у формі прохання згідно з додатком до Інструкції. Заповненню з урахуванням при­писів пп. 6.2.1 і 6.2.2 Інструкції підлягають дві частини формуляра: «Прохання» і «Короткий виклад документа» (зразки обох частин формуляра додаються).

Якщо формуляр складається українською мовою, то Його обов'язково необхідно супроводжувати перекладом французькою чи англійською мовами або мовою запиту­ваної держави*.

Доручення щодо вручення документів за кордоном надсилаються безпосередньо до Центрального органу іноземної держави, визначеного запитуваною державою згідно зі ст. 2 Конвенції, або через Міністерство юстиції України.

771

РОЗДІЛ X

2. Вимоги до змісту і форми судового доручення про надання правової допомоги
визначаються насамперед міжнародним договором, згода па обов'язковість якого на­
дана Верховною Радою України. Якщо такого договору не укладено або вимоги до
судового доручення ним не визначено, то в ньому зазначаються:

1) назва суду, що розглядає справу;

2) за наявності міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Вер­ховною Радою України, учасниками якого є Україна ї держава, до якої звернено до­ручення, — посилання на його положення;

3) найменування справи, що розглядається;

4) прізвище, ім'я, по батькові та рік народження фізичної особи або найменування юридичної особи, відомості про їх місце прожинання (перебування) або місцезнахо­дження, а також інші дані, необхідні для виконання доручення;

5) процесуальне становище осіб, щодо яких необхідно вчинити процесуальні дії;

6) чіткий перелік процесуальних дій, що належить вчинити;

7) Інші дані, якщо це передбачено відповідним міжнародним договором, згода
на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або цього вимагає інозем­
ний суд, який виконуватиме доручення.

У разі якщо міжнародним договором України не передбачено інше, доручення та­кож повинно містити:

— за наявності представників фізичної або юридичної особи — їхні прізвища, імена, по батькові та місце проживання;

— зміст доручення, чіткий перелік процесуальних дій, які належить учинити, а та­кож інші відомості, необхідні для його виконання;

— процесуальне становище особи, щодо якої необхідно вчинити процесуальні дії;

— якщо запитується вручення документів — найменування документів, які під­лягають врученню;

— якщо запитується вручення виклику до суду — дата і час судового засідання;

— якщо запитується одержання свідчень особи — перелік запитань або суть питань чи фактів, щодо яких необхідно одержати пояснення особи;

— інформація щодо наявності потреби в забезпеченні конфіденційності надходження доручення і відомостей, отриманих під час Його виконання;

— у разі потреби зазначаються бажані строки, протягом яких очікується виконання доручення;

— у разі потреби зазначається прохання про надання дозволу на особисту присут­ність під час виконання доручення представників суду України, який склав доручення, або учасників судового розгляду чи їхніх представників;

— у разі потреби зазначається прохання про застосування норм процесуального законодавства України під час виконання доручення. У такому випадку до доручення додається опис відповідної процедури або текст відповідних норм процесуального за­конодавства України;

— перелік документів, що надсилаються разом з дорученням.

Якщо міжнародним договором України не передбачено інше, доручення про вручення документів складається згідно з додатком 1. Також додається формуляр підтвердження про вручення документа згідно з додатком 2.

У разі потреби в одному дорученні може міститися прохання про вручення докумен­тів, виконання процесуальних дій чи надання іншої правової допомоги, якщо це стосу­ється однієї і тієї самої особи, чи в інших випадках, коли це обумовлено доцільністю.

3. До доручення про вручення виклику до суду обов'язково додається виклик (по­
відомлення) про день судового розгляду, форма якого наведена в додатку 3, разом

772

Стаття 417

з повідомленням про гарантії особі, яка викликається, імунітету від адміністративної/ кримінальної відповідальності у разі її явки до компетентного органу України, перед­бачені відповідним міжнародним договором. Виклик (повідомлення) про день судового розгляду друкується на чистих аркушах паперу, без штампів суду.

У випадках, передбачених міжнародним договором, у дорученні про вручення виклику до суду свідка, експерта також зазначається право осіб, шо викликаються, на відшкодування витрат, пов'язаних з переїздом та перебуванням на території Укра­їни, а також па відшкодування неотриманого заробітку за дні відриву від роботи, а в разі виклику експертів — право па винагороду за проведення експертизи. У виклику має бути зазначено, на які види оплати мають право особи, що викликаються.

4. Доручення підписується суддею та скріплюється гербовою печаткою суду Укра­їни, який складає доручення.

Документи, що додаються до доручення, повинні бути оформлені відповідно до за­конодавства України, засвідчені підписом судді і печаткою суду України в належних випадках. Якщо документ, що на/їси лається, складається з декількох аркушів, вони мають бути відповідним чином прошнуровані, пронумеровані і скріплені печаткою суду України.

Стаття 417. Виконання в Україні судових доручень іноземних судів

1. Суди України виконують доручення Іноземних судів про надання правової допомоги щодо вручення викликів до суду чи інших документів, допиту сторін чи свідків, проведення експертизи чи огляду на місці, вчинення інших процесуаль­них дій, переданих їм у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено — дипломатичними каналами.

2. Судове доручення не приймається до виконання, у разі якщо воно:

 

1) може призвести до порушення суверенітету України або створити загрозу її національній безпеці;

2) не належить до юрисдикції цього суду;

3) суперечить законам або міжнародному договору* згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

 

3. Виконання судового доручення здійснюється відповідно до цього Кодексу. На прохання іноземного суду процесуальні дії можуть вчинятися під час виконання судового доручення із застосуванням права іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законам України.

4. У разі надходження від іноземного суду прохання щодо особистої присутності його уповноважених представників чи учасників судового розгляду під час виконан­ня судового доручення суд України, який виконує доручення, вирішує питання про надання згоди щодо такої участі.

5. Виконання судового доручення підтверджується протоколом судового засідання, іншими документами, складеними чн отриманими під час виконання доручення, що засвідчуються підписом судді та скріплюються гербовою печаткою.

6. У разі якщо немає можливості виконати доручення іноземного суду, суд України у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або якщо міжнародний договір не укладено, — дипломатичними каналами, повертає таке доручення Іноземному суду без виконання із зазначенням причин та подає відповідні документи, що це підтверджують.

(Кодекс доповнено статтею 417 згідно із Законом Л§ 1837-УІ бід 21, 01, 2010)

773

РОЗДІЛ X

1. Виконання судових доручень відбувається відповідно до статті, що коментується,
та Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової
допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визна­
ння і виконання судових рішень, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції
України та Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 р. № 1092/5/54,
зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 липня 2008 року за Ме 573/15264.
Ця Інструкція використовується у разі наявності міжнародного договору з питань
надання правової допомоги в цивільних справах, чинного у відносинах між Україною
та іноземною державою.

Обсяг правової допомоги, порядок зносин» вимоги щодо форми і змісту доручення, а також особливості виконання доручення визначаються положеннями міжнародного договору України, який діє у відносинах між Україною та відповідною іноземною державою.

Заяви і застереження, висловлені державами до міжнародного договору, є його невід'ємною частиною. При застосуванні багатостороннього міжнародного дого­вору України його положення діють з урахуванням заяв і застережень України, висловлених у законі під час ратифікації чи приєднання, та відповідної іноземної держави.

Посилання на такий міжнародний договір у дорученні є обов'язковим.

2. У разі якщо у відносинах України з іноземною державою діють одночасно і дво­
сторонній, і багатосторонній міжнародні договори і в жодному з них не встановлено
пріоритету застосування одного з них щодо одних і тих самих питань, під час скла­
дання, направлення, а також виконання доручення слід дотримуватись положень того
міжнародного договору, на підставі якого складено чи отримано доручення.

Конвенція з питань цивільного процесу 1954 року застосовується у відносинах з державами, які є її учасницями, у повному обсязі з урахуванням такого: ст. 1—7 Конвенції 1954 року не застосовуються у відносинах з державами, які одночасно є учасницями Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року; ст. 8 - 16 Конвенції 1954 року не застосовуються у відносинах з державами, які одночасно є учасницями Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах 1970 року.

Реалізація міжнародних договорів України з питань міжнародної правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і вико­нання судових рішень здійснюється у межах компетенції Міністерством юстиції Укра­їни безпосередньо та через головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі — Голо­вне управління юстиції), місцевими судами України (далі — суди України), а у від­повідних випадках — іншими органами державної влади.

3. Суди України з питань надання міжнародної правової допомоги, в цивільних
справах взаємодіють з іноземними компетентними органами через Головні управління
юстиції та Міністерство юстиції України.

Головні управління юстиції взаємодіють з іноземними компетентними органами з питань надання міжнародної правової допомоги в цивільних справах через Мініс­терство юстиції України, яке відповідно до положень міжнародних договорів України є центральним органом України з питань надання міжнародної правової допомоги в цивільних справах (далі — Центральний орган України).

Мін'юст відповідно до Закону України «Про міжнародні договори України* за­безпечує дотримання та виконання в Україні зобов'язань, взятих за міжнародними договорами з питань надання правової допомоги у цивільних справах; стежить за здій-

774

Стаття 417

сненням прав, які випливають з таких договорів для України, і за виконанням іншими сторонами вказаних міжнародних договорів їхніх зобов'язань.

4. Доручення іноземного компетентного органу про вручення документів, про
отримання доказів, про виконання інших процесуальних лій виконуються відповідно
до чинного законодавства України з урахуванням положень міжнародного договору
України, на підставі якого воно надійшло.

На прохання іноземного компетентного органу під час виконання доручення про­цесуальні дії можуть учинятися із застосуванням права (процесуального закону) іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законам України та її публічному по­рядку, — у разі одержання разом з дорученням опису порядку вчинення відповідних процесуальних дій або тексту норм іноземного законодавства.

5. Доручення іноземних компетентних органів отримує Мін'юст від центрального ор­
гану, визначеного міжнародним договором України, або через дипломатичні канали.

Іноземне доручення, одержане судом України або Головним управлінням юстиції безпо­середньо від запитуваної держави всупереч міжнародному договору України, надсилається без розгляду до Мін'юсту для подальшого спрямування до запитуючої держави.

6. Мін'юст перевіряє наявність та чинність міжнародного договору України у від­
носинах з державою, від компетентного органу якої надійшло доручення, відповід­
ність оформлення такого доручення положенням відповідного міжнародного договору
України та достатність інформації, що міститься у дорученні, для його виконання
згідно з міжнародним договором України.

У разі відповідності отриманого іноземного доручення положенням міжнародного договору України Мін'юст надсилає таке доручення до Головного управління юстиції за місцем проживання фізичної особи, чи за місцезнаходженням юридичної особи, якої стосується доручення, чи за місцем здійснення процесуальних дій, щодо яких направлено доручення.

Мін'юст повертає іноземне доручення органу, від якого ноно надійшло, якщо його виконання не охоплюється обсягом правової допомоги згідно з міжнародним договором України, на підставі якого ного складено.

Мін'юст повертає доручення до іноземного компетентного органу для належного оформлення, якщо отримане Іноземне доручення не відповідає вимогам міжнародного договору України і це унеможливлює його виконання.

У разі потреби уточнити місце спрямування доручення до виконання Мін'юст ужи­ває необхідних заходів. У разі неможливості встановити місце виконання доручення Мін'юст повертає його органу, від якого надійшло доручення, разом з відповідним повідомленням •

У разі якщо документи, що підлягають врученню відповідно до отриманого іно­земного доручення про вручення, не викладені державною мовою України або мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України, Мін'юст повертає таке доручення до іноземного компетентного органу, за винятком випадків, коли є підстави вважати, що особа, якій мають бути вручені документи, розуміє мову, якою вони ви­кладені, або інших випадків, передбачених міжнародним договором України,

У виконанні доручення іноземного компетентного органу може бути відмовлено у випадках, передбачених законом або відповідним міжнародним договором України. У такому випадку Мін'юст повертає доручення органу, від якого воно надійшло, із зазначенням причин відмови або вживає інших заходів, передбачених міжнародним договором України.

У випадках, передбачених міжнародним договором України, Мін'юст може від­строчити виконання іноземного доручення або погодити умови для його виконання

775

РОЗДІЛ X__________________________________________________________________

замість відмови чи відстрочки. У такому разі інформація про погоджені відповідним чином умови надсилається разом з дорученням для врахування при його виконанні судом України.

Мін'юст забезпечує опрацювання іноземного доручення протягом чотирнадцяти днів. Цей термін може бути збільшено у виняткових випадках лише в разі потреби одержати додаткову інформацію чи документи або узгодити додаткові умови стосовно виконання.

У разі потреби при надсиланні доручення для виконання до Головного управління юстиції Мін'юст визначає строк для ного виконання.

7. Головне управління юстиції, отримавши від Мін'юсту іноземне доручення про
вручення документів, про надання доказів, про виконання інших процесуальних дій,
протягом десяти днів з дня отримання направляє доручення до суду України за місцем
проживання фізичної особи, за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем
виконання процесуальних дій, яких стосується доручення.

У разі потреби Головне управління юстиції звертається до адресио-довідкового бюро чи іншого органу з метою уточнення даних стосовно місцезнаходження особи чи майна. У такому разі доручення спрямовується до виконання протягом більш три­валого розумного строку.

У разі неможливості уточнення даних стосовно місцезнаходження особи чи майна Головне управління юстиції повертає доручення до Мін'юсту із зазначенням причин неможливості виконання.

8. Суд України після надходження іноземного доручення, якщо доручення містить
прохання про вручення документів, у встановленому чинним законодавством порядку
запрошує особу, зазначену в дорученні, для отримання документів.

Вручає документи особі, указаній у дорученні. Ідентифікація фізичної особи здій­снюється на підставі паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, повноваження представника юридичної особи встановлюються на підставі установчих документів або довіреності юридичної особи, скріпленої печаткою та підписом її керівника. Засвідчен­ня отримання документів та підпису особи, яка їх отримала, здійснюється у порядку, передбаченому відповідним міжнародним договором України. Якщо інше не передба­чено міжнародним договором України, особа, яка отримала документи, ставить свій підпис на копіях документів або на підтвердженні про вручення документа. Підпис особи засвідчується підписом судді та скріплюється печаткою суду України.

Якщо документи викладені мовою іншою, ніж передбачено відповідним міжнародним договором України, вони можуть бути вручені особі, лише якщо вона погоджується їх отримати.

У разі вручення виклику до іноземного компетентного органу та за наявності від­повідного прохання з'ясовує в особи, якій вручається виклик, намір з'явитися до іно­земного компетентного органу у зазначений у виклику час.

У разі отримання іноземного доручення про надання доказів, про виконання інших процесуальних дій або клопотання про визнання та виконання рішення іноземного

суду суд виконує Його.

У разі одержання прохання іноземного компетентного органу щодо особистої при­сутності його вповноважених представників чи учасників судового розгляду під час виконання доручення суд України, який викопує доручення, вирішує питання про надання згоди на таку участь. Суд України повідомляє про своє рішення іноземний компетентний орган, від якого надійшло доручення, або визначених ним осіб безпо­середньо, а в разі потреби — через Головне управління юстиції та Мін'юст. У разі задоволення прохання про присутність суд України також повідомляє час та місце

776

Стаття 417

виконання іноземного доручення. Таке повідомлення надсилається з урахуванням строку, необхідного для прибуття відповідних осіб у призначений час.

Уповноважені представники іноземного компетентного органу чи учасники судового розгляду, присутні під час виконання доручення, з дозволу суду України можуть брати участь у процесуальних діях, якщо це не суперечить чинному законодавству України, та в межах, визначених судом України, що виконує доручення.

Неявка осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, у призначену дату не за­важає виконанню доручення, якщо суд України не визначить інше.

У разі відсутності особи, якої стосується доручення, за адресою, зазначепою у до­рученні, суд України самостійно чи за сприяння Головного управління юстиції вживає заходів для встановлення фактичного місця перебування особи. У випадках, перед­бачених законодавством, суд України вживає заходів процесуального примусу щодо особи, якої стосується доручення.

Якщо встановлено місце проживання особи, що перебуває поза юрисдикцією суду України, яким отримано доручення, цей суду межах відповідної області, міст Києва та Севастополя чи Автономної Республіки Крим пересилає доручення для виконання до відповідного суду України, інформуючи про це Головне управління юстиції, від якого надійшло доручення. Якщо ж нове місце проживання розташоване поза межами відпо­відної області, міст Києва та Севастополя чи Автономної Республіки Крим, доручення спрямовується через Головні управління юстиції з повідомленням Мін'юсту.

У разі виявлення під час виконання іноземного доручення обставин, шо вказують на наявність підстав для відмови у виконанні Іноземного доручення в Україні, суд України через Головне управління юстиції повертає іноземне доручення Мін'юсту із зазначенням обставин, що, на його думку, передбачають відмову у виконанні іно­земного доручення. Якщо Мін'юст не визнає зазначені судом України обставини до­статніми для відмови у виконанні доручення, доручення з необхідними роз'ясненнями повертають через Головне управління юстиції до суду України, який забезпечує його виконання. Якщо Мін'юст вважає зазначені судом України обставини достатніми для відмови у виконанні доручення, він проводить консультації з центральним органом запитуючої держави з метою визначення умов, на яких можливо виконати іноземне доручення, та за результатами проведених консультацій або надсилає доручення до суду України з повідомленням визначених умов, на яких іноземне доручення підлягає виконанню, або відмовляє у наданні правової допомоги та повертає іноземне доручення до запитуючої держави.

У разі якщо документів чи інформації, що містяться в іноземному дорученні, не­достатньо для його виконання, суд України невідкладно повідомляє Мін'юст через Головне управління юстиції про необхідність надання додаткової інформації чи доку­ментів і може встановити строк для їх надання з урахуванням положень відповідного міжнародного договору. У разі якщо додаткова Інформація і документи не надійдуть у встановлений строк, суд України виконує доручення у тій частині, у якій це мож­ливо, або повертає доручення без виконання.

9. За результатами виконання іноземного доручення суд України складає документи, передбачені законом, відповідним міжнародним договором України, і надсилає їх до Мін'юсту через Головне управління юстиції.

Якщо інше не передбачено міжнародним договором України, суд України складає такі документи: стосовно іноземного доручення про вручення документів — протокол судового засідання, виготовлений за допомогою друкувальних засобів, а також під­твердження про вручення документів, яке складається у двох примірниках; стосовно іноземного доручення про отримання доказів чи про вчинення інших процесуальних

777

РОЗДІЛ X

дій — протокол судового засідання, інші документи, складені або отримані в ході ви­конання доручення, виготовлені за допомогою друкувальних засобів.

Якщо інше не передбачено міжнародним договором України, документи, що скла­даються за результатами виконання іноземного доручення, підписують суддя, який безпосередньо виконав доручення, і особа, яка склала відповідний документ, та скріп­люють печаткою суду України. Якщо документ складається з декількох аркушів, кожна сторінка повинна бути пронумерована та скріплена печаткою суду України.

Документи за результатами виконання доручення складаються судом у двох при­мірниках, один з яких залишається у матеріалах суду, а другий направляється до Мін'юсту у встановленому цією Інструкцією порядку.

10. Якщо формуляр підтвердження про вручення документів іноземний компетент­ний орган надіслав разом з дорученням, суд України заповнює відповідні частини формуляра.

11. Якщо іноземне доручення про вручення містить документи у двох примірни­ках, суд України вручає один із них, а другий повертає разом з підтвердженням про вручення. Примірник, що повертають, повинен містити підпис особи, якій вручено документи, або інші помітки суду України, якню відповідне прохання висловлено в дорученні.

12. У разі неможливості виконання іноземного доручення суд України через Голов­не управління юстиції повертає доручення Мін'юсту без виконання із зазначенням причин, що перешкоджають його виконанню. Суд України також додає відповідні підтверджуючі документи: у разі невиконання у зв'язку з перебуванням фізичної осо­би у тривалому закордонному відрядженні або хворобою — довідку з місця роботи із зазначенням місця відрядження та дати повернення до України чи пояснення родичів або інших осіб, що проживають за відповідною адресою, довідку житлово-ексїілуата-ційиої організації чи виконавчого органу місцевого самоврядування, довідку з відпо­відного закладу охорони здоров'я; у разі невиконання у зв'язку зі смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи — відповідну Інформацію органу реєстрації актів цивільного стану чи органу державної статистики; у разі невиконання у зв'язку а неявкою особи до суду — копії документів (судових повісток, повідомлень, розпи­сок) на підтвердження того, що особу принаймні двічі було запрошено до суду Укра­їни у порядку, установленому законодавством України; у разі невиконання у зв'язку з фактичною відсутністю особи за вказаною адресою та неможливістю встановити її місце проживання чи місцезнаходження — матеріали опитування родичів чи осіб, що проживають за цією адресою, довідку житлово-експлуатаційної організації чи вико­навчого органу місцевого самоврядування, адресно-довідкового бюро, органу внутріш­ніх справ чи органу державної статистики або інший документ, що мбже достовірно підтвердити фактичну відсутність особи; у разі невиконання з інших причин — інші документи, що підтверджують неможливість виконання.

У разі невиконання іноземного доручення про вручення документів суд України заповнює формуляр, що надійшов разом з дорученням, або складає підтвердження про вручення документів, зазначивши також причини невиконання.

13. Документи за результатами виконання Іноземного доручення суд України складає українською мовою. Однак у випадках, передбачених міжнародним договором Укра­їни, суд України складає документи мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України, або додає до них завірений переклад на таку мову.

14. Суд України, який виконує іноземне доручення, покриває всі витрати, ЩО ви­никають при виконанні доручення, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

778

Стаття 417

У разі якщо виконання доручення потребує значних або надзвичайних витрат (у тому числі у зв'язку з дотриманням спеціального способу виконання або викорис­танням платних послуг), суд України безпосередньо або через Головне управління юстиції та Мін'юст повідомляє іноземний компетентний орган, який падіслав дору­чення, про суму таких витрат і надає попередні розрахунки. Виконання доручення продовжується після узгодження порядку оплати або визначення інших умов для виконання.

Витрати на проїзд, харчування та проживання, компенсацію втраченого заробітку свідка, потерпілого чи експерта, яких викликає іноземний компетентний орган, покри­ває Іноземний компетентний орган» якщо інше не передбачено міжнародним договором України. Експерт, крім того, має право на винагороду за проведення експертизи.

15. Іноземне доручення виконується судом України без необгрунтованих зволікань
протягом місяця з дати його одержання. В обґрунтованих випадках суд України ви­
конує доручення протягом тривалішого розумного строку. У разі якщо в іноземному
дорученні міститься прохання щодо його виконання у певний строк, суд України його
додержується.

У разі отримання доручення про вручення виклику до іноземного компетентного органу таке доручення виконується протягом розумного строку, необхідного для по­відомлення запитуючої держави про результати виконання доручення, а також з ура­хуванням строку, необхідного для особи, якій вручається виклик, для прибуття до іноземного компетентного органу.

У разі неможливості виконання доручення у строк, визначений відповідно до абза­ців другого та третього цього пункту, суд України направляє Головному управлінню юстиції письмове повідомлення із зазначенням причин для відповідного інформування запитуючого компетентного органу.

У разі якщо виконання доручення здійснюється безпосередньо перед датою судового засідання, призначеного в іноземній державі, інформація про стан його виконання, інформація чи документи про виконання або про причини невиконання у якомога стис­лий строк надсилається факсимільним зв'язком чи електронною поштою до Мін'юсту для повідомлення запитуючого компетентного органу.

16. У разі якщо опрацювання чи виконання доручення не забезпечується у встанов­
лені строки, суд України через Головне управління юстиції інформує про це Мін'юст
із зазначенням причин та орієнтовних строків виконання.

Якщо доручення надійшло до Мін'юсту, Головного управління юстиції або суду України в строк, явно не достатній для його виконання, або після дати, установленої для явки особи до іноземного компетентного органу, іноземне доручення може бути повернуто без виконання з поясненням причин.

17. Головне управління юстиції надсилає документи, складені судом України
у зв'язку з виконанням іноземного доручення, до Мін'юсту протягом десяти днів з дня
отримання.

У разі виявлення недоліків або порушень, допущених судом України під час вико­нання доручення або при оформленні документів, Головне управління юстиції повертає їх на дооформлений з повідомленням Мін'юсту та визначає строк для доопрацювання документів судом України.

18. Мін'юст протягом чотирнадцяти календарних днів з дня отримання направляє
документи і матеріали за результатами виконання доручення до центрального органу
запитуючої держави згідно з міжнародним договором України.

Другий примірник підтвердження про вручення, складеного судом України, за­лишається у Мін'юсті.

779

РОЗДІЛ X

В обґрунтованих випадках Мін'юст повертає документи до Головного управління юстиції для передачі до суду України, що їх склав, з метою доопрацювання. Одночасно зазначаються причини і висловлюються рекомендації щодо усунення недоліків.

19. Судове доручення не приймається до виконання, у разі якщо воно:

1) може призвести до порушення суверенітету України або створити загрозу її на­ціональній безпеці;

2) не належить до юрисдикції цього суду;

3) суперечить законам або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Стаття 418* Виконання судового доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів

1. Доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів викопується у судовому засіданні або уповноваженим працівником суду за місцем проживання (перебування, місцем роботи) фізичної особи чи місцезнаходженням юридичної особи.

2. Виклик до суду чи інші документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, вручаються особисто фізичній особі чи її представникові або пред­ставникові юридичної особи під розписку.

3. У судовій повістці, що направляється з метою виконання доручення інозем­ного суду про вручення документів, крім відомостей, зазначених у статті 75 цього Кодексу, додатково зазначається інформація про наслідки відмови від отримання документів та неявки до суду для отримання документів згідно із частинами п'ятою і шостою цієї статті.

4. У разі якщо особа, якій необхідно вручити виклик до суду чи інші документи за дорученням іноземпого суду, перебуває під вартою або відбуває такий вид по­карання як довічне позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, обмеження волі, арешт, суд надсилає документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, до адміністрації місця тримання особи, яка здійснює їх вручення під розписку та не­відкладно надсилає розписку і письмові пояснення цієї особи до суду.

5. У разі відмови особи отримати виклик до суду чи інші документи, що підля­гають врученню за дорученням іноземного суду, суддя, уповноважений працівник суду або представник адміністрації місця тримання особи робить відповідну позначку па документах, що підлягають врученню. У такому разі документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, вважаються врученими.

6. У разі повторної неявки до суду без поважних причин особи, яку належним чином повідомлено про день, час та місце судового засідання, у якому мають бути вручені виклик до суду чи інші документи за дорученням іноземного суду, такі до­кументи вважаються врученими.

7. Доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів вважається виконаним у день, коли особа або її представник отримали такі документи чи відмовилися від їх отримання або якщо така особа чи її представник, яких на­лежним чином повідомлено про день, час та місце судового засідання, на якому має бути вручено виклик до суду чи інші документи, без поважних причин не з'явилися до суду, — у день такого судового засідання.

8. Виконання доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів підтверджується протоколом судового засідання, у якому зазначаються

780

Стаття 418

заяви чи повідомлення, зроблені особами у зв'язку з отриманням документів, а та­кож підтвердженням про повідомлення особи про необхідність явки до суду для отримання документів та іншими документами, складеними чи отриманими під час виконання доручення, що засвідчуються підписом судді та скріплюються гербовою печаткою.

(Кодекс доповнено статтею 418 згідно із Законом Л$ 1837-УІ від 21.01.2010)

1. Стаття, що коментується, передбачає особливості виконання судового доручення
іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів.

Мін'юст надсилає іноземне доручення для виконання Головному управлінню юс­тиції, залишаючи у себе на контролі один пакет документів і визначає з урахуванням прохання, висловленого у дорученні, спосіб його виконання.

Якщо інше не визначено Мін'юстом, Головне управління юстиції, отримавши до­ручення про вручення документів на підставі Конвенції про вручення за місцем про­живання, указаним у дорученні про вручення документів, надсилає особі, якій необ­хідно вручити документи (адресату), відповідне повідомлення із зазначенням строку, у який особі пропонують з'явитись до Головного управління юстиції для одержання документів. Таке повідомлення надсилається простим листом.

Якщо особа, указана в дорученні, або її представник з'являється до Головного управління юстиції, такій особі пропонують одержати документи і здійснюють вру­чення, якщо особа погоджується їх одержати. Ідентифікація фізичної особи здійсню­ється на підставі паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, повноваження представника юридичної особи встановлюються на підставі установчих документів або довіреності юридичної особи, скріпленої печаткою та підписом її керівника. Якщо немає прохання про інший спосіб, особа, яка отримала документи, ставить підпис на підтвердженні про вручення. Підпис особи засвідчується підписом посадової особи Головного управління юстиції, яка здійснила вручення документів, та скріплюється печаткою Головного управління юстиції.

2. Якщо адресат або його представник відмовляється одержати документи, доручен­ня надсилається до суду України для організації виконання згідно з процесуальним законодавством. Доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів викопується у судовому засіданні або уповноваженим працівником суду за місцем проживання (перебування, місцем роботи) фізичної особи чи місцезнахо­дженням юридичної особи.

3. У разі якщо адресат не проживає за адресою, указаною у дорученні, Головне управління юстиції звертається до адресно-довідкового бюро, органу внутрішніх справ або територіальних органів державної статистики з проханням надати інформацію відповідно про місце проживання фізичної особи чи місцезнаходження юридичної особи. Якщо встановити місце проживання чи місцезнаходження особи неможливо, доручення про вручення документів надсилається до Мін'юсту для повернення іно-земпому компетентному органу запитуючої держави.

Якщо місце проживання чи місцезнаходження адресата встановлено і воно збіга­ється з тим, па яке надсилалось повідомлення, Головне управління юстиції надсилає доручення про вручення документів до суду України за місцем проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи разом з відповідною інформацією адресно-довідкового бюро чи територіальних органів державної статистики.

Якщо встановлене місце проживання чи місцезнаходження не збігається з тим, на яке надсилалось повідомлення, проте розташовано в межах територіальної юрисдикції Головного управління юстиції, Головне управління юстиції надсилає на встановлену

781

РОЗДІЛ X

адресу відповідне повідомлення із зазначенням строку, у який особа повинна з'явитись до Головного управління юстиції для вручення їй документів. Таке повідомлення над­силається простим листом.

Якщо встановлене місце проживання чи місцезнаходження не збігається з тим, па яке надсилалось повідомлення, і розташоване поза межами територіальної юрисдик­ції Головного управління юстиції, Головне управління юстиції пересилає відповідну інформацію адресяо-довідкового бюро чи територіальних органів державної статис­тики разом з дорученням про вручення документів до Головного управління юстиції, у межах територіальної юрисдикції якого є встановлена адреса.

У разі якщо особа, якій необхідно вручити документи, у встановлений строк не з'являється до Головного управління юстиції для їх отримання, направляє доручення про вручення документів до суду України за місцем проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи.

4. Суд України викликає особу, щодо якої необхідно вчинити процесуальні дії, і пропонує отримати судові документи.

Один примірник частини формуляра доручення про вручення, що містить короткий виклад суті документа, який підлягає врученню, вручається разом а таким¹ докумен­том.

Особа, якій вручаються документи, ставить свій підпис на підтвердженні про вру­чення документа, шо складається органом, який виконує доручення.

Суд України може вручити документи також іншим способом, визначеним в іно­земному дорученні.

Суд України направляє підтвердження про вручення і формуляри доручення до Головного управління юстиції. Частину формуляра з підтвердженням про вручення заповнює Головне управління юстиції у двох примірниках на підставі документів, отриманих у зв'язку з виконанням доручення. У разі вручення документів відповідно до Інструкції Головне управління юстиції заповнює формуляр на підставі інформації, отриманої від суду України.

Якщо документи не були вручені, в підтвердженні про вручення документа зазна­чаються заходи, що були вжиті, та причини, які завадили виконанню доручення, до­даються докази викликів особи для отримання документів.

Підтвердження про вручення підписується уповноваженою посадовою особою Го­ловного управління юстиції та засвідчується гербовою печаткою Головного управління юстиції. Підтвердження про вручення документів заповнюється українською мовою або французькою чи англійською мовами.

Заповнений формуляр Головне управління юстиції надсилає до Мін'юсту, який надсилає його разом з другим примірником документів до іноземного компетентного органу запитуючої держави.

Стаття 419. Виконання судових доручень закордонними дипломатичними устано­вами України

1. Судове доручення про вручення документів громадянину України, який про­живає на території іноземної держави, може бути виконано працівниками диплома* точного представництва чи консульської установи України у відповідній державі. Такі документи особа отримує добровільно. Вручення документів здійснюється під розписку із зазначенням дня вручення, підписується посадовою особою та скріплю­ється печаткою відповідної закордонної дипломатичної установи України,

2. Доручення суду про виконання певних процесуальних дій стосовно громадянина

782

Стаття 419

України, який проживає на території іноземної держави, може бути виконано праців­никами дипломатичного представництва чи консульської установи України у відповід­ній державі, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У разі вчинення певних процесуальних дій складається протокол, що підписується особою, стосовно якої вчинені процесуальні дії, та особою, яка вчинила процесуальні дії, І скріплюється печаткою відповідної закордонної дипломатичної установи України. У протоколі зазначаються день, час і місце виконання доручення.

3. Під час виконання судового доручення застосовується процесуальний закон України. Для виконання доручення не можуть застосовуватися примусові заходи.

(Кодекс доповнено статтею 419 згідно із Законом № 1837-УІ від 21.01.2010 р.)

1. Якщо у відносинах із запитуваною державою відсутній чинний міжнародний договір України, доручення надсилається Мін'юсту для його направлення через ди­пломатичні канали.

2. Судове доручення про вручення документів громадянину України, який проживає на території іноземної держави, може бути виконано працівниками дипломатичного представництва чи консульської установи України у відповідній державі. Такі до­кументи особа отримує добровільно. У разі відмови отримати повістку чи документи особа вважається такою, що їх отримала.

Вручення документів здійснюється під розписку із зазначенням дня вручення, підписується посадовою особою та скріплюється печаткою відповідної закордонної дипломатичної установи України.

3. Доручення суду про виконання певних процесуальних дій стосовно громадянина
України, який проживає на території іноземної держави, може бути виконано праців­
никами дипломатичного представництва чи консульської установи України у відпо­
відній державі, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість
якого надана Верховною Радою України. У разі вчинення певних процесуальних дій
складається протокол, що підписується особою, стосовно якої вчинені процесуальні
дії, та особою, яка вчинила процесуальні дії, і скріплюється печаткою відповідної
закордонної дипломатичної установи України. У протоколі зазначаються день, час
і місце виконання доручення.

4. Під час виконання судового доручення застосовується процесуальний закон
Україпи. Для виконання доручення не можуть застосовуватися примусові заходи.

> і

•О'

і І

1-і

783

РОЗДІЛ XI

РОЗДІЛ XI ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Кодекс набирає чинності 1 січня 2005 року, але не раніше набрання чин­
ності Кодексом адміністративного судочинства України.

(Пункт 1 розділу XI із змінами, внесеними згідно з Кодексом М 2741-14 від 06.07.2005)

2. Частина друга статті 84 цього Кодексу набирає чинності з моменту набрання
чинності відповідним законом. До цього часу граничний розмір компенсації витрат
(590-2006-п) на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України.

2^і. До 1 січня 2008 року повне фіксування судового засідання за допомогою звуко­записувального технічного засобу здійснюється судом тільки за вимогою особи, яка бере участь у справі, або за ініціативою суду. В усіх інших випадках хід судового засідання фіксується у протоколі судового засідання, у якому зазначаються:

1) рік, місяць, число і місце проведення судового засідання;

2) час початку судового засідання;

3) найменування суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді (суддів), секретаря судового засідання;

4) справа, що розглядається, імена (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

5) відомості про присутність осіб, які беруть участь у справі, експертів, спе­ціалістів, перекладачів, свідків або про їх відсутність, причини відсутності та про вручення їм судових повісток;

6) відомості про роз'яснення сторонам та іншим особам, які беруть участь у спра­ві, їхніх процесуальних прав та обов'язків;

7) усі розпорядження головуючого та ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, а також відомості про проголошення ухвал, постановлених у нарадчій кімнаті;

8) основний зміст заяв І клопотань сторін та інших осіб, які беруть участь у спра­ві, та ходу їх обговорення;

9) основний зміст пояснень осіб, які беруть участь у справі, а також показання свідків, усні роз'яснення та доповнення експертами своїх висновків; усні роз'яснення спеціалістів;

 

10) подані в судовому засіданні докази, хід дослідження доказів, а у разі, якщо докази не додаються до справи, — номер, дата та зміст письмових доказів, а також ознаки і властивості речових доказів;

11) зміст судових дебатів;

12) відомості про проголошення рішення, ухвали за результатами розгляду справи та роз'яснення особам, які беруть участь у справі, змісту рішення, ухвали, поряд­ку і строку їх оскарження, а також права та строк на ознайомлення з протоколом судового засідання, подання на нього зауважень;

13) час закінчення судового засідання у справі.
У протоколі судового засідання відображаються всі істотні моменти розгляду

справи в тій послідовності, в якій вони мали місце в судовому засіданні.

Протокол складається секретарем судового засідання. Протокол повинен бути оформлений та підписаний головуючим і секретарем судового засідання не пізніше трьох днів з дня закінчення судового засідання. У разі необхідності строк для оформ*

784

 

І

ленпя та підписання протоколу може бути продовжено головуючим, але пе більше ніж на десять дпІв після закінчення судового засідання. Про підписання протоколу повідомляються особи, які беруть участь у справі.

Особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з протоколом судо­вого засідання і протягом трьох днів після їх повідомлення про підписання прото­колу або після закінчення строку на підписання протоколу подавати свої письмові зауваження щодо неповноти або неправильності протоколу.

Головуючий розглядає зауваження до протоколу і в разі згоди з ними посвідчує ЇХ правильність. У разі незгоди головуючого із поданими зауваженнями вони роз­глядаються судом з повідомленням осіб, які брали участь у справі, про час і місце проведення судового засідання.

Розглянувши зауваження, суд постановляє ухвалу, якою посвідчує правильність зауважень або відхиляє Їх. У разі пропуску строку подання зауважень і відсутності підстав для його поновлення суд залишає їх без розгляду.

Зауваження повинні бути розглянуті не пізніше п'яти днів з дня їх надходження до суду.

Зауваження приєднуються до матеріалів справи, в тому числі, якщо їх не було розглянуто у зв'язку з вибуттям головуючого.

(Розділ XI доповнено пунктом 2' згідно із Законом Л6 2875-ІУ від 08, 09, 2005)

3. Визнати такими, що втрачають чинність з набранням чинності цим Кодексом:
Цивільний процесуальний кодекс України (1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06,

1505-06) від 18 липня 1963 року, із змінами, внесеними до нього;

Закон Української РСР «Про затвердження Цивільного процесуального кодексу Укра­їнської РСР» (1500-06) (Відомості Верховної Ради УРСР, 1963 р., № ЗО, ст. 464);

Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 9 грудня 1963 року «Про по­рядок введення в дію Цивільного і Цивільного процесуального кодексів Української РСР» (1990-06) (Відомості Верховної Ради УРСР, 1963 р., № 51, ст. 731).

4. Внести зміни до таких законів України:

(Підпункт 1 пункту 4 втратив чинність на підставі Закону Л§ 2453-УЇ від 07.07.2010)

2) частину першу статті 14 Закону України «Про систему оподаткування» (1251-12) (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 16, ст. 119; 1999 р., № 5-6, ст. 39, Л6 20-21, ст. 192, № 26, ст. 215, № 51, ст. 455; 2000 р., № 36, ст. 298; 2002 р., М 5, ст. ЗО; 2003 р., № 10-11, ст. 87, № 12, ст. 88, № 33-34, ст. 267; 2004 р., № 7, ст. 56) доповнити пунктом 28 такого змісту:

«28) судовий збір».

5. До набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судо­вого збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита.

6. Заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Кодексом відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06) 1963 року, розглядаються у порядку, встановленому цим Кодексом. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху чи повернуті у порядку, встанов­леному статтями 121, 297, 327, 355 цього Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог Цивільного процесуального кодексу України (1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06) 1963 року.

7. Заяви, які подані до набрання чинності цим Кодексом відповідно до Цивіль­ного процесуального кодексу України (1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06) 1963 року і містять вимоги, що можуть бути розглянуті за правилами наказного провадження, за клопоташіям позивача розглядаються в порядку, встановленому

785

РОЗДІЛ XI

розділом II «Наказне провадження»- цього Кодексу, якщо їх судовий розгляд не роз­почався за правилами позовного провадження.

8. Скарги, заяви щодо нотаріальних дій чи відмови у їх вчиненні, подані до на­брання чинності цим Кодексом відповідно до глави 39 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06) 1963 року, розгляда­ються за правилами позовного провадження, встановленими цим Кодексом.

9. Заяви і скарги у справах, що виникають з адміиістративно-правовнх відносин, а також у справах щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлення в актовий запис цивільного стану, подані до набрання чинності цим Кодексом за правилами, встановленими главами 29-32, 36 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06) 1963 року, розглядаються в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

(Пункт 9 розділу XI із змінами, внесеними згідно з Кодексом Л$ 2747-ІУ від 06.07.2005)

10. Судові рішення, які ухвалені судом першої інстанції до набрання чинності цим Кодексом і не набрали законної сили, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку без подання заяви про апеляційне оскарження, якщо строк апеляційного оскарження відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06) 1963 року не закінчився. Неоскаржені судові рішення, ухвалені судом першої інстанції до набрання чинності цим Кодексом, на­бирають законної сили у порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України (1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06) 1963 року.

11. Судові рішення, ухвалені в апеляційній інстанції до набрання чинності цим Кодексом, можуть бути оскаржені у касаційному порядку, якщо строк касаційного оскарження відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06) 1963 року не закінчився.

12. Заяви про перегляд рішень і ухвал у зв'язку з винятковими обставинами, по­дані до набрання чинності цим Кодексом відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06) 1963 року, розгляда­ються у порядку, встановленому цим Кодексом. Підставою для скасування чи зміни судових рішень за такими заявами, крім підстав, встановлених статтею 354 цього Кодексу, може бути також виявлене після касаційного розгляду справи застосу­вання судами загальної юрисдикції положення закону всупереч нормам Конституції України (254к/96-ВР).

13. Кабінету Міністрів України:

передбачати в проектах законів про Державний бюджет України на 2005 рік та наступні роки видатки на забезпечення повної фіксації судового засідання техніч­ними засобами;

у тримісячний строк з дня опублікування цього Кодексу:

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо при­ведення законів у відповідність із цим Кодексом;

прийняти акти, що випливають з цього Кодексу, привести у відповідність із ним свої нормативно-правові акти.

22. Під час організації та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні суд вирішує справи про порушення прав інтелектуальної власності УЄФА у семиденний строк без проведення попереднього судового засідання.

(Розділ XI доповнено пунктом 22 згідно із Законом М 962-У від 19.04.2007)

Президент України Л. КУЧМА м. Київ, 18 березня 2004 року 786

⇐ Предыдущая567891011121314

Поделиться: